Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

Гарантіями, які встановлені Конституцією (недоторканості житла (ст. 30), таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), свободи пересування, вільного вибору місця проживання (ст. 33) тощо), також прямо встановлюються права людини і громадянина тільки у відносинах з державою. Права людини і громадянина у відносинах з третіми особами звідси лише випливають. Вони виявляються при тлумаченні висновком від наступного правового явища (гарантій) до попереднього.

4. Обов’язки учасників правовідносин встановлюються прямо за допомогою формулювання типу «особа зобов’язана». Часто для прямого встановлення обов’язків використовуються формулювання типу «особа повинна». Рідше обов’язок встановлюється прямо за допомогою формулювання «особа має» (щось зробити). Так, згідно з ч. 1 ст. 661 ЦК, за певних умов «продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки». Використовується і формулювання «особа несе обов’язок» (відповідно до частини першої ст. 26 Конституції України «іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах… несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України...»).

5. При використанні правотворчими органами правових конструкцій так званих відсильних та бланкетних норм правові приписи також слід вважати встановленими актами законодавства прямо. У таких випадках виявлення змісту правових приписів не потребує будь-якого лінгвістичного перетворення тексту, а потребує тільки звернення до джерела, до якого правотворчий орган відсилає та із якого виявляється цей зміст.

Тільки недостатньою науковою розробкою проблематики, про яку йдеться, можна пояснити твердження, згідно якого слід розрізнювати три способи викладення правових норм в актах законодавства (повний, відсильний і бланкетний). Звичайно, треба розрізняти випадки, коли законодавець у певному нормативному положенні повністю розкриває (прямо і непрямо) зміст прав та обов’язків учасників відповідних правовідносин, від випадків, коли він відсилає до іншого конкретного законодавчого положення чи до визначеного тільки у найбільш загальному вигляді положення. Але ж не можна не враховувати ту обставину; що законодавець під прямим встановленням (передбаченням. визначенням) правових приписів розуміє дещо інше, а термінологія законодавця для юриста є найбільш прийнятною.

Частина перша ст. 117 Конституції України надає Кабінету Міністрів повноваження видавати постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання, «в межах своєї компетенції». Але ця компетенція визначається не в ст. 117 Конституції, а в її ст. 116. Це не є підставою для заперечення твердження про те, що ст. 117 Конституції разом із ст. 116 Конституції прямо встановлюють повноваження Кабінету Міністрів видавати постанови і розпорядження з питань, передбачених ст. 116 Конституції. Інша справа, що такі широкі повноваження Кабінету Міністрів не погоджуються з принципом верховенства права, який вимагає чіткого визначення меж, цілей та процедур нормотворчої діяльності органів виконавчої влади.

Дуже часто в положеннях актів законодавства безпосередньо не передбачаються ні права, ні обов’язки, а встановлюються прямо лише правові конструкції, до яких і треба звернутись для визначення змісту прав та обов’язків відповідних суб’єктів. Вони означають цілий комплекс прав та обов’язків і умов їх виникнення, припинення, зміни тощо. Так, законодавець в кожному конкретному випадку не зазначає на весь комплекс прав та обов’язків учасників правочину, які тягне за собою недійсність правочину, а тільки встановлює, що за певних умов правочин є недійсним, а весь комплекс пов’язаних з недійсністю правочину правових наслідків описується в інших положеннях Цивільного кодексу. У таких випадках також слід визнати, що раз правова конструкція передбачена прямо, то і відповідні права та обов’язки встановлюються прямо або непрямо, залежно від того, як це встановлено в самій правовій конструкції.

Інший приклад: законодавець створив правові конструкції публічних договорів, договорів приєднання, попередніх договорів (ст. 633-635 ЦК). У подальшому він називає певні договори публічними договорами чи договорами приєднання. У такий спосіб прямо чи непрямо встановлюються (залежно від способу формулювання прав та обов'язків у нормативному положенні, яким визначається зміст правової інструкції) права та обов’язки учасників відповідних правовідносин, зміст яких виявляється при тлумаченні за допомогою ст. 633, 634 чи 635 ЦК, в яких розкривається зміст правових конструкцій публічного договору, договору приєднання, попереднього договору. Ще один приклад такого роду — це правова конструкція власності. Ч. 3 ст. 331 ЦК встановлює, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Правове значення визнання особи власником майна розкривається в інших положеннях Цивільного кодексу та інших актів законодавства. Але і таке встановлення прав та обов’язків учасників цивільних відносин може бути прямим, якщо у законодавчому положенні, яке встановлює відповідну правову конструкцію, прямо формулюються відповідні права та обов’язки.

6. Поняття прямого встановлення (передбачення, визначення) правових норм зустрічається в науковій літературі. Складається, однак, враження, що науковці у відповідних випадках не дуже добре розрізняють правові явища, про які вони ведуть мову. Так, у підручнику з логіки як одна із умов застосування закону за аналогією називається «відсутність у системі права норми, яка б прямо передбачала даний вид відносин»[101]. Це — явна помилка, яка йде від відсутності правильного розуміння словосполучення «прямо передбачала». Зауважимо, що то була наведена цитата із підручника логіки для юристів, який покликаний навчати студентів використанню засобів логіки для роботи з нормативним текстом.

Аналогічне значно раніше стверджувала Ю. Г. Ткаченко[102]. Ні чинні законодавчі акти України (ст. 2 ЦК; ст. 8 ЦПК; ст. 9 КАСУ), ні законодавство Союзу РСР ніколи не пов’язували застосування аналогії з відсутністю норм права, які б прямо передбачали даний вид відносин. Аналогія не може застосовуватись за наявності правових приписів, які не тільки «прямо передбачають» відповідні відносини, а й правових приписів, що випливають із нормативно-правових актів, які поширюються на ці відносини.

Це твердження видається нам безспірним. Навіть у випадках непрямого випливання правових приписів із положень нормативно-правових актів, застосування закону за аналогією, за загальним правилом, є неможливим. Є. В. Васьковський звертав увагу на проблему конкуренції між застосуванням закону за аналогією та правилами, що виявляються при тлумаченні висновком a contrario