Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

Асоціативне тлумачення нормативно-правових актів полягає у відриві від букви нормативного положення, яке тлумачиться, від логічних зв’язків між словами і словосполученнями, які використовуються в тексті нормативно-правових актів, від логічних зв’язків між окремими положеннями актів законодавства. Як було показано в попередніх главах цього розділу, логічні висновки із тексту актів законодавства робити не тільки можливо, а й необхідно. Але ж при цьому не можна нехтувати ні буквою акта законодавства, ні логічними зв’язками, на які зазначалось.

Зазвичай асоціативне тлумачення актів законодавства зовні виражається у судовій практиці в посиланнях на «смисл» або на «зміст» певного положення нормативно-правового акта без зазначення на те, у який же спосіб цей «смисл» або «зміст» виявлені. При цьому особа, яка здійснює тлумачення, або нехтує деталями невдалого тексту нормативно-правового акта, що тлумачиться (свідомо та добросовісно відступає від букви акта законодавства без пошуку способу виправдання такого відступлення), або не може пояснити, у який же спосіб із положення нормативно-правового акта випливає висновок, який із цього положення зроблений (особа не має необхідних професійних знань та умінь), або і взагалі вважає за можливе перебрати на себе функцію законодавця (особа уже налаштована не поважати закон).

До причин, що обумовлюють звернення суб’єктів до асоціативного тлумачення, належить перш за все складність положень нормативно-правових актів, які тлумачаться. Ця складність обумовлює необхідність використання відповідного методологічного інструментарію, але цей інструментарій науковцями впродовж ста років не розроблявся, і фахівці-юристи ним не володіють. За таких умов суб’єкти тлумачення відриваються від букви закону, вдаються до асоціативного тлумачення. Покажемо це на прикладі тлумачення ч. 3 ст. 840 ЦК: «Підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу». Складається враження, що у цитованому законодавчому тексті сформульована одна правова норма, яка складається із диспозиції (вона викладається у цитованому тексті до слова «якщо») і гіпотези (від слова «якщо» до кінця цитованого законодавчого положення). Але таке розуміння ч. 3 ст. 840 ЦК неминуче підштовхує до асоціативного тлумачення. Якщо ж до тлумачення ч. 3 ст. 840 ЦК підходити з професійним інструментарієм і не відриватись від букви закону, то треба визнати, що в цьому законодавчому положенні формулюються ще три правові норми (крім тієї, на диспозицію і гіпотезу якої зазначалось вище).

Диспозиція однієї із цих правових норм покладає на підрядника обов’язок здійснювати належне приймання матеріалу (якщо матеріали для виконання роботи надаються замовником). Ця диспозиція випливає із ч. 3 ст. 840 ЦК і виявляється висновком від наступного правового явища (цивільно-правової відповідальності підрядника у разі недоведення ним факту належного приймання матеріалу) до попереднього (обов’язку належне приймати матеріали).

Диспозиція іншої правової норми, що формулюється в ч. 3 ст. 840 ЦК, покладає на підрядника цивільно-процесуальний обов’язок доводити факт належного приймання матеріалів (якщо розглядається спір про відповідальність підрядника). Ця диспозиція випливає із ч. 3 ст. 840 ЦК і також виявляється висновком від наступного правового явища (цивільно-правової відповідальності підрядника у разі недоведення ним обставин, на які зазначається у ч. 3 ст. 840 ЦК [14]) до попереднього (обов’язку доводити наявність зазначених обставин).

Ще одна правова норма, яка логічно закріплюється в ч. 3 ст. 840 ЦК, виявляється висновком a contrario. Згідно з цією нормою підрядник не несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником (диспозиція правової норми), якщо доведе обставини, на які зазначається в ч. 3 ст. 840 ЦК (гіпотеза правової норми).

Виявити всі ці правові норми в положенні ч. 3 ст. 840 ЦК — досить непросте завдання. Значно простіше — прочитати текст ч. 3 ст. 840 ЦК «оптом» та асоціативно (тобто без аналізу цього тексту та без твердої опори на букву закону) витлумачити його.

Є підстави стверджувати, що до асоціативного тлумачення підштовхує сама недосконалість людського мислення, нездатність суб’єктів, що здійснюють тлумачення, триматись у межах того змісту, який закладено в положеннях законодавства. Ось громадянка Великої Британії звернулась до Європейського Суду з прав людини із заявою, в якій право на життя, передбачене ст. 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, було витлумачене, зокрема як право людини на смерть, що є, на її думку, неминучим наслідком права на життя. Європейський суд з прав людини з цього приводу зазначив, що «статтю 2 не можна без перекручення тексту тлумачити як таку, що надає діаметрально протилежне право, а саме — право померти; вона також не може породжувати і право на самовизначення в сенсі надання людині права обирати смерть, а не життя» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Пріггі проти Сполученого Королівства»[407]. Правова позиція Європейського Суду з прав людини у цьому випадку протистоїть асоціативному тлумаченню нормативного положення, яке здійснила заявниця.

У науковій літературі проти тлумачення ст. 2 Конвенції, яке здійснене Європейським Судом, не заперечується, а лише аналізується проблема права на самогубство[408].

3. Правотворчі органи досить часто так формулюють положення нормативно-правових актів, що у суддів, перевантажених роботою, просто, як кажуть, опускаються руки. Виручає асоціативне тлумачення.

Ось приклад такого тексту, взятого із Закону «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»:

«Стаття 27. Страхування майна об’єднання

У порядку, передбаченому статутом, правління об’єднання може здійснювати страхування спільного майна від будь-яких видів ризику та прямих збитків.

Члени об’єднання — власники жилих або нежилих приміщень здійснюють страхування належних їм приміщень самостійно.

За наявності страхового випадку страхова сума виплачується об’єднанню або спеціально призначеному довіреному представникові для наступного використання в інтересах членів об’єднання відповідно до статуту об’єднання.

Страхові виплати, отримані для компенсації збитків від нещасного випадку, в першу чергу використовуються на відновлення та ремонт».