Українська література » Наука, Освіта » Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Читаємо онлайн Аналітична історія України - Олександр Боргардт
бєз бита, вєрно!». А, принаймні, як припре – «поступіть в жєнотдєл і сдєлать аборт». І все це супроводжувалось такими багатолюдними демонстрациями, яких не бачили й у часи перевороту.

От, аби якось прикартатати цю всенародну стихію «звільнення» від усього, від чого тільки можливо (цей балаган «смутного врємєні») і прийшлося вдатися до діктатури пролетаріата, чи чогось там іншого – то вже питання певною мірою вторинне. Зауважимо тут у дужках, що коли би до подібної практики вдався би іще наш палеолітичний предок, то й ми сьогодні навряд чи ходили би на своїх двох: радше би на всіх чотирьох. А було це все інтелектуальною (якщо мислимий тут подібний термін) спадщиною поколінь російських мислителів, від І. Пісарєва з М. Добролюбовим та по С. Нєчаєва…

* * *

Коли йдеться про ставлення більшовиків до селянства, то слід пам’ятати, насамперед, що це було збіговисько інтер-люмпенів, для якого люди, що могли прожити власним трудом – були якоюсь «тємной массой». Такий підхід ведеться з самого початку, бо їх духовні батьки – Маркс і Енгельс, – теж були звичайними міськими інтер-люмпенами. А тому й писали, що цей клас – селянство

… утворюється простим складенням одноіменних величин, на кшталт того як мішок картоплин утворює мішок картоплі.

(К. Маркс, Ф. Енгельс, Сочин., т. 8, с. 207–208)

Цікаво, що ці два недоумка написали це дурство у тій самій Німеччині, історія якої була радикально змінена за три століття перед тим – саме селянськими війнами!

Що ж стосується перебудови суспільства взагалі, то…

Відомий російський письменник, граф Л. Н. Толстой писав з приводу перебудови суспільства теж, ще тоді, підчас революційних заворушок, та писав цілком слушно:

Чому ви думаєте, що люди, які складуть новий уряд, люди, які будуть управляти фабриками, землею і т. п. не знайдуть засобів, так само, як тепер, захопити левову частку, полишивши людям темним, слухняним тільки необхідне?… Спотворити ж людське влаштування завжди знайдеться тисяча способів у людей, що керуються тільки турботою про власне благополуччя.

Наприкінці й називає це – «суєвєрієм устроітєльства» (кращого, мається на увазі). Що ж тут сказатиі – молодець дід, як у воду гледів. Тільки в одному не дотягнув, – «слухняним тільки необхідне»… Якби ж, – «необхідне»…

Так само, далекоідучі «Лєнінскіє прінціпи» можемо простежити у ставленні більшовиків до розуму. Воно – теж, іде у них від Лєніна, цілком та повністю, від його особистих, втім, притаманних і цілому народові схильностей та упереджень. Сам він усе життя марив себе інтелектуалом, «властітєлєм умов» (посада – специфічно російська, породжена невіглаством суспільства), а сам був усього тільки плутаником, недоучкою та невігласом. Щодо цього – не хвилюйтеся, все це можна довести, однозначно та вичерпно, як зайде така потреба.

З цієї протилежності мала виникнути теж, ціла характерна особливість, ціла настанова майбутнього совецького суспільства: протилежність і нездолана прірва між соціальним устроєм, режимом, та розумом. В ньому цей останній буде неухильно переслідуватись. Аж поки останній ґенсек М. Ґорбачев, не спробує повернутись лицем до звичайної логіки, проголосивши «новоє мишлєніє».

Лєнін щиро ненавидів інтеліґенцію, та – не без провини з її боку. Бо сам «овладєвал массамі» спираючись єдино на демагоґію та знання російського дологічного мислення, первісного та маґічного; та так, що більш-менш інтеліґентна людина, яка володіє елементами звичайної логіки, – була в стані його геть спростувати.

Саме з епохою Лєніна, «революційною», – співпадає пік еміґрації інтеліґентів. Хоч і не першого гатунку – російських, а все ж – інтеліґентів; бо, й такі заважали. Поготів, сам Лєнін примусово відправляє до вигнання, за кордон, цілу купу університетських професорів.

З іншого боку, навіть підтримати більш-менш нормальне функціонування будь-якого суспільства, ну, можливо, крім зовсім уже печерного, – неможливо без людей інтеліґентних та умілих; їх віднині презирливо іменуватимуть «спєцамі». Терпітимуть, до певної міри, але й щиро ненавидітимуть; це на них будуть валити оте уявне «врєдітєльство»: «інжєнєр-врєдітєль»!

Все це теж піде з часів «Вєлікого Октября», з часів Лєніна.

* * *

Еволюція лєнінських принципів була закономірною, але шокуючою – тільки для профанів.

З 1953 дещо скоротилися масові тортури, масові розстріли. На той час вони унесли життя десятків мільйонів громадян «нового общєства», – досить. Скоротилися й депортації народів. Малих подепортували, а великих приходилося донищувати «на мєстах». Та, й ніколи було займатися дрібницями. Прийшов час грати на ціле: розпочинати термоядерний терор світу. Починався відхід від «лєнінскіх прінціпов».

Власне тому світ був і вражений, і шокований, коли у Камбоджі «свята трійця» ватажків «червоних кхмерів» – Пол Пот, Ієнг Сарі та Кхієу Самфан, – за всього кілька років (1975–1979) спромоглися вимордувати третину населення своєї країни (3 млн. з 8). Ото був справжній тріумф «лєнінскіх прінціпов»!

Бо там – теж будували нове та досконале суспільство. Там було зліквідовано гроші, торгівлю, міста. Із особистих речей громадянинові дозволено мати тільки підстилку – циновку для спання та один комплект простого одягу, чорного коліру. Чому? – бо на такому бруд менше видно. Ідеал лєнінського «воєнного коммунізма» та мало не ідеал брєжнєвського «научного», – хіба не так?

«Расстрєлять!»? – бувало в Камбоджі й таке, та не часто; безумовно – не для всіх. «Патронов нє жалєть!» – де там… Бо й патрон потрібно купити на Заході, а там – ще є гроші. Отже, був наказ – не розкошувати – «економіка должна бить економной», – на всіх патронів не напасешся. Обходилися дешевше, указуючи шлях у майбутнє іншим: або провалювали голову кийком, або душили пластиковим пакетом. Ото й був чи не єдиний відступ «червоних кхмерів» від «лєнінськіх норм». По формі, але не за суттю, не за змістом…

Не менш був шокований наївний світ, коли хтось із журналістів підняв сорбонську дисертацію когось із цих трьох, здається, самого Пол Пота. Бо, зазначимо, що всі ці люди, на відміну від «вождя і учітєля», отримали свого часу першорядну європейську освіту. Так от там, слово до слова, було описано побудову «нового общєства», яку було здійснено ними потім. Всі тоді ламали собі голови: чи може Вчена Рада (або Екзаменаційна Комісія) поштивої (бо ж західної!) Сорбонни, – міцно спала, коли все це свого часу доповідалося?

Зазначимо, що пройшли десятки років, поки нещасна країна позбулася, хоч і не остаточно, цієї пошесті – примари комунізму.

* * *

Наслідки «Вєлікого Октября» для людства були разючими. Це він відкрив переможний марш диктатур сучасним світом. В Європі, де по «Весні Народів» 1848 утвердилися леґітимні та ліберальні уряди, – після жовтня та диктатури в Росії, – по черзі з’являються Італія Муссоліні (до речі

Відгуки про книгу Аналітична історія України - Олександр Боргардт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: