Москва ординська. Книга 1 - Володимир Броніславович Бєлінський
«Крымский полуостров взят 1771 г. апреле и мае месяцах весь, даже и столица их Бахчисарай, князем генерал-майором Щербатовым…
Против Крымскаго полуострова остров Тамань, который взят с помощью флота того же 1771 г. в июле месяце» [77, т. 14, с. 89].
Та, як пам’ятаємо, ті московські війська довелося вивести: спочатку — із Тамані, а згодом — із Криму. Європейські країни не підгримували військовий азарт молодої зубатої імперії. Основний посил Європи: не маєте на ті землі історичного права.
Хоча знаємо, що на ті роки Московська імперія вже поцупила в українського народу Київський спадок і привласнила його собі. А народ України (Русі) прозвала малоросами, бо себе возвеличили до великоросів. Усе це чинилося відверто і нахабно — імперія показувала Європі свої м’язи, а та задкувала.
Та м’язи м’язами, а причини на взяття Тамані треба було шукати. На захоплення Криму як київського спадку Європа, хоча і кволо, без ентузіазму, але все ж таки погоджувалась. Залишалось лише посунути з Криму Отгоманську імперію (Туреччину).
Ще повсюдно на Півдні (Крим і Кавказ) точилась війна, а вже у 1773 році Катерина II скерувала «в южную Россию» експедицію науковців на чолі з «академиком С. -Петербургской Академии Наук Гильденштедтом», яка працювала «на юге России» от «Черкасска и Ростова до Таганрога» впродовж 1773—1774 років. Щось гарячково шукали, та не знайшли. Але поклали початок.
4 грудня 1783 року імператриця Катерина II своїм указом створила відому «Комісію для складання записок про давню історію, переважно Росії…». До складу «Комісії» увійшли досить відомі люди імперії. Ось їх перелік:
X. А. Чеботарьов (1746-815);
А. О. Барсов (1730-1791);
П. С. Паллас (1741-1811);
О. І. Мусін-Пушкін (1744-1817);
І. І Лепехін (1740-1802);
М. Болтін (1735-1792);
І. П. Єлагін (1725-1794);
М. М. Бантиш-Каменський (1737-1814);
О. Ф. Малиновський (1762-1840);
О. В. Храповицький (1741-1801).
Працюючи над «складанням записок про давню історію, переважно Росії», члени «Комісії» не могли не звернути увагу на парадоксальну ситуацію, яка складалася навколо майбутньої Московії.
По-перше, Тмутаракань, тобто Рязанська земля, у давні часи повністю відтинала майбутню Московію від Великого Київського князівства. За літописами, київські князі далі Тмутаракані не ходили. Бо у ті часи зв’язок між Києвом та Ростовсько-Суздальською землею міг відбуватися тільки через Рязань. Інших шляхів сполучення не існувало. Отож, виходило, що у IX—XII століттях не існувало зв’язків між Києвом та Ростовом. А перед «Комісією» стояло завдання — поєднати старі київські літописи з ростово-суздальськими. Таким чином дати право Московській імперії на спадок Великого Києва.
По-друге, старі літописи чітко свідчили, що Тмутаракань, як князівство, з’явилась значно раніше від Ростовсько-Суздальського. Отже, Рязань і її князівство передували Володимирському, що свідчило про походження династії ростовсько-суздальських князів саме з Рязані, бо тільки з неї могла колонізуватись майбутня Московія. Ми ж пам’ятаємо, що київські князі далі Тмутаракані не ходили.
Звичайно, це потребувало негайної реакції і про все доповіли Катерині II. Імператриця почала діяти у цьому напрямі.
Уже навесні 1785 року за наказом Катерини II на Тамань направили члена катерининської «Комісії» Петра Симона Палласа із завданням знайти там майбутню Тмутаракань.
Катерина II, мабуть, за порадою своїх поплічників, вирішила «одним пострілом убити двох зайців». Перенісши назву «Тмутаракань» на Тамань, вона прив’язувала його до Великого Київського князівства, що «історично» обгрунтовувало домагання Московської імперії на цей півострів, а з другого боку — прибирало з Рязанської землі її питоме ім’я Тмутаракань і давало змогу мати Московії прямий шлях на Київ, бо Рязань-Тмутаракань прибиралась з історії.
Що цікаво, П. С. Паллас ще у 1785 році знайшов «Таманську Тмутаракань». Звернімо увагу: він це зробив за сім років (1792) до офіційного «відкриття» так званого Тмутараканського каменя.
Ось уривок із доповідної записки професора П. С. Палласа Катерині II «Разныя замечании касательныя до острова Тамани»:
«Город Темрюк лежит посреди болота и камышей, кои оттуда до самаго Ачуева простираются, на небольшой площадке земли, и судя по малой его обширности и по малому пространству земли вокруг него находящейся, на коей нет никаких признаков от древних развалин, нельзя полагать, чтоб тут состоял пред сим древний “Тмутаракань”, как об нем некоторые… думают; а вероятнее, кажется, мнение тех, кои утверждают, что сим именем назывался напред сего нынешний город Тамань» [77, т. 10, с. 234].
Доповідна записка була написана П. С. Далласом в одному примірнику і, звичайно, як усі засекречені катерининські матеріали, ніколи б не побачила світ. Але через те що військову охорону П. С. Далласа забезпечували люди із війська князя Г. Потьомкіна-Таврійського, то в наказі про експедицію професорові дозволялось надати князеві копію доповідної записки. Ось так цей секретний матеріал у 1877 році побачив світ у десятому томі «Записок Императорскаго Одесскаго общества истории и древностей» із записом: «Извлечено из бумаг походной канцелярии князя Потемкина-Таврическаго. Представлены 24 августа 1785 года. Автор — академик Л. С. Паллас».
Усе надзвичайно просто!
Однак на цьому історія з Тмутараканню не закінчилась. Хоча на той час уже померли В. М. Татіщев і Г. Ф. Міллер, головні автори, які описували давню Рязань-Тмутаракань та які мали доступ до давніх першоджерел, що засвідчували ці істини, та залишалось багато авторитетних людей імперії, які не сприймали відверту фальшивку. До таких належали: князь М. М. Щербатов, історики В. В. Капніст, К. Ф. Калайдович та десятки інших. Отож, чинився таємний спротив спробам фальсифікації.
І не властиво було самій Катерині II кидати справу на півдорозі. Тож було вирішено знайти незаперечний доказ належності імені Тмутаракань саме Тамані. Зрозуміло, що таким доказом міг стати тільки письмовий запис про це. Проте давню книгу із таким записом виготовити важко, потребує багато часу і клопоту, тоді вирішили «знайти» запис на камені.
І «знайшли» такий камінь на Таманському півострові у 1792 році. «Знайшов» його майор єгерського батальйону Розенберг.
І Ось як ці події описав П. С. Паллас після своєї чергової мандрівки у 1793—1794 роках до Криму і Тамані:
«Первый предмет, который останавливает внимание путешественника, когда едешь от города Тамани, это небольшой домик, построенный по повелению блаженной памяти Монархини (Катерини II.—В.Б.), между двумя песчаными холмами, на юг і от города. Домик этот построен для сохранения в нем замечательнаго мрамора с древнею русскою надписью. Мрамор, открытию и сохранению которого мы обязаны майору Розенбергу, найден у Казармы стоявшего в Тамани егерского батальона, где он служил порогом у дверей. Вице-адмирал Пустошкин, флотилия котораго плавала в здешних водах, перевез его в Николаев, откуда по повелению Государыни камень этот как исторический памятник был перевезен и восстановлен обратно на месте его первоначальнаго открытия в построенном для него вышеупомянутом домике. Памятник этот
