Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

Інтелектуалізація — виявляється в тому, що людина здогадується про наявність придушених імпульсів, але поведінково вони витісняються. Наприклад: людина знає, що гнівається, але не проявляє гнів.

Заперечення — виявляється в тому, що людина не помічає неприємних для неї фактів і подій. Це прагнення уникнути нової інформації, що не співпадає з існуючими уявленнями про себе. Захист проявляється в ігноруванні потенційно тривожної інформації, ухиленні від неї. Заперечення призводить до того, що певний зміст ні відразу, ні пізніше не може дійти до свідомості людини. При запереченні переорієнтовується увага, тобто людина стає неуважною до тих сфер життя і подій, які можуть її травмувати або бути неприємними. Наприклад: твердження — я не кричу, а пояснюю; я — не алкоголік; присутні всі ознаки зради, однак людина не помічає цього (не хоче).

Придушення — проявляється в блокуванні неприємної, небажаної інформації, вступає в дію лише тоді, коли небажані дії досягають певної сили. Ця інформація зберігається у пам’яті, однак подальше мимовільне пригадування блокується. Найчастіше придушуються переживання сексуальних потягів, страху, власної слабкості, агресивних намірів проти батьків тощо. Оскільки інформація зберігається в пам’яті, вона може проявлятися в обмовках, описах, незграбних рухах, нав’язливих станах. Все це у символічні формі відображає зв’язок між реальною поведінкою і придушеною інформацією.

Регресія — виявляється в тому, що людина поведінково «повертається» на більш ранні стадії психосексуального розвитку. Наприклад: довбання у носі; щоб не вирішувати проблеми, людина спить удень; прояв дитячої поведінки дорослою людиною.

Витіснення — відсторонення й утримання поза свідомістю певних психічних змістів, це вигнання зі свідомості травмуючи моментів. Виключення подібних переживань зі свідомості призводить до забування, причиною якого є бажання уникнути невдоволення, яке викликає це переживання. Найчастіше витісняються уявлення, пов’язані з потягами, які складно, неможливо або небезпечно задовольнити. Наприклад, витіснення травматичного досвіду може на певний час забезпечити умови для відновлення психіки людини. Типовим є витіснення складних переживань, пов’язаних зі страхом смерті.

Проекція — виявляється в тому, що людина виокремлює й локалізує в інших якості, почуття, бажання, дії тощо, які сама не визнає і заперечує у собі. Це відлуння неусвідомлюваних настанов, яке вивільняє людину від тривоги виявлення тієї чи іншої тенденції у себе самої. При виявленні небажаних якостей в інших послаблюється почуття провини і це приносить полегшення.

Побічним продуктом проекції є іронія, сарказм, ворожість. Наприклад, суб’єкт наділяє інших якостями, яких не помічає у собі (така людина може стверджувати «Усі люди — брехуни»; проектувати образ батька на начальника, образ матері — на жінок, з якими спілкується); зла людина не вірить в доброту і щирість інших людей).

Інтроекція — виявляється в тому, що людина наповнює себе цінностями і нормами поведінки іншої людини, і це починає керувати її поведінкою. Наприклад: «Усі чоловіки — зрадники», — говорить доньці мама, у якої не склалося особисте життя.

Ідентифікація — злиття з групою, коли людина у висловлюваннях і поведінці ототожнює себе з іншими, використовує займенник «ми» замість «я». Наприклад: ми вважаємо (підемо), а не

— я вважаю (піду). Ідентифікація пов’язана з процесом, у якому людина мовби включає іншого у власне «Я», привласнює думки, почуття і дії іншої людини. Розвивається ідентифікація у дитячих рольових іграх: доньки-матері, пожежники, космонавти, виступаючи одним із механізмів самопізнання. Саме так дитина засвоює зразки поведінки інших, значущих для неї людей.

Реактивне утворення — це психологічна настанова або звичка, які є діаметрально протилежними витісненим бажанням, реакцію на них у вигляді інверсії бажання, тобто виявляється в тому, що людина діє в протилежність тому, чого хоче. Найбільш характерним є для підліткового віку у формі прояву протестних реакцій. Реактивні утворення обмежують здатність людини гнучко реагувати на події. Водночас позитивним є те, що за допомогою цього механізму встановлюються психічні бар’єри (огида, сором, мораль). Наприклад, сором на противагу неусвідомленому витісненому бажанню демонструвати себе.

Заміщення — зміна об’єкта, на який спрямована дія. Це захист від нестерпної ситуації шляхом переносу реакції з недоступного об’єкта на інший — доступний або заміни неприйнятної дії на прийнятну. За рахунок такого переносу відбувається розрядка напруження, що створюється незадоволенням потреби. Наприклад, начальник гримає на секретарку, секретарка гримає на свого сина, син б’є собаку, собака кусає начальника; чоловік приділяє більше уваги і добре ставиться до свого автомобіля, а не до дружини; людина зривається на крик, якщо розуміє, що всі аргументи вичерпано; народження в сім’ї дитини, відразу після померлої, коли мати не дала собі можливості відгорювати (дослідники саме цим пояснюють ексцентричну поведінку Ван Гога і Сальвадора Далі).

Сублімація — це захист шляхом переведення сексуальної або агресивної енергії людини, надлишкової з точки зору особистісних або соціальних норм в інше русло, прийнятне для суспільства, — творчість. Це — суттєва трансформація первинного потягу. Проявляється у формах діяльності людини, що не має очевидного зв’язку із сексуальністю, але породжується силою сексуального потягу. Як основні форми сублімації виступають художня й літературна творчість, наукова діяльність, релігія, спорт, ігрова діяльність, політика. Малювати легше, ніж вербалізувати свої фантазії, у малюнку травматичні переживання представляються без переживання почуття провини. Цим пояснюють ефективність малювання в психотерапії, при лікуванні наркоманії, заїкання. Наприклад, проблеми в особистому житті — успішна кар’єра; нереалізовані сексуальні бажання — написання літературних творів, картин, наукових праць тощо.

Результати перегляду психодинамічного напрямку: А. Адлер і К. Юнг.

Адлер А. (1870–1937) і К. Юнг (1875–1961), представники раннього психоаналітичного напрямку, розійшлися із З. Фройдом в основних питаннях і переглянули його теорію із принципово інших позицій.

Індивідуальна теорія особистості А. Адлера підкреслює унікальність кожної особистості, і тих процесів, які покликані долати певні недоліки індивіда й сприяти у прагненні досягнення життєвої мети. Основні принципи його системи наступні: індивід трактується як самоузгоджена цілісність, творча й самовизначальна сутність; соціальна належність індивіда; людське життя розглядається як динамічне прагнення до вищості.

Згідно з А. Адлером, люди намагаються компенсувати почуття власної неповноцінності, яке вони відчули в дитинстві. Переживаючи неповноцінність, вони протягом всього життя борються за власне визнання. Кожна людина випрацьовує свій унікальний стиль життя, у