Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер

Як зрозумів Орвел, пропагандистський сюжет про зіткнення Радянського Союзу з європейським фашизмом збігся з кривавими чистками колишніх і потенційних опонентів усередині країни. Радянські місії в Барселоні й Мадриді почали свою роботу саме тоді, коли відкрилися показові судові процеси. Зіткнення з фашизмом в Іспанії виправдовувало насильство в Радянському Союзі, а чистки в Радянському Союзі виправдовували насильство в Іспанії. Громадянська війна в Іспанії показала, що Сталін має тверду настанову, попри всю плюралістичну риторику народних фронтів, знищити опозицію в ім’я власної версії соціалізму. Орвел спостерігав, як у травні 1937 року комуністи провокували сутички в Барселоні, а відтак іспанський республіканський уряд, зобов’язаний Москві, засуджував партію троцькістів. Орвел писав про перестрілку в Барселоні: «Ця гидка бійка в далекому місті набагато важливіша, ніж видається на перший погляд». Він мав цілковиту рацію. Події показали силу сталінської логіки, яка нехтувала географією і місцевою політичною реальністю. Орвел написав про них зворушливий розділ у спогадах про іспанську війну під назвою «Уклін Каталонії», з яких принаймні деякі західні ліві й демократи засвоїли, що фашизм — не єдиний ворог[138].

Усередині СРСР зізнання засуджених створили видимість осередків організованих змов, що їх Єжов назвав «центрами», за якими стояли розвідки іноземних держав. Наприкінці червня 1937 року в Москві Єжов доповів ЦК партії про висновки, яких він дійшов. Єжов повідомив партійній еліті, що існував головний осередок змови — «центр центрів», який об’єднував усіх політичних опонентів, представників збройних сил і навіть НКВД. Його мета — знищення Радянського Союзу і відновлення капіталістичного ладу. Агенти «центру центрів» не зупиняться ні перед чим, навіть перед кастрацією племінних овець — цей акт саботажу Єжов згадав окремо. Все це виправдовувало чистки в партії, армії і НКВД. Того ж місяця було засуджено 8 вищих керівників збройних сил; у наступні кілька місяців буде розстріляно половину генералітету Червоної армії. Зі 139 членів ЦК, які брали участь у з’їзді партії 1934 року («з’їзд переможців»), розстріляли 98. Усього під час чисток в армії, державному та партійному апараті загинуло до 50 тисяч осіб[139].

Тоді ж, у 1934–1937 роках, Гітлер також використовував насильство заради утвердження своєї влади над державними інститутами — партією, поліцією, армією. Подібно до Сталіна, він проаналізував свій шлях до влади і покарав смертю деяких людей, які йому допомагали. І хоч масштаб насильства був набагато менший, гітлерівські репресії виразно показали, що влада закону в Німеччині залежить від примх фюрера. На відміну від Сталіна, який прямо підпорядкував собі НКВД, Гітлер використовував терор як спосіб розвинути власну парамілітарну інституцію, СС, і утвердити її пріоритет над різними установами безпеки й охорони правопорядку в Німеччині. Сталін використовував чистки з метою залякати особовий склад армії, натомість Гітлер наблизив до себе німецьких генералів, усунувши нациста, якого армійське командування вважало загрозою.

Найпомітнішою мішенню гітлерівських чисток став Ернст Рем, керівник СА, штурмових загонів нацистів, так званих коричневосорочників. СА допомагало утверджувати особисту владу Гітлера, залякувало опонентів (і виборців) та сприяло приходу фюрера до влади у 1933 році. Провоковані СА вуличні бійки приносили більше користі Гітлерові-політку, аніж Гітлерові-канцлеру. У 1933 і 1934 роках Рем говорив про потребу другої революції, але Гітлер не сприймав цієї ідеї. Рем також плекав власні амбіції, які погано узгоджувалися з гітлерівськими планами реформи німецької армії. Рем виставляв СА як силу, що краще відображає нацистський дух, ніж армія, яку він хотів контролювати. Тримільйонна СА лишала далеко позаду стотисячну армію, яку Німеччина могла мати за умовами Версальського договору. Гітлер мав на думці відмовитися від зобов’язань за цим мирним договором, але коштом відбудови німецької армії, а не коштом заміни її на нову парамілітарну організацію[140].

В останні дні червня 1934 року Гітлер наказав СС усунути Рема, кільканадцять його підлеглих, а також кількох інших суперників у нацистській партії та політиків. На чолі СС стояв Гайнрих Гімлер, він особливо наголошував на важливості питання расової чистоти, ролі ідеологічної підготовки й особистої відданості Гітлеру. Ця розправа увійшла в історію як Ніч довгих ножів — Гітлер використав одну парамілітарну організацію нацистів, СС, щоб розібратися з іншою, СА. Фюрер підтримав дії Гімлера й одним махом покінчив з Ремом та багатьма іншими людьми. 14 липня 1935 року Гітлер повідомив у парламенті, що було вбито 74 особи; насправді ж — як мінімум 85, з них кілька депутатів рейхстагу від НСДАП. Ясна річ, Гітлер заявив, що Рем та інші планували заколот проти законного уряду, який слід було упередити. Крім керівництва СА, криваві гітлерівські чистки зачепили консервативне крило і колишніх урядовців. Із трьох попередників Гітлера на посаді канцлера одного вбили, іншого заарештували, третій урятувався втечею[141].

Завдяки тому, що СС стало інструментом кривавої кампанії, Гімлер наблизився до центру влади. СС, інституційно відокремлена від СА, стала найупливовішим елементом у складі націонал-соціалістичної партії. Після Ночі довгих ножів завданням СС стало поставити правоохоронні установи Німеччини на службу нацистській ідеології. Гімлер намагався поєднати СС з регулярними правоохоронними службами шляхом ротації кадрів і централізації всіх цих установ під своєю владою. У 1936 році Гітлер призначив Гімлера головою всіх поліцейських служб Німеччини. Він відповідав за роботу поліції порядку, карного розшуку і гестапо. Поліція (точніше кілька різних поліцейських служб) належала до інститутів держави, а СС була партійною установою нацистів; Гімлер намагався об’єднати ці дві структури. У 1937 році він провів реформу і створив об’єднану ієрархію двох структур[142].

Не меншу роль, ніж піднесення СС над СА, зіграло покращення стосунків між Гітлером і армійськими генералами. Вище командування було вдячне Гітлеру за розправу над Ремом. До 1934 року армія лишалася єдиною важливою державною структурою, над якою Гітлер не мав цілковитої влади. Але щойно Гітлер дав зрозуміти, що планує розбудувати армію, а не поставити на її місце СА, як ситуація швидко змінилася. За кілька тижнів помер президент Німеччини, і військове командування підтримало Гітлера в ролі одноосібного голови держави. Гітлер ніколи не називав себе «президентом», він волів вживати слово «вождь» — фюрер. Від серпня 1934 року німецькі солдати складали присягу на особисту вірність Гітлеру і зверталися до нього «мій фюрер». Того ж місяця на загальнодержавному плебісциті було схвалено назву посади Гітлера — «вождь і райхсканцлер». У березні