Чому люди тупі? Психологія дурості - Жан-Франсуа Марміон
Важко уявити, що стільки жорстокості викликано не вчинком людини, а її зовнішністю. Примноження принизливих коментарів робить з Сандри офірного цапа з опорою на те, що Рене Жирар називає «універсальними рисами вибору жертви», серед яких найпопулярніші: «хвороба, божевілля, уроджені відхилення, випадкові каліцтва й навіть загалом інвалідність»[97].
Звіряча жорстокість деяких коментарів — «Таких треба живцем спалювати» — добре показує, як вербальне засудження швидко трансформується в підбурювання до ненависті й убивства вже не символічного, а реального.
Для деяких поодиноких учасників таке ототожнення розуму з зовнішністю є вже ознакою дурості:
M.A.D 1 рік тому
Навіщо намагатися просвітити те, що не дає собі клопоту ввімкнути свій мозок Ви такі жалюгідні, до речі, попри те що думаєте, у мене не «жирна срака» Знаєте, можна бути фізично в «нормі» й захищати людей, які не в «нормі», замість того щоб з них насміхатися. Це називається розумом — слово, яке ви часто чуєте в сполученні з «тобі бракує». На цьому я більше не марную свій час, цілую!
lili beyer 1 рік тому
M.A.D. трохи з запізненням але я повністю згодна згодна з вами коментарі такі ниці що мені шкода цих осіб нездатних охарактеризувати поведінку а тільки вагу нещасні люди дурні через свою злобу.
séveras rogue 1 рік тому
M.A.D. чиста правда ти маєш рацію у коментарях слід говорити тільки про те що відбулося за вечерею а не про інші речі і аж ніяк не про її вагу тим хто поставив коментарі про її вагу насправді бракує розуму.
Хоч і по-своєму, власною мовою, ці окремі коментарі прекрасно окреслюють, що таке дурість у добу соціальних мереж: категоричні судження, які обмежують життя зовнішністю й запроваджують як норму спілкування «соціальні відносини між особами, опосередковані зображеннями», як це сформулював Ґі Дебор.
Бракує ще одного складника, який я згадував раніше, характеризуючи соціальні мережі: потреба бути відомим, щоб існувати. В ембріональному стані вона присутня в демонстрації сміливості готових стрибнути в крижану воду, й нерідко саме ця потреба лежить в основі присутності в соціальних мережах. Як виділитися з маси користувачів? Це проблема, яку мають розв’язувати всі, хто прагне слави. Відповідь завжди у видовищному дійстві. Ми бачили, що дехто без вагань ставить під загрозу близьких, передаючи естафету викликів. Іноді ютюбери заходять і значно далі. Як молоде американське подружжя з дитиною, яке зняло відео, щоб стати знаменитими: жінка стріляла з пістолета чоловікові в груди, які були прикриті енциклопедією, щоб зупинити кулю… «Ми з Педро ймовірно запишемо одне з найнебезпечніших відео, які колись знімались», — попередила жінка. Сталося те, що мало статися: вона дістала шість місяців в’язниці за убивство чоловіка… Пік дурості, в її загальноприйнятому значенні, підкорено. Але не сумніваймося, що будуть нові сходження…
Три складники дурості в інтернеті, що я їх назвав, мають чимало інших застосувань крім тих, які я показав у цій статті. Вони цікаві тим, що постачають майже ендогенне визначення об’єкта нашого дослідження, бо походять з самої середини ґрунту, що їх живить, але одне питання лишається без відповіді: хто ті люди, які демонструють цю дурість? Інформація про користувачів на їхніх сторінках дуже стисла, й майже неможливо дізнатися, хто вони, яке в них соціальне походження, вік, іноді навіть стать. За цих умов важко визначити, з якою дурістю ми маємо справу, якщо ми приймемо, що вона, як і задоволення, міняється з віком. Єдиний висновок, який можна зробити з проаналізованих прикладів, — це те, що рівень їхньої орфографічної грамотності відповідає радше молоді з невисокою успішністю в школі. Чи ризикну я сказати, що йдеться про підліткову дурість? Ризикнув.
Просвітлення від Шадоків [98]
Краще з розумом взятися за дурниці, ніж з дурістю за розумні речі.
Гасло Шадоків
Довгий час я починав свої лекції про телебачення з цього гасла Шадоків. Воно чудово окреслює проблему аналізу ЗМІ: спочатку обміркувати тему, зневажену інтелектуалами, які хваляться, що говорять про неї, не знаючи її; потім довести, що уявна банальність теми не дуже й допомагає тим, хто намагається її зрозуміти. Утім, перш ніж робити з цього вислову мантру, треба дещо уточнити. Прийняти, що телебачення в цілому означає дурість, — це насправді погодитись із тими, хто порівнює його зі смітником, і водночас відкрити надто велике поле для досліджень, надто «обширну програму», як сказав би де Ґолль[99]. Якщо всі передачі вважати дурістю, то можна говорити про будь-яку: концепція дурості в цьому разі така широка, що не має жодної користі. Тому приймімо сентенцію Шадоків не як загальну істину, а як заохочення до глибшого розуміння.
Це гасло надихає нас насамперед до протиставлення дурниць і дурості. Так само як філософ Владімір Янкелевич бачить різницю між тим, щоб «бути злим» і «робити злі вчинки»[100], треба розрізняти дурість як характеристику дурня і говоріння дурниць. Та якщо всі згодні з найпростішим визначенням злоби, майже вся суть якого в словах «заплямувати, зганьбити, зруйнувати»[101] — з дурістю так не виходить. Її визначення може спиратися тільки на комунікаційні ознаки. Звичайний мовець може сам визнати, що говорить чи сказав дурниці. Як у випадку голови партії «Республіканці» Лорана Вок’є, який публічно визнає, що все, що він виголошує на телемайданчиках, — це «bullshit» (еквівалент «дурницям» англійською). Частіше маємо зворотну ситуацію: зазвичай це співбесідник, читач чи слухач судить, мовчки чи вголос, що сказане іншим — дурниця.
Останнє зауваження: дурість може характеризувати як дію («Яка дурість війна!» — Жак Превер), так і «безглузді слова» (Робер «Культурний словник»). У той час як першу — як дію — визнають такою, покликаючись на етичні норми, яким вона чи її наслідки суперечать, друга — описувана дієсловом «верзти: говорити нісенітниці» — базується на певному уявленні про знання й істину, як у цьому визначенні філософа Гаррі Франкфурта: «Марнослів’я стає неминучим щоразу, коли обставини змушують індивіда говорити про незнайомий предмет»[102].
Ф. Ж.
Інтернет: поразка інтелекту?
Зустріч з Говардом Ґарднером, професором з пізнання й теорії освіти
