Чому люди тупі? Психологія дурості - Жан-Франсуа Марміон

Це стосується всієї нумерології та магічних чисел. Ми знайдемо також сотні повторень числа «19» в Корані, числа «7» у Біблії або принаймні їхніх добутків, що з погляду статистики зовсім не дивно.

Там можна знайти також пророцтва у формі слів, як свідчить, наприклад, випадок із секретним кодом Біблії, коли журналіст Майкл Дроснін, застосувавши особливі ключі тлумачення, виявляє повно пророцтв у Біблії, зокрема й кінець світу, передбачений за кілька років. Насправді кількість можливих ключів і способів задіяти комп’ютер така величезна, що можна знайти будь-що. Дроснін навіть кинув виклик: знайти стільки ж пророцтв у книжці «Мобі Дік», як у Біблії. І що ж, знайшли!

До слова, застосувавши ту саму методику, в Біблії знайшли також зашифровані слова «Бога не існує», «ненавидьте Ісуса»… Так можна знайти все, що захочеш.

♦  І у вашій книзі також?

Аякже! У «Думках» Паскаля я знайшов попередження про тисячі смертей від СНІДу. А фахівець з інформатики Себастьєн Помьє, закодувавши за абеткою геном пивних дріжджів, прочитав там «курка-картопля»! Саме те, що він їв на обід…

Якщо спробувати просто навмання якийсь ключ для тлумачення, шансів прочитати «курка-картопля» небагато, проте помножене на багаторазові спроби — це інша річ.

♦  Ви порахували, що за останні двадцять років 72000 віщих снів мали б проректи чиюсь смерть наступного тижня, але проминули непомічені…

Так, це лише оцінка, але вона ілюструє зв’язок малої імовірності з великою кількістю випадків. Анрі Брох зробив схожі підрахунки щодо телевізійної передачі про таємниче, під час якої медіум зажадав, щоб телеглядачі ввімкнули вдома світло, щоб він змусив лампочки вибухнути по всій Франції. Десятки розгублених людей зателефонували й засвідчили, що в них справді щойно лопнула лампочка. Неймовірно! Але, з огляду на те, що передача тривала годину, і припускаючи, що в кожного горіло вдома 4 чи 5 лампочок, цілком природно, що кілька сотень вибухнули протягом передачі, зважаючи на середню тривалість життя лампочки. Ймовірність була дуже малою для однієї лампочки, але високою для сотень тисяч.

♦  Так він міг заявити, що викликає пологи чи й смерть!

Так, але загальновідомо, що це відбувається часто. А про лампочки, які лопають, зазвичай не говорять. Те саме стосується й віщих снів. Я й сам їх бачив чимало, дуже жорстоких, які здавались пророчими, але, на щастя, не були такими. Коли б так, у мене було б на два товариші менше…

♦  Як так виходить, що жодне з пророцтв астрологів чи ясновидців не справджується, що немає збігів?

Ні, пророцтва постійно справджуються. Елізабет Тесьє передбачила була щось у вересні 2011 року. Не теракт, не 11-го, але, що ж… Зазвичай їхні пророцтва більш передбачувані: землетруси, пригоди. Але 11 вересня — справді неочікувано. Елізабет Тесьє, щоб додати ваги своїм передбаченням, часто посилається на те, що передбачала авіакатастрофи. Хтось був розважився, зробивши передбачення навмання з допомогою комп’ютера, і вийшло навіть трохи точніше, ніж в Елізабет Тесьє. Це та ж проблема, що з річницями: робимо список дат, і якщо ми пророкуємо якийсь трапунок, цілком можливо знайти один чи два збіги.

♦  Ви виступаєте проти деяких підходів психології, як-от психогенеалогія[59] та синхронічність…

Психогенеалогія базується переважно на збігу дат між тим, що з нами трапляється, і подіями, пережитими нашими предками. Це фактично трохи складніша версія парадоксу днів народження, тому що тут ми шукаємо збіги між двома різними списками. Та коли ми малюємо розлоге генеалогічне дерево, то нерідко маємо справу з сотнями дат, що збільшує ймовірність збігу. До того ж на практиці дати в нас не обов’язково точні. У найгіршому випадку, коли не знаходиться нічого, можна вивернутися: пацієнтові було 24 роки, а його двоюрідний дід помер під час подорожі в 30 років, і психолог установлює зв’язок, мовляв, молодий чоловік наближався до свого тридцятиріччя. Це дуже кумедно! Інший доволі відомий випадок, про який мене постійно запитують, — це синхронічність[60]. Юнґ хотів розробити теорію з допомогою математиків і фізика, та з цього нічого не вийшло.

♦  І все ж ми не можемо втриматися від того, щоб приписувати значення збігам. Гадаю, що й вас не оминає ця спокуса…

Ще б пак! Подія з малою імовірністю здається нам значно дивовижнішою, коли вона трапляється з нами, а не з іншими. Я тестував недавно дітей на сприйняття випадковості, кидаючи гральний кубик за сховок і загадуючи їм вгадати, який номер випаде, вісім разів поспіль. Я хотів проаналізувати, яку послідовність передбачень вони називають. З сімдесятьох дітей один вгадав чотири рази поспіль. Під час досліду я казав собі: «Це жахливо, якщо таке відбувається, я помиляюсь, передчуття існує!» Довелося урезонювати себе: один із сімдесятьох — це пояснюється випадковістю. Це мов оптична ілюзія: ми не можемо не бачити її в цю саму мить, але можемо себе урезонювати.

Існує явище, відоме як «надмірне очікування розсіювання». Тобто ми очікуємо від випадку, що він відповідатиме уявленню, яке ми собі про нього створили. Зокрема, ми очікуємо, що взяті навмання дати, будуть не особливо згруповані, а розподілені рівномірно. У дійсності доволі часто з дванадцяти взятих навмання дат трапляються дві в одному місяці, навіть три. Це надмірне очікування розподілу може спричинитися до помилок, але не ірраціональних.

♦ Отож ми схильні вірити, що сам випадок має підлягати правилам?

Саме так, як у часі — ми не очікуємо, що випадкові дати можуть бути близькими, — так і в просторі — ми уявляємо, що вибрані навмання точки надто розсіяні на поверхні. Хороший історичний приклад — бомбардування Лондона під час Другої світової війни. Німецькі бомбардувальники літали так високо над хмарами, що не бачили, куди скидали бомби, і ті падали цілком випадково. Але, вивчаючи карту попадань, британський штаб помічав, що вони зосереджені довкола певних пунктів, які не збігалися з очевидними військовими цілями: з цього робили висновок, що в німців погані карти. Насправді ж статистичний аналіз показав, що попадання були не по-особливому згруповані, а розсіяні випадково.

♦  Парадоксально, те, що ви пояснюєте, означає, що когнітивним ілюзіям наш вид, без сумніву, завдячує певною мірою виживанням: ліпше було бачити більше збігів, ніж менше…

Психологи-еволюціоністи припускають, що ми були змушені аж надто добре їх виявляти. У той історичний період, коли це могло бути життєво важливим, ліпше було надавати більше значення збігам і тікати, щойно листя заворушилось, вказуючи на можливу присутність хижака, ніж недооцінювати