Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем - Марк Менсон

Одна моя приятелька нещодавно заручилася з доволі солідним чоловіком. Він не п’є, не ображає її і гарно до неї ставиться. Приємний у спілкуванні й має гарну роботу.

Але після заручин брат приятельки взявся безперестанку застерігати її від непродуманого життєвого вибору, попереджувати, що цей чоловік завдасть їй болю, стверджувати, що вона робить помилку, і звинувачувати її у безвідповідальності. Коли ж приятелька питає, у чому, власне, проблема і чому його так тривожить її майбутнє заміжжя, він незмінно робить вигляд, наче жодних проблем немає, заручини сестри його не обходять і він просто намагається допомогти й подбати про свою малу.

Проте видно, що його щось таки тривожить. Можливо, власні страхи перед одруженням. Або братерські ревнощі. Або заздрість. Можливо, він так зав’яз у власному образі жертви, що не може проявити радості за когось, не образивши його перед тим.

Зазвичай ми самі себе оцінюємо найменш адекватно. Коли сердимося або заздримо, або сумуємо, то часто помічаємо свій стан останніми. І єдина змога зрозуміти себе — розбити власну броню впевненості, постійно питаючи, наскільки ми помиляємося щодо себе.

«Чи заздрю я? І якщо так, то чому?». «Чи серджуся я?». «Чи правду вона каже, що я дбаю тільки про власне его?».

Добре, коли такі питання входять у звичку. Дуже часто просто запитавши себе про такі речі, ми стаємо більш смиренними і сповненими співчуття, а це допомагає нам розв’язати багато проблем.

Але важливо пам’ятати: якщо ви питаєте себе, чи часом не помиляєтеся, це ще не означає, що ви неправі. Наприклад, чоловік виносить вам мозок за те, що у вас підгоріли котлети, а ви питаєте себе: чи правильно я розумію, що він знущається з мене? Що ж, буває, ви розумієте правильно. Мета — поставити питання й породити в цю мить якусь думку, а не просто ненавидіти себе.

Варто пам’ятати, що аби в житті відбулися якісь зміни, ви маєте в чомусь помилятися. Якщо ви сидите на одному місці, страждаєте день за днем, це означає, що щось важливе у вашому житті вже пішло не так, і поки ви не знайдете сил запитати себе й знайти «поломку», нічого не зміниться.

Питання № 2. Я помиляюся. Що означає моя помилка?

Багато хто може знайти в собі сили, аби запитати, чи він помиляється, але небагато хто здатен зробити наступний крок і визнати, що означає його помилка. Бо речі, які стоять за нашими помилками, часто завдають нам болю. Вони не тільки ставлять під сумнів наші цінності, а й змушують замислитися, як виглядають і що означають інші, протилежні цінності.

Арістотель писав: «Лише освічений розум може взяти до уваги думку, не поділяючи її». Здатність розглянути й оцінити різні цінності, не обов’язково приймаючи їх, — це, можливо, найважливіше вміння, завдяки якому можна змінити своє життя й надати йому нового сенсу.

Якщо повернутися до брата моєї приятельки, то він мав би запитати себе: «Що як я помиляюся, коли хвилююся за майбутнє заміжжя сестри?». Часто відповідь буває доволі прямолінійною (щось типу «Я — егоїстичний/невпевнений/нарцистичний йолоп»). Якщо хлопець помиляється і стосунки його сестри з майбутнім чоловіком добрі та щасливі, то пояснити його поведінку можна тільки його власного невпевненістю й дурнуватими цінностями. Він думає, ніби знає, що для сестри найкраще, думає, що вона сама не здатна ухвалювати важливі життєві рішення. Думає, що має право й відповідальність ухвалювати рішення за неї. Він упевнений, що правий, а всі навколо помиляються.

Такі осяяння про самого себе приймати дуже неприємно. Боляче. Ось чому мало хто наважується ставити собі складні питання. Але ставити їх необхідно, аби дістатися суті проблеми, яка «запускає» нашу придуркувату поведінку.

Питання № 3. Якщо я помиляюся, то яка із цього випливає проблема: краща чи гірша для мене й інших?

Це лакмусовий папірець, який допоможе визначити, чи ми маємо справу з непохитними цінностями, чи ми просто задроти-невротики, готові накидатися на всіх довкола, зокрема й на себе.

Наша мета — визначити, яка проблема краща. Ну, бо ж панда Розчарування сказав, що життєві проблеми нескінченні.

Які є варіанти розвитку подій для брата моєї приятельки?

А. Продовжувати нагнітати обстановку в сім’ї, спаскуджувати період, який мав би бути щасливим, руйнувати довіру й повагу сестри — і все тому, що йому торкнуло в голову (хтось сказав би, що це інтуїтивне відчуття), ніби сестрі не підходить той хлопець.

Б. Поставити під сумнів власну здатність визначати, що для сестри добре, а що — погано, змиритися, довіритися її здатності ухвалювати власні рішення, і навіть якщо він виявиться правий, прийняти наслідки сестриних помилок, продовжуючи любити й поважати її.

Більшість людей обирає варіант А. Бо це простіше. Можна не думати, не заморочуватися, не терпіти, коли інші ухвалюють рішення, які вам не подобаються.

Зате всі люди, які до цього причетні, страждатимуть значно більше.

Варіант Б означає збереження здорових і щасливих стосунків, які спираються на довіру та повагу. Вибір варіанта Б змушує бути смиренним і визнати власну неправоту. І дозволяє бути вищим за власну невпевненість, визнати ситуації, де вони були імпульсивними, несправедливими або егоїстичними.

Але варіант Б — складний і болючий, тому більшість людей не обирає його.

Коли брат моєї приятельки не сприймав її заручин, то вступав у невидиму битву із самим собою. Звичайно, він вважав, що намагається захищати сестру, але, як ми побачили, вважати можна що завгодно, ба навіть гірше, наші переконання часто виникають тоді, коли треба виправдати цінності та стратегії, яких ми дотримуємося. Якщо бути чесним до кінця, він радще зіпсував би стосунки із сестрою, аніж визнав, що може помилятися, навіть якби це визнання допомогло чувакові перерости власну невпевненість, через яку він і помилявся.

У своєму житті я намагаюся дотримуватися лише кількох правил. Одне з них, перевірене роками, таке: якщо колись доходить до того, що я опиняюся в дупі — або що хтось інший опиняється в дупі, то значно, значно більше шансів зрештою виявити, що в дупі опинився саме я. Переконався в цьому на власному досвіді. Я був справжнім придурком, який діяв