Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан
Подавалась допомога і з правого берега. Партизани з’єднання імені М. Щорса за завданням командування фронту розвідали систему ворожої оборони на протилежному боці — від Черкас до Крюкова — і передали нам карту з зазначенням її вогневих точок.
Дуже важко довелося героям-десантникам на одному з правобережних плацдармів. Противник безперервно контратакував їх великими силами. А наша підтримка цього десанту спочатку зводилася лише до гарматного вогню прямою наводкою через Дніпро.
Будь-що треба було швидко переправити туди танки. Але як це зробити? Прибули поки що самі лише сапери, інженерна техніка була на підході.
Радимося у командуючого фронтом генерала армії І. С. Конєва: члени Військової ради — І. 3. Сусайков і я, начальник штабу фронту генерал-полковник М. В. Захаров, командуючий 5 гвардійською танковою армією генерал-полковник танкових військ П. О. Ротмістров, командуючий 5 гвардійською армією генерал-полковник О. С. Жадов та інші.
Вношу пропозицію: знову підняти населення. Іван Степанович Конєв тільки знизує плечима: чи багато допоможе тут населення. Але дає згоду спробувати.
Ідемо з Павлом Олексійовичем Ротмістровим по селах. Зв’язуємося з районними керівниками. Розпитуємо про стариків-лоцманів, плотогонів, які славились колись у цих краях своїм умінням в’язати міцні плоти і водити їх униз по Дніпру. Про них саме й згадав я на нараді в командуючого.
Нелегко було розшукати бувалих майстрів, давно вже кинули вони цю справу. Але всі як один негайно погодились допомогти нам, тільки запитали, для чого саме потрібні плоти. Коли почули, що перевозити танки, загомоніли:
— Та це ж яка вага! Плоти не втримають. Нічого не вийде.
— А треба! — сказали ми їм. — Може, на тому березі й ваші сини б’ються з ворогом.
— Та треба ж. Самі знаємо!
День і ніч працювали воїни і все населення. Люди самі добровільно розбирали свої будови, паркани, рубали дерева. В’язали секції великих міцних плотів, під покровом ночі перетягували їх до берега, спускали на воду і з’єднували.
Лоцмани розраховували, що кожен такий пліт за ніч зможе зробити по два рейси. Менш, ніж за дві доби близько 70 танків 29 і частково 18 танкових корпусів були переправлені на правий берег, де вступили в бій, виходячи на оперативний простір.
— Просто не віриться! — сказав командуючий, коли ми з П. О. Ротмістровим доповіли йому про цю переправу. — Ну, й спасибі ж нашим людям. Сам хочу на них подивитись. І вам, «народники», спасибі.
Так жартівливо називав нас Іван Степанович, коли був особливо задоволений наслідками активної допомоги населення військам.
* * *Ворог чинив несамовитий опір. Та, незважаючи на це, вже в жовтні війська фронту мали великий плацдарм на південь від Кременчука. Наші війська допомогли 3 Українському фронту визволити Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ.
У двадцятих числах грудня лише на два тижні припинилися бойові дії. Вкрай потрібний був хоча б невеликий відпочинок. Але водночас тривала підготовка до подальшого наступу. Війська фронту одержали поповнення, нову бойову техніку. 29 грудня Ставка Верховного Головнокомандування дала наказ про Кіровоградську операцію. Восьмого січня 1944 року після наполегливих боїв було визволено Кіровоград. Війська нашого фронту глибоко вклинилися в оборону групи фашистських армій «Південь». Під загрозою опинилися фланги гітлерівських військ на корсунь-шевченківському виступі і в Криворіжжі. Командував цією групою генерал-фельдмаршал фон Манштейн. Він вже був добре битий біля Волги під час спроби деблокувати оточену в районі Сталінграда армію Паулюса.
12 січня 1944 року надійшов новий наказ Ставки: військам 2 і 1 Українських фронтів спільно оточити й знищити корсунь-шевченківське угруповання ворога. Наш фронт мав розпочати операцію 25 січня. Менше, ніж два тижні залишалось на її підготовку. Це вимагало величезного напруження сил командування, штабів, політичного апарату. Становище ускладнювалося несприятливими погодними умовами. Вже з середини січня почав танути сніг. Пішли часті дощі. Здулися річки. Шляхи розвозило все більше й більше. Польові аеродроми також виходили з ладу. Бездоріжжя затримувало перегрупування військ. А це потрібно було зробити швидко і досить таємно.
Гадаючи, що наш новий удар здійснюватиметься на захід від Кіровограда, противник зосередив там значні сили. Але він міг у будь-який момент перекинути свої війська в інший загрозливий район, коли б розгадав наші наміри. В його розпорядженні ще перебувала густа сітка залізниць з важливими вузлами.
Особливо стежила ворожа розвідка за 5 гвардійською танковою армією. Якби вона помітила рух її бойових машин на північ, наші плани передчасно були б розгадані. Щоб не допустити цього, було вжито найрізноманітніших маскувальних заходів. Щоночі підрозділи танкістів знімались і, ховаючись у лісах, переходили на нові рубежі. Ні розвідувальна авіація, ні наземні спостерігачі противника так і не зуміли виявити цього аж до самого початку операції.
В обстановці суворої секретності готувались війська 5 гвардійської армії генерал-полковника О. С. Жадова, 4 гвардійської армії генерал-майора О. І. Рижова, якого потім замінив генерал-лейтенант І. К. Смирнов, 52 та 53 армій генерал-лейтенантів К. А. Коротеева, І. В. Галаніна та інші. А це вимагало величезного напруження, виняткової чіткості, оперативності і злагодженості в роботі штабів, управлінь, служб, у діях кожного солдата і командира.
Багато зусиль і справжньої майстерності доклав до здійснення розробленого під безпосереднім керівництвом І. С. Конева і