«Ілюстрована Історія України» - Михайло Сергійович Грушевський
Ярославові сини і внуки, які засідали на київськім столї в другій половині XI і в першій половині XII в., силкували ся яко могла затримати отсей розклад Київської держави, запобігти отому відокремленню земель. Сї їх силкування трохи припиняли, трохи запізняли те відокремленнє, та кінець кінцем воно все таки поступало все більше наперед.
33. Землї-князївства
Першою віддїлила ся, і то найбільш різко—Галичина, під властю Ростиславичів, внуків Володимира, Ярославового сина, що то ходив останнім походом на Царгород. Мабуть Ростислав по смерти батька одержав Галицьку волость, але потім його висадали відти дядьки і він умер у далекім Тмутороканї. Галичина і Волинь разом дістали ся Яро-полкови, сину Ізяслава київського.
Але сини Ростислава Рюрик, Володар і Василько, виросши стали доходити батьківщини і кінець кінцем докучили так Всеволодови, що він відобрав їх батьківські волости від Ярополка Ізяславича і віддав Ростиславичам (коло р. 1085). По сім Ростиславичі мііцно осіли ся на батьківщині, поділивши її між собою: західню частину з Перемишлем узяв Рюрик, середню (з столицею в Звеннгороді) Володар, полудневу (столиця в Теребовлї) — Василько. Ярополк пробував борюкати ся з ними, та наложив головою: казали, що котрийсь з Ростяславичів наслав на нього убінника.
Бувши енергічними, відважними, здатними політиками Ростиславичі потрапили оборонити сю українську закраїну від усіх ласих сусідських рук-від Поляків і Угрів, і від своїх же свояків, волинських та київських князів, що хотіли Галичину прилучити назад до Волипи та до Київщини. Син Володаря Володнмирко, князь проворний і хитрий, ще більше скріпив сю землю, повигонявши братаничів і всю зібравши в своїх руках. Галичина і без того була велика, добре загосподарена країна, бо сюди не сягали половецькі напади анї княжі усобиці, і через те богато людей переходило туди з ііпьшііх українських земель. Тепер же зібрана в одних руках, стала найсильнїйшою з українських земель. Князі її держалн ся осторонь, пильнували, щоб иньші князї до них не встрявали і сами в иньші землі не лишали ся. Але за те забрали в Галичині велику силу бояре, даючи ся в знаки і людям і князеви. Син Володимирка Ярослав був славлений і поважаний між усїми українськили князями: йому присвятив співець Слова о полку Ігоревім похвальні слова, представивши, як він сидить. високо на своїм золотокованім престолі, підперши гори Угорські своїми зелізними полками—заступив дорогу королеви, зачинив Дунаєви ворота". Але у себе дома мусїв Ярослав корити ся і перед боярами, що мішали ся навіть в його домашні, родинні справи.
За Галицькою землею відокремила ся Чернигівська: уже за Мстислава, і потім за Святослава Ярославовича вона відділила ся була від Київа, як ьелике і сильне князїство; але Всеволод захопив її в свої руки і не хотів дати Святославичам. Вони одначе відбили собі єною батьківщину і від любецького зїзду засіли тут сильно. Головно панувало тут потомство славного Олега Святославича-Гопиславича. Були се князї здібні, енергічні, і земля їх тримала ся чірно. Тільки шкодила їх велика амбіція: вони не вдоволяли ся своїми чернигізськими землями, хотіли панувати і в Киіві, і з Переяславі, пізиише і і. Галичині, і з того виходили війни, від яких герпіла часами Чернигів-щина дуже сильно. Тісно Олеговичам було в Чернигіншннї. бо рід їх множив ся, земля ділила ся на все меньші уділи, і через те че мала такої сили і значіння, — хоч між собою, у себе дома жили Олеговичі досить згідливе, передаючи волости від старшого до меньшого.
Лекше було глухій, в поліських лісах та болотах заходній Турово-ін-інській землі; край хоч бідний і неродючий. був затишний від ворогів своїх і чужих, і лекше міг від них оборонити ся. Наскучивши, що київські князї ними перекидають ся, посилаючи то того то сього їм у князї, Турівцї в 1150-х роках винайшли свого „отчича", потомка Святополкового: бо Святополк був турівським князем колись. Сей „отчич" засїв в Турові, і хоч як київські князї його заходили ся відти вибити (двічи великим походом ходили), таки не здужали його висадити: Турівцї міцно тримали ся, і так себе оборонили, що вже потім мали спокій від посторонніх князів. Тільки Литва згодом стала їм докучати своїми нападами.
99. Собор св. Спаса в Чернигові.
Коло тогож часу відокремила ся й Волинь. Просторий, богатий, сильний і досить захищений сей край тримав ся старших Мономахови-чів. Та вони хотіли держати і Київ, і сидючи на Волини, все силкували ся захопити Київщину, а переходячи на київський стіл, передавали котромусь молодшому бра-тови волинські землі. Але з другою половиною XII в., як Київ починає упадати, вони все меньше лакомлять ся на нього, все більше держаться своєї волинської землї та боронять її від ворогів (від Поляків особливо, а далі почала нападати на Волинь і Литва). Земля поділила ся на дві головні части: Во-лодимирське іі Луцьке князівство, а далі на дрібнійші іце (Белзьке, Пересопницьке, Бзерестейське, Дорогичинське й ин.). Але з кінцем столітя князь володидирський Роман звязав Володимирське князівство з Галичиною, а його потомки обєднали Волинську землю цілу її тісно звязали її з Галичиною в одну сильну державу.
34. Боротьба за Київ і його упадок
Київ і Київщина також хотіли відокремити ся під управою старшої лїнїї Мономаха, котрого