УПА у вирі боротьби - Юрій Борець
Визвольна боротьба охопила всі українські землі, але її форми й методи в різних районах мали свої особливості й тактичні відмінності. Особливе становище з відступом нацистів склалось на західноукраїнських пограничних землях Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Ці українські землі Москва подарувала польському сателітові з метою повного знищення там українського населення. Із 1945 р. почалась акція «добровільного» переселення біля одного мільйона українців із їхніх прадідівських віковічних земель до Совєтської України. Москва робила все, щоб за кордоном СССР не було великого скупчення українців, які б у майбутньому могли боротися за національне відродження України, й, зокрема, щоб ці землі не стали базою і запіллям для УПА. Оскільки ніхто з українців не хотів добровільно покидати свої господарства, польський уряд разом із польськими шовіністичними цивільними бандами нападали на українські села й мордували населення, змушуючи тих, хто залишився, виїхати з села. Так, лише в селі Павлокомі замордовано 366 українців, серед яких були жінки, діти та люди похилого віку. Така сама доля спіткала українців і в інших селах. У 1943-1944 роках на Грубешівщині польські боївки спалили 55 сіл та замордували 4000 осіб мирного українського населення. Так убито в с. Сагринь 700 осіб, у с. Пискоровичі - 358, в с. Верховина - 194, в т. ч. 65 дітей. Щоб припинити ці дикунські, варварські вбивства, УПА змушена була застосувати проти найбільш україножерних польських шовіністів відповідні відплатні дії. Лише після цього масові вбивства припинилися, але виселення продовжувалося до повної ліквідації на цих землях українського населення. То було планове спільне московсько-польське підле народовбивство. В цій ситуації єдиним засобом оборони могла бути тільки збройна боротьба як проти польських окупантів, так і проти їхніз московських опікунів. На революційний шлях боротьби ступило майже все національно свідоме, патріотичне українське населення, зокрема молодь. Бойові частини УПА помітно зросли, поповнилися новими кадрами. Це дало змогу відносно легко очистити українські села від польсько-большевицьких військових гарнізонів та встановити там народну владу й повстанські революційні порядки.
Юрій Борець-«Чумак»
Боротьба УПА, революційна діяльність ОУН та тогочасне трагічно-тривожне життя українців на цих споконвічно українських землях описані в книжці Юрія Борця-Чумака «У вирі боротьби», [1] вперше надрукованій в Українській Видавничій Спілці в Лондоні 1971 р. В Україні вона маловідома. А тим часом це незамінне джерело вивчення історії боротьби УПА та визвольного руху в 1944-1947 рр. на Перемишльській землі. І хоча написана вона у формі літературного оповідання, та насправді це документальна розповідь, правдиве свідчення активного учасника подій. Усі герої - це конкретні реальні люди, імена та прізвища яких добре знані авторові (а нині вже розкрито їхні псевдоніми у книжках: «Літопис УПА», Антоні Чесьняк «Дрога до ніконд», Варшава, 1973, та в інших). У спогадах колоритно змальовані воєнні будні й життєві труднощі, військові перемоги й поразки, здобутки й втрати; не замовчуються невдачі й помилки. Найбільш вражають образи-приклади вродженого благородства душі наших людей, їхнє оптимістично-героїчне бачення життя і, понад усе, мужня, лицарська поведінка повстанців як у побуті, боях, так і перед загрозою смерті. Такі герої-велетні могли зродитись лише у вирі визвольної боротьби. ВОЛЯ, ДОБРО і ЩАСТЯ української нації були для них найбільшими цінностями й найвищим законом.
Після цілковитого виселення усіх українців з рідних земель у результаті геноцидної акції «Вісла», що тривала з квітня по липень 1947 року, й переселення їх на західні землі Польщі, забрані від німців та масових ув'язнень свідомих українців у концтаборах, збройна боротьба на цих землях припинилась. Головні сили УПА та кадри ОУН відійшли в Україну й далі вели тут боротьбу проти московсько-більшовицьких окупантів, а три сотні УПА по наказу Головного Командування УПА відійшло через Чехословаччину і Австрію до Західної Німеччини. Головним завданням такого рейду УПА було довести до вільного світу правду про національно-визвольну боротьбу українського народу. І це завдання Головного Командування УПА командири й повстанці рейдуючих сотень блискуче виконали.
У одній з цих сотень, у сотні Громенка, помаршерував і ваш автор мемуарів, булавний УПА Юрій Борець «Чумак». Переборюючи різні труднощі, йому пощастило добратись до далекої Австралії, важко працювати на будівництві, вчитись і набувати підприємницьких знань. Завдяки своїм природним здібностям Юрій Борець зумів стати одним із ведучих організаторів будівельної справи у своєму місті. Тут він збудував і вулицю імені Степана Бандери, Симона Петлюри й де також є вулиця в честь Юрія Борця.
Юрій Борець і нині активний борець за духовне відродження українського народу, особливо молоді. За його сприяння видано в Україні багато патріотично-виховної літератури, спогадів учасників визвольної боротьби та завершується художній фільм про сотню УПА командира Громенка «Залізна сотня». У плані новий художньо-документальний фільм про велич імперії Київської Руси-України.
Всюди можна жити й працювати для Добра України і Українського народу. Цьому добрим прикладом є життя і діяльність булавного УПА Чумака - Юрія Борця.
Київ, квітень 2004 р.
Генерал-хорунжий Василь Кук,
Головний командир УПА у 1950-1954 рр.
СЛОВО ДО ЧИТАЧА
Вельмишановний читачу!
На Твій розсуд віддаю свою книжку, яка є частиною мого життєпису. Спогади про свого бойову молодість я писав у 50-их роках на чужині, в далекій від України Австралії, яка надала притулок колишнім, воякам УПА та членам ОУН.
В Австралії, без знання англійської мови, без грошей, ми починали нове життя - зайнялися підприємництвом. Наші задуми були сміливими. Працювали самовіддано, не покладаючи рук, як колись боролися в рядах УПА. Ми мріяли про успішну підприємницьку діяльність, щоб допомогти нашим родинам, а також отримати необхідні засоби для визволення поневоленої України, яка опинилася під владою більшовицьких окупантів.
Окупувавши Україну, ворог створив пекельні умови життя на її території. Він планував не лише поневолити народ, а й зовсім його знищити. Але український народ не підкорився, не склав зброю, а продовжував боротьбу всілякими можливими й доступними способами. У цій боротьбі він не мав спільників. Досі дивує те, що тисячолітній. культурний та великий народ України-Руси не
