Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів
Розширене та обмежене тлумачення нормативно-правових актів не має будь-яких законодавчих підстав. У науці також відсутні будь-які рекомендації щодо критеріїв припустимості розширеного та обмеженого тлумачення. Відтак розширене та обмежене тлумачення актів законодавства не відповідає закону і є неприпустимим. Вживання в практиці Європейського Суду з прав людини термінів «розширене» та «обмежене» тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод обумовлене еволюційним (динамічним) тлумаченням і спрямованістю Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на все більш дієвий захист прав і свобод.
1. У літературі використовуються терміни «розширювальне»[376] і «розширене» тлумачення[377]. Оскільки для фахівця-юриста кращою мовою є мова закону, то слід використовувати термін «розширене», який вживається в ст. 22 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану». Що стосується терміну «обмежувальне тлумачення», то цей термін є загальновизнаним, але ж якщо використовувати термін «розширене», то протилежним йому терміном слід визнати термін «обмежене».
2. Найавторитетніші радянські вчені в період дії радянської Конституції 1936 р. стверджували таке: «У Радянському Союзі питання про поділ тлумачення на розширене і обмежене позбавляється сенсу. При застосуванні правових норм, головним чином закону, основна задача полягає не в тому, щоб звузити або розширити застосування закону, а в тому, щоб застосувати цей закон як раз так, як він написаний, у точній відповідності з його текстом і смислом. Розширити застосування закону, тобто, вийти за межі його тексту, ні суд, ні інші органи не можуть, оскільки це означало б порушення закону. Обмежити застосування закону, тобто, звузити його в порівнянні з його текстом, означало б незастосування закону, коли він підлягає застосуванню згідно з його текстом, тобто, знову-таки порушення закону»[378]. Таке твердження відповідало ще дореволюційному російському досвіду. Д. І. Мейер у підручнику, який було видано наприкінці XIX століття, наводив цитату із Основних законів Російської імперії: «Закони мають виконуватись відповідно до точного і буквального їх змісту, без будь-якої зміни чи розширення»[379]. Менш категорично, але також достатньо визначено висловлювався І. С. Перетерський. Він писав, що свавільне обмеження та розширення змісту правових норм не має нічого спільного з тлумаченням[380]. Як бачимо, тут йдеться про несумісність з тлумаченням розширення та обмеження змісту правових норм, які мають ознаку свавільності.
Іншої думки притримувався С. І. Вільнянський, який розширене і обмежене тлумачення відносив до категорії «виправного тлумачення»[381]. Нагадаємо, що раніше розширене і обмежене тлумачення визнавав Є. В. Васьковський: «Розширене тлумачення, розкривши дійсну думку законодавця, розширює згідно з нею словесний зміст норми...»[382]. А. С. Піголкін виступав проти формалістичного підходу і тому допускав розширене і обмежене тлумачення у виняткових випадках[383].
Сучасна наукова думка визнає розширене і обмежене тлумачення[384]. Часто визнання розширеного і обмеженого тлумачення не обумовлене будь-якими реальними чинниками, а є результатом особливостей мислення, що характерні суб'єкту тлумачення. Так, ст. 103 Конституції України не містить положення про несумісність поста Президента України з посадою в органах місцевого самоврядування. У зв’язку з цим пропонується розширено тлумачити положення частини четвертої ст. 103 Конституції про заборону для Президента обіймати посади в органах державної влади або в об’єднаннях громадян та поширювати це положення на службу в органах місцевого самоврядування[385]. Між тим, в даному випадку треба було вирішити питання про відповідність правового припису, який непрямо випливає із частини четвертої ст. 103 Конституції, виявляється при тлумаченні висновком від протилежного та відповідно до якого Президент України може обіймати посади в органах місцевого самоврядування, принципу верховенства права. Цей правовий припис не відповідає принципу верховенства права, бо, опікуючись інтересами певного органу місцевого самоврядування, Президент не зможе однаково ставитись до всіх громадян України, а тому цей правовий припис не може застосовуватись. Прогалина, що виникла, має поповнюватись через застосування за аналогією до правовідносин, про які йдеться, частини третьої ст. 103 Конституції. Цей спосіб тлумачення частини четвертої ст. 103 Конституції докорінно відрізняється від розширеного тлумачення, оскільки при такому тлумаченні пошук змісту конституційного положення ведеться шляхом застосування методологічного інструментарію, який юридично є визначеним і убезпечує від суб’єктивізму. Пошук змісту законодавчих положень шляхом розширеного їх тлумачення є пошуком, що ведеться з використанням інструментарію, взятого із вчорашнього дня.
В
