Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик
До сотні Марка Бажаненка було записано Івана Бутка Нестеренка. Це Іван Буг Нестеренко, який 1638 р. був осавулом Корсунського полку[139]. У Гарасименковій сотні значився Семен Горкуша. 2 червня 1651 р. на допиті полонених українців поляками зазначалося, що українське військо складалося з 12 полків, серед яких був: «8). Полк із Сахнівки — полковник Гаркуша»[140]. До Гарасименкової сотні також було вписано Яська Якубенка. У 1638 р. він був сотником Корсунського полку[141]. У Мліївській сотні перебував Семен Бут. Про нього згадується у донесенні московського стольника В. Кікіна за 16 травня — 1 серпня 1667 р. Той зазначав, що гетьман І. Брюховецький наказав, щоб «Семен Бут, Корсунський піхотний полковник, пошол в Запороги присяги виконувать»[142].
До Демкової сотні був записаний Ісай Бондаренко. Його допитували московити у 1665 р. Причому зазначалося, що Бондаренко є «старий корсунський пушкар». У цій же сотні був вписаний Іван Мартиненко. Це шляхтич герба «Рогаль» Іван Мартинович Левицький, який у 1660 та 1669 рр. був значним військовим товаришем Корсунського полку. У Тулюпенковій сотні значилися брати Кирик і Супрун Шупиченки. 25 травня 1653 р. вони уклали угоду щодо батьківського млина на Росі.
Багато прізвищ козаків, вписаних до реєстру, міститься у двох виявлених нами купчих, що були в канцелярії Корсунського полку. Так, у купчій Григорія Фуртника від 7 грудня 1649 р. на продаж сіножаті на р. Рось серед корсунських обивателів згадується Левко Трохименко, який у реєстрі був записаний до Демкової сотні. Тут же зазначалося прізвище Конона Мазниченка, «козака обивателя корсунського», який і купляв сіножать. Він у реєстрі був унесений до Тулюпенкової сотні. Серед «товариства козаків, обивателів корсунських» згадується і Северин Федурченко, який у реєстрі був записаний до Тулюпенкової сотні як Северин Федорченко.
Другим документом є купча на продаж ставу й сіножаті на р. Сакавиці Ганні Мартюшенко від 14 березня 1660 р. Сіножаті й став продавали брати Антон і Яким Гавришенки. Вони були вписані до Демкової сотні. Також серед «товариства корсунського» згадується Павло Туча, який був записаний до Горкушиної сотні. У цій купчій серед корсунського товариства фігурує Самійло Сухопара, який у 1660 р. був іще й корсунським наказним полковником.
Розглянувши персональний склад козаків Корсунського полку, повертаємося до основної розповіді. Відомості щодо Корсуня у джерелах періоду мирного перепочинку після Зборівського миру майже не відображені. Ймовірно, козаки Корсунського полку брали участь у молдавському поході Богдана Хмельницького 1650 р. Восени того ж року царські посли П. Протасьева та Г. Богданов прозвітували про воєнне становище в Україні. Між іншим, вони заявили, що коли гетьман перебував між Брацлавом і Корсунем, то мав зустріч із кримськими послами (всього 10 осіб), які поспішали до Варшави[143]. 5 вересня 1650 р. Хмельницький був в Орлівці, звідки писав листа до Киселя з протестом проти затримання М. Потоцьким двох сотників Корсунського полку[144].
На початку весни 1651 р. гетьман знову відвідав Корсунь. Саме звідси він написав 11 березня 1651 р. листа до Сигізмунда Ракоці, брата трансільванського господаря Д'єрдя II Ракоці[145]. У цьому посланні Хмельницький дякував Сигізмунду за дружні почуття, висловлені у попередньому листі, якого приніс трансільванський гонець. Інші документи дають змогу дещо доповнити цей епізод дипломатичної історії України. Отже, до Хмельницького у Корсунь прибуло трансільванське посольство від Д'єрдя II Ракоці, котре принесло і вищезгаданий лист Сигізмунда. У відповідь гетьман відрядив до Трансільванії посольство у складі чотирьох козаків на чолі з корсунським козаком Семеном Сірим. Посли мали передати Дєрдю II лист Хмельницького й усну інформацію. Гетьман прагнув добитися від господаря допомоги та виконання обіцянок про спільні дії проти Речі Посполитої. У разі успіху гетьман обіцяв підтримати претензії Сигізмунда Ракоці на корону Речі Посполитої. За даними інших джерел, Сигізмунд мав навіть стати православним і встановити у Польщі православну віру[146]. Таку інформацію, принаймні, подали представники коринфського митрополита Йоасафата — грек Ілля «Мануйлов» та серб Василь «Данилов», який прибув в Україну ще у 1647 р. і служив потім при Виговському в Генеральній канцелярії. Отже, ці посли до Москви виїхали з Корсуня.
Основна маса документів свідчить про те, що в берестецький похід Хмельницький виступив з Білої Церкви, але цьому суперечить лист Анджея М'ясковського, секретаря Карла-Фердинанда, брата короля Яна-Казимира, надісланий до його патрона 9 червня 1651 р. На основі свідчень чотирьох слуг сокальського старости, які були відряджені останніми до Хмельницького в Богуслав, він доносив, що українська армія, очолювана самим гетьманом, виступила у похід із Богуслава і мала при собі всього 6 тисяч татар. Вагу цього свідчення підсилює й те, що один зі слуг-гінців бував навіть на радах у Хмельницького і що вся четвірка виступила з Богуслава разом з українською армією[147].
Інші джерела вказують на те, що Корсунський полк на чолі зі своїм полковником Кілдієм Антоновичем був при гетьманові разом з Миргородським та Уманським полками і дійшов з ними до Зборова і далі, отже, брав участь у нещасливій Берестецькій битві. Частина корсунських козаків була задіяна на іншому, білоруському фронті. Український шляхтич
