Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років - Віктор Миколайович Горобець

Похід Війська Запорозького в Молдавію таким чином міг принести Хмельницькому чималі дивіденди. Насамперед похід підбадьорив би козацтво та підняв би авторитет Богдана у війську. Крім того, український гетьман у такий спосіб міг би покарати Лупу за його віроломність і допомогу полякам. Насамкінець успішний результат походу посилював би позиції України в Придунав'ї. У разі ж виступу коронних військ на допомогу своєму союзнику провина за початок нової козацької війни лежала б не на козаках, а на коронному командуванні.

І дійсно, лавина тривожних чуток про військові приготування козаків, які навесні 1652 р. накрили Варшаву, провокують коронне командування на дії у відповідь. Гетьману Калиновському вдається переконати короля в тому, що гра Хмельницького може виявитися набагато складнішою, аніж він це вдає, і вістря майбутньої атаки можуть бути скеровані не проти Туреччини, а проти Корони Польської. Отож у другій половині травня польний гетьман з метою концентрації сил відкликає коронні війська з Лівобережжя, а сам тим часом закладає на Брацлавщині, якраз на шляху Чигирин — Умань — Могилів, укріплений табір, що мав стати місцем концентрації всіх наявних на той час у Речі Посполитій військ.

Тим часом Хмельницький на чолі декількох полків десь близько 10 травня вирушив з Чигирина в напрямку Умані. Дорогою гетьман звернувся з універсалами до козаків і поспільства, закликаючи їх повсюди знищувати шляхту в урядовців та вступати до козацьких полків. Вступ козацького війська в межі Брацлавського воєводства спричинив паніку серед місцевої шляхти та коронних урядників. Шукаючи захисту від козаків і своїх же свавільних підданих, шляхтичі разом з сім'ями й слугами потягнулися до табору Калиновського, котрий у цей час уже диспонував дванадцятьма тисячами кінноти та вісьмома тисячами піхоти.

Сам же польний гетьман очікував на швидке прибуття коронних хоругв з Лівобережжя, а також підкріплення з Польщі, отож і табір розбив, виходячи саме з цих міркувань — відверто завеликий, як для наявних у його розпорядженні 20 тисяч війська. Крім того, Калиновський не надто й потурбувався пошуком сприятливого місця для табору. Козацький літописець Самійло Величко, оцінюючи табір Калиновського, зауважував: «Став обозом (Калиновський. — Авт.) у неміцному й голодному місці поміж Ладижином і горою Батогом, яка прилягала від поля до річки Бугу». Одна зі сторін табору коронного війська прилягала до берега річки, а з флангів простягалися рови. Але польний коронний гетьман поставився вельми недбало до належного укріплення цих ровів, не сподіваючись швидких і рішучих дій українського гетьмана. Розрахунок базувався радше на тому, що саме коронні жовніри будуть атакувати супротивника й заганяти його в табір, а не навпаки. Отож, навіщо витрачати сили й час на зміцнення оборонної стійкості свого табору?

Але весняна кампанія 1652 р. козаками була проведена стрімко, майже блискавично, і, увінчавшись цілковитим розгромом ворога, в історії козацької військової майстерності стала чи не однією з найбільш довершених кампаній.

Перші татарські загони з'явилися на берегах Південного Бугу вже 19 травня, а за кілька днів річку форсували висланий Хмельницьким козацько-татарський авангард під командою гетьманового сина Тимоша. Польські джерела одностайні в тому, що Богдан при цьому остеріг Калиновського, аби він не заступав Тимошеві шлях, а дозволив вільно пройти в Молдавію. В іншому випадку — не уникнути війни. Але Калиновський, не бажаючи, аби рука юної молдавської княжни була віддана «варварові» Тимошеві (адже на руку Розанди польний гетьман також претендував), знехтував небезпекою й заступив шлях козакам на Молдавію. І коли 22 травня з коронного табору помітили невеликі сили супротивника, проти нього було кинуто в бій гусарські хоругви. Їм вдалося відкинути козацько-татарський авангард на півмилі від табору. Але невдовзі до Батога підоспіли додаткові сили татар, і статус-кво було відновлено. За результатами першого дня бою коронним військам було завдано значних втрат, а під вечір 22 травня табір Калиновського козаки й татари взяли в кільце оточення. Оцінюючи ситуацію, що склалася, командувач німецької піхоти генерал Зигмунд Пшиємський, котрий мав величезний військовий досвід, здобутий на полях битв Тридцятилітньої війни, радив польному гетьману наступного дня не відновлювати битви, а кинути сили піхоти, обозних слуг і шляхти, що прийшла з навколишніх міст, на зміцнення Батозького табору, а тим часом самому Калиновському на чолі кінноти прориватися з оточення й прямувати до Кам'янця. І, уже зібравши там усі наявні сили, повертатися під Батіг. Утім, польний гетьман злегковажив порадами Пшиємського та віддав наказ військам готуватися до бою.

Тим часом 23 травня до Батога підоспіли головні сили Хмельницького. Провівши рекогносцирування майбутнього поля бою, український гетьман відразу ж виявив допущені Калиновським прорахунки в організації табору й, відштовхуючись від них, виробив плани здолання опору супротивника. Головний акцент у веденні бою зроблено на тому, що закладений Калиновським табір не враховував реальних можливостей жовнірів його обороняти. Отож було вирішено наступати на табір з усіх боків, вишукуючи вже в ході битви найслабкіші ланки в його обороні.

Козацько-татарський наступ розпочався, судячи з інформації джерел, десь за кілька годин до заходу сонця. Очевидці того побоїща звертали увагу на той факт, що, попри надзвичайно потужний артилерійський і мушкетний вогонь з коронного табору, козаки, нехтуючи небезпекою, з такою відчайдушністю кидалися на ворожі укріплення, що пояснення їй можна було віднайти хіба що в прагненні помститися ворогу за надзвичайно болючу поразку під Берестечком. Не минуло й години, як коронні жовніри усвідомили нереальність втримання ними своїх позицій. Кінні хоругви почали відступати до річки, маючи на меті залишити табір напризволяще та самотужки рятуватися втечею. Помітивши ці маневрування, Калиновський з оголеною шаблею кинувся навперейми своїм гусарам, а коли й це не допомогло, наказав німецьким піхотинцям змусити кінноту повернутися до табору силою мушкетних залпів. На деякий час це відновило керованість війська. Проте подальші успіхи козаків і татар у розриванні не надто міцних оборонних редутів коронних військ вносили дедалі більше хаосу в дії як добре вишколеної німецької піхоти, так і цвіту польської кавалерії, зібраної Калиновським на Поділлі.

Михайло Грушевський стверджував, що за таких умов у частини обложених навіть з'явилися плани арешту Калиновського та обміну його в татар на вільний вихід з табору. Утім, навіть якщо такі плани й існували, на їхню реалізацію в ініціаторів часу вже не було. Невідомо, кому вдалося підпалити запаси сіна та соломи в таборі, і від цього вмить спалахнув чи не весь табір. Вогонь охопив намети, підступав до запасів пороху. І в тому сум'ятті козакам і татарам