«Ілюстрована Історія України» - Михайло Сергійович Грушевський
Для самого Романа була добра нагода взяти Київ в свої руки— під час тих усобиць, які заварили ся на Україні з Всеволодової інтриги. На Україні тодї, після того як Роман засїв у Галичі, покладали на нього великі надії, як на князя смілого, енергічного, удатного. Він прославив ся своїми побідними походами на Литву, що дуже докучала тодї північним українським землям, і на Половців. Про приборканнє Литви довго потім ходили ріжні оповідання; пізнійший литовський історик Стрийковський оповідає переказ, як то Роман, мстячи ся Литві, уживав литовських полонян. ників до тяжких робіт, до оранки, так що котрийсь Литвин, навчивши ся нашої мови, сказав приказку. яка потім задержала ся на довго: „Ой, Романе, Романе, лихим живеш, Литвою ореш! Про походи Романа на Половцїв ходили пісні, але їх тільки відгомони дійшли до нас. в тім родї як уривок в Галицькій літописи:
Кинувсь він на поганих як лев. Переходив їх землю—як орел. Сердитий був він як рись А хоробрий був він як тур… І губив їх—як крокодил.
В Галицькій землї, засівши вдруге, Роман звів велику боротьбу з боярством; сучасний польський літописець Кадлубек дуже сильними словами описує, як Роман забирав маєтки боярські, самих бояр убивав, мучив, і таку приказку мав: „не побивши пчіл, не їсти меду". Мабуть в тих оповіданнях Кадлубка про немилосердні вчинки Романа таки багато видуманого. Та між народом ся його сувора росправа з боярами в кождім разї збільшила тільки с.іаву Романа і любов до нього. Галицьке боярство занадто велику силу взяло в землї і користаючи з своєї власти, тїснило й кріпостило простий нарід, і не було на нього нї суда нї управи. Відказувано на пиху і жадність боярських верховодів, що держали великі дружини свої, заорали в свої руки всі уряди і не було на Їх нї якого страху. Князями вони умисно хотїли перекидати, аби в своїх руках держати всю управу. В Галицькій літописи, писаній з становища княжого, неприхильного боярам, повно нарікань на боярські інтриги, самолюбство, пиху. Цїкаво прочитати такий образок, як галицький верховод Доброслав їде через Галич до князя в одній со-рочцї, залишений такий, що й на землю не дивить ся, „Галичане ж огли коло стремени його". Тому вся прихильність і спочуте народу було по стороні Романа в його боротьбі з боярством.
Слава князя сильного, грізного, могутнього, який нікому не позволить його легковажити, пішла про Романа не тільки по всїй Україні, а й по сусїднїх державах: так відзивають ся про нього сучасні письменники грецькі, польські. І ся слава будила на Україні надїю, остатню надію, що от може таки в особі Романа виступає нарешті чоловік, який заведе лад на Україні, візьме о руки князїв й зробить кінець їх сваркам, положить кінець мішанням в українські справи постороннїм інтриганам, в тім роді як суздальський Всеволод, приборкає Половцїв і иньших ворогів, поладнає і направить розхитане до решти українське житє. Коли Роман пішов походом на свого тестя київського князя Рюрика на Київ, Кияне відступили від свого звичайного правила—не мішати ся в княжі усобиці; вони відчинили перед Романом ворота Київа.
Даниліови було тільки три. Василькови оден рік: управу поийня молода княгиня Розданова, оддала ся під опіку ії обопону угорського короля Андрія, приятеля іі союзника Романового. Угори, як ми знаіємо, вже здавна бажала пройти за Карпати та прилучити до себе українські землі закарпатські, галицькі, як держала вже підкаопатську, — Орську Україну. Тепер з проігепня Романової родини й її прихильників угорський королі- скористаз, щоб взяти на себе роліо; верхника Галичини Він увів до Галича угорську залогу і прийняв титул короля Галичини і Володимирії. Під його опікою мала правити в Галичині Романова княгиня іменем малих Романовичів.
Але придарлене Романом галицьке боярство стало поволУ підіймати голову, як не стало грізного князя. Бояри розпочали зносини з ріжними князями, що мали охоту "а галицький стіл, та стали накликати їх до Галича. Між ними визначали ся особливо сини Ігоря Святославича, героя славного „Слова о полку Ігоревім" За помічю бояр вони засіли в Романових землях, але також не помирили ся з боярськиМ самовільством. Вояое почали інтригувати проти них. а Ігоровичі те побачивши, задумали їх порізати: при якійсь пагоді удало ся Їм богато бояр побити— кілька сот, як каже літописець. Тоді недобитки боярські стравили на Ігоревичів Угріві захогіявши в сеої руки, повісили їх — подїя не бувала доти на Україні. бо зпичайно навіть під час повстань "шановано особу княжу. По її боярство завзяло ся не дати ніякому; князеви закорінити ся в Галичині й умисно почало перекидати ся князями- кликало одного і помагало йому засісти на столі княжім, а потім кликало иньшого, переходило на його сторону й змушувало попередньцго забирати ся.
Серед тих неустанних війн, змов і інтриг, в вічній трівозі й небезпецї виростали тим часом Романовичі. Нераз приходило ся їм потайки тїкати від ворогів з батьківщини, тиняти ся по чужих дворах, живити ся гірким хлібом вигнання. Але скрізь за молодими княжичами йшли вірні бояре їх батька, повні віри в велику будучність Романових дітей, і виховували їхв високім поважанню до свого імени й прав. І виростаючи Романовичі з незвичайною упертістю й витривалістю починають збирати свою „батьківщину, не падаючи духом ні перед. якими невдачами та перешкодами, немов бачили того паука, що шість разів падав з стелі, не можучи зачепити там свого павутиння, аж v семий раз зачепив, — і від нього навчили ся того завзятя.
Від польсько-угорської угоди володіли Романовичі Володимиром і насамперед
