Чому люди тупі? Психологія дурості - Жан-Франсуа Марміон

Такі рідко звертаються до лікаря, хіба у випадку провалу чи загрози кар’єрі. Зазвичай вони ходять до психолога тільки для того, щоб з його допомогою відновитися й робити те саме далі. Часто хочуть, щоб фахівець навчив їх технік маніпулювання іншими.

Нарцисизм, дурість і повторення життєвих сценаріїв

Психотерапевти доволі рідко бачать нарцисичний розлад особистості, але часто мають справу з його жертвами, які потрапили в пастку життєвих сценаріїв. Життєвий сценарій — це ситуація-пастка, в якій людина безуспішно б’ється і яка повторюється багато разів упродовж життя. Людина без кінця повторює те саме, сподіваючись на інший результат.

Так відбувається з жінками й чоловіками, які одружуються й знову одружуються з нарцисичними партнерами. Це часто депресивні, не впевнені в собі й тривожні люди, яким здається, що вони просто не можуть не любити цю блискучу особистість і відчувають провину, якщо не задовольняють найменшого її бажання.

Що робити в такому варіанті життєвих сценаріїв, коли обидва — і нарцисична особа, і її жертва — люди розумні, а чинять так, що збоку це видалось би цілковитою дурістю? Часто потрібна допомога когнітивної психотерапії, яка видозмінить хибну схему жертви, щоб дозволити їй діяти, як доросла людина щодо дитини-царка.

У стосунках із високофункціональною нарцисичною особою здорова доросла людина може прийняти роль захисника чи другорядного партнера з користю для обох. У таких випадках нарцисичний партнер є двигуном подружжя, але вміє розділити набутки й приймає позицію вічного спокусника чи спокусниці. Нарцисична особа отримує в такому союзі прихильне й завжди доступне дзеркало, яке дозволяє її творчості розквітнути. Проблемою такого подружжя може стати втома чи вибір партнером або партнеркою іншої провідної зірки.

У стосунках зі злісною нарцисичною особою здорова доросла людина матиме важке завдання встановити межі, які буде важко утримати, адже такі люди не мають ні докорів сумління, ні почуття провини. Зазвичай пара розпадається. Розлучення часто відбувається на тлі жорстокості й бурхливих емоцій. Нерідко потерпілій особі радять піти, не залишаючи адреси, щоб уникнути насильства чи емоційного шантажу.

У стосунках з нестабільною нарцисичною особою здоровому дорослому доведеться встановити межі розгніваній та імпульсивній дитині, співчувати вразливій дитині, яка ховається за зарозумілістю. Але тут також здоровий дорослий може втомитися від ролі відданого батька/матері-психотерапевта, змушеного лікувати дитячі рани.

Нарцисизм, дурість і соціальні мережі

В останні роки відносини нарцисичної особистості з соціальними мережами піддали науковому вивченню: ось кілька прикметних досліджень.

Крістофер Карпентер дослідив нарцисизм 292 індивідів, схильних до самореклами[85]. Це дослідження показало, що кількість балів за «ексгібіціонізм» в обліку нарцисичної особистості пов’язана з поведінкою самореклами, водночас бали по пунктах «перебільшені вимоги» і «маніпулятивність» прогнозують антисоціальну поведінку в інтернеті: надміру критичні коментарі, агресивні відповіді на негативні коментарі на захист свого соціального образу чи недоречні вияви гніву. Іншими словами, злісні нарцисичні особистості найбільше ображають інших в інтернеті.

Лі Я та Сюнґ И оцінювали зв’язок між рівнем нарцисизму та саморекламою в соціальних мережах, де були виставлені фотографії селфі[86]. Найбільш нарцисичні особистості оцінювали селфі, надавали великого значення «вподобайкам» від інших і уважніше стежили за чужими селфі. Водночас вони ставили під чужими селфі не більше «вподобайок», ніж ті, хто мав менше балів за нарцисизм. Іншими словами, нарцисичні особистості у своєму самомилуванні люблять діставати підтримку інших, але не надто схильні платити їм взаємністю.

Сильвія Касалє зі співробітниками зібрала групу з 535 студентів і порівнювала ненарцисичних осіб з індивідами з вразливим і з грандіозним нарцисизмом[87]. Тільки особи з вразливим нарцисизмом, з нарцисичною гіперчутливістю виявили особливу залежність від інтернету і віддавали перевагу спілкуванню онлайн. Грандіозні нарцисичні особистості не відрізнялися з цього погляду від ненарцисичних. Іншими словами, що більше особа виявляє вразливий нарцисизм, то більше вона залежить від використання інтернету.

Домагання на Facebook стали частим явищем. За даними дослідження[88], 40 % користувачів інтернету зазнають домагань, та найчастішим об’єктом агресії стають молоді люди у 18—24 роки, поміж яких ця частка становить 70 %. У цій віковій категорії 26 % жінок ставали жертвою мережевого «сталкінгу» — залицянь нав’язливих переслідувачів.

Ще одне дослідження[89] показало зв’язок між «тролінгом» і темною тетрадою особистості, що включає нарцисизм, макіавеллізм, психопатію і садизм.

Культ фальшу

17 вересня 2016 року з’явилось попередження про терористичний акт із захопленням заручників в одній з церков у кварталі Ле-Аль. Розслідування встановило, що йшлося про телефонне хуліганство підлітка, який вже перебував під наглядом за схожі вчинки з обов’язком лікування.

Цей несправжній теракт мобілізував сили поліції, відволікаючи їх від насправді нагальних випадків. Бажана ціль — наробити галасу — досягалась з цинізмом і спокійним садизмом. Якщо це створювало клопіт чи неприємності іншим — «це їхні проблеми». Головне було змусити поліцію приїхати, щоб похвалитися цим перед журналістами. Страждання інших не мають значення.

У цьому останньому випадку короткочасне підживлення свого его може закінчитися довгим терміном покарання. Та байдуже, головне, треба було вийти з пекла анонімності, щоб тебе помітили ті, чия увага тільки й має значення, — ЗМІ.

Найгірші медійні маніпулятори? Медіа!

Зустріч з Раяном Голідеєм, письменником, колишнім директором з маркетингу, колумністом New York Observer

♦ З вашої книжки «Повірте мені, я брешу: сповідь медіа-маніпулятора» виходить, що одне з базових правил маніпулювання великими інформаційними сайтами, хоч як парадоксально, — спочатку поцілити зовсім маленькі.

Справді, треба спричинити ефект снігової грудки, націлившись на маленькі блоги, чию «інформацію» — перебільшену, неточну й суперечливу — підхоплять більші сайти, і так далі. У США майже 100 % журналістів шукають інформацію в блогах: однак більшість цих інтернет-сторінок не мають на меті домогтися довіри читачів і протриматися сто років, як New York Times. Їхня мета, натомість, — стати вірусними якнайшвидше і в будь-який спосіб. Їм треба будь-що помпувати трафік і рекламні надходження, щоб перепродатися. Є, звісно, й інші способи використання інтернету для створення облудної інформації: наприклад, підробити статтю «Вікіпедії» чи заплатити авторам твітів, щоб вони твітнули те, що вам підходить. Я дуже часто так робив.

♦  Ви пишете, що для того, щоб привернути читачів, треба сформулювати заголовок як запитання, що містить брехню, але без знака запитання. Про нього згадуватимуть без знаків пунктуації, хоч там як…

Якщо ви бачите запитання в яскравому заголовку, відповідь завжди «ні». Інакше його не поставили б у