Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон

пішов до армії, вирушив служити з військами на Західному фронті, 36 разів бував на нічийній землі, іноді так близько до німецької лінії оборони, що чув голоси ворогів. Можу розповісти, як нехтував він вибухами снарядів та кулями, — та, гадаю, читачеві вже стає зрозуміло, у чому суть.

Ще змолоду і, власне, все життя Черчилль виявляв лев’ячу хоробрість. Скільки ж куль та снарядів летіло в його напрямку? Тисяча? Скільки людей полягло від його рук? Десяток? Можливо, й більше. Жоден прем’єр-міністр з часів Веллінгтона не пройшов стільки безпосередньої бойової служби, особисто не виявляв такої смертоносності стосовно вороже налаштованих представників третього світу, хоч іноді, безперечно, і до налаштованих не вороже.

Як у прем’єр-міністра в Черчилля є унікальна ознака — у нього стріляли на чотирьох континентах. На цьому етапі уважний читач міг би погодитись із численними доказами хоробрості Черчилля, але захотів би дізнатися більше про їхнє психологічне підґрунтя. Чому він був таким?

Що так стиснуло його пружину? Однією з найбільш захопливих рис характеру Черчилля — й однією з причин його внутрішньої твердості — є те, що він здатен на надзвичайну відвертість щодо власних мотивів. Пояснюючи матері свої дії в Малаканді, він казав, що свідомо грає для публіки. Ті відважні й благородні вчинки потребували аудиторії — бо він мав довести їй дещо.

Він зізнається: «Я так часто бував боягузом, особливо в школі, і немає нічого іншого, чого б я так пристрасно прагнув, як здобуття репутації хороброго». Яким був малий, таким будеш старий, а в дитинстві рудуватий малий Черчилль був таки коротуном.

Він не грав за футбольну команду Герроу, а цей інтенсивний та енергійний вид спорту був особливістю школи. Не дуже виявив себе в крикеті, а якось хлопці навіть закидали його крикетними м’ячами — і він накивав п’ятами та сховався в ліску. І спогад цей закарбувався в ньому; він відчував осуд однолітків та брак чогось у собі, так само як відчував осуд з боку Рендольфа.

І все-таки я вважаю, що він помилявся, так критикуючи себе. Цей малий школярик не був боягузом. Він був пекельно сміливим. До школи його відіслали ще в сім років, і там за дітьми наглядав нахаба й садист на ім’я Герберт Снейд-Кіннерслі. Цей «високоцерковний» старий збоченець часто за найменшу провину роздавав хлопчакам по двадцять ударів палицею (а вже після третього виступала кров).

Хоч він був жахливо нещасний у школі, Черчилль ніколи нікому не скаржився на те варварство, ба більше, про це взагалі не дізналися б, якби сімейний лікар не помітив на хлопчиковому тілі рубців. А знаєте, що Черчилль натомість зробив?

Одного дня, коли Снейд-Кіннерслі вишмагав його за те, що той поцупив трохи цукру, Черчилль пішов і взяв солом’яний капелюх старого — і ногами розмолотив його на шматочки. Обожнюю його за таке. Він ніяк не був боягузом у школі: можливо, йому не давались оті командні ігри в багнюці, але він став шкільним чемпіоном із фехтування. Добре відомий і випадок, коли він зіштовхнув навіть старших хлопців у басейн для плавання. А якщо потрібен остаточний доказ його справжньої нестримної підліткової мужності, то розповім славетний випадок про те, як вони з братом й кузеном бавились у квача у Дорсеті.

Дітлахи загнали та оточили його на мості, а внизу під мостом — глибока ущелина. Черчилль помітив ялицю, вершина якої була на рівні моста, і винахідливий мозок моментально винайшов план втечі.

Стрибнути на дерево і, використавши гілки для сповільнення спуску, з’їхати вниз. Хороша ідея в теорії, та катастрофічна у виконанні. Минуло три дні, перш ніж Вінстон прийшов до тями, і три місяці, перш ніж устав з ліжка.

У цьому епізоді можна помітити стільки елементів його характеру — уява, бравада, здатність миттєво ухвалювати рішення. Хоробрість Черчилля не була чимось, що він на себе вдягав. Вона не була маскою, що вимагала зусиль. Він таким був. Дух відчайдушної хоробрості просто пульсував у його жилах, як високооктанове паливо, потужніше, ніж те, яке приводить у рух усіх нас.

Ніщо не могло його спинити, навіть той несподіваний випадок у Кройдоні, до якого ми й повертаємось, спостерігаючи, як літак стрімко падає на землю. Він гучно вдаряється в злітно-посадкову смугу на швидкості 50 миль за годину. Спочатку розлітається на друзки ліве крило, а далі заривається у землю пропелер.

Черчилля сильно кинуло вперед. І придушило. Тиск був нестерпним. Він помітив, як збоку бризкали струмінці пального, і подумав — знову: це кінець. Та виявилось, що вправний капітан Скотт устиг вимкнути струм незадовго до того, як сам відключився.

Черчилль вибрався і заклявся, що більше ніколи не сяде за штурвал і не підніметься в небо — обітниця, якої він більш-менш дотримувався, допоки у Другій світовій війні не довелося знову показати, з якого тіста він ліплений; його повсюдна охочість іти на ризик, сівши в кабіну пілота, стала життєво важливою для сил британського опору.

***

Звісно, він отримував задоволення від своїх хвастощів — і не лише перед матір’ю, чи пресою, чи громадськістю, а понад усе — перед особою, яка так віддано й любовно вела літопис його діянь: перед самим собою. Будь-що, що казав або робив, Черчилль, подібно до Юлія Цезаря, розглядав у світлі того, як про це розповість.

Та це ніяк не применшувало його лев’ячої хоробрості. І саме завдяки своїй безсумнівній та неспростовній відвазі він з 1940-го вимагав такої самої сміливості й від інших. Інші — Еттлі, Іден, — звісно, також боролись у війні; та їхні репутації аж ніяк не дотягували до його.

В одному народ міг стосовно Черчилля бути певен: не існувало нічого, чого він вимагав від збройних сил Британії, та не зробив би сам.

У Черчилля було й іще дещо, ще одна перевага. Він міг надихати не тільки власним прикладом і кар’єрою; вселити відвагу людям у серце, вдихнути в інших частинку своєї хоробрості він міг завдяки ораторському хисту.

37 Біґґлз — пілот-авантюрист, персонаж серії пригодницьких фільмів за мотивами творів В. Е. Джонса.

38 «Хлопці хоч куди» — історична пригодницька кінодрама 1983 року (режисер Філіп Кауфман) про американських льотчиків-випробувачів.

39 Груповий моральний дух (фр.).

40 Афридії — субетнічна група пуштунів. Живуть переважно в Пакистані, частково — в Афганістані.

Розділ 6

Великий диктатор

Ага, думаю я, стоячи нарешті в особистому кабінеті Вінстона Черчилля. Ось як він це робив. Завдяки спеціальній перепустці від адміністрації Чартвеллу мені дозволили пройти за канатну огорожу й підійти безпосередньо