Застосування практики Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві: Науково-методичний посібник для суддів. - Тетяна Іванівна Фулей

Суду, метою терміну «встановлений законом» у статті 6 Конвенції є гарантування того, «що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом». У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення від 21 червня 2011 року у справі «Фруні проти Словаччини» (Fruni v. Slovakia), заява № 8014/07, п.134, з подальшими посиланнями)

151. Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на склад колегії у кожній справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 4 травня 2000 року у справі «Бускаріні проти Сан-Маріно» (Buscarini v. San Marino), заява № 31657/96 та «Посохов проти Росії» (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003-IV). Практика автоматичного продовження повноважень суддів на невизначений строк після спливу встановленого законом строку їхніх повноважень до моменту, коли вони будуть повторно призначені на посаду, була визнана такою, що порушує принцип «суду, встановленого законом» (див. рішення від 11 липня 2006 року у справі «Гуров проти Молдови» (Gurov v. Moldova), заява № 36455/02, п. 37–39,).

152. Що стосується цієї справи, треба зазначити, що на підставі статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, справу заявника повинна була розглядати виключно спеціальна палата ВАСУ. Згідно зі статтею 41 Закону України «Про судоустрій України» 2002 року ця спеціальна палата мала бути створена згідно з рішенням Голови ВАСУ; особистий склад зазначеної палати визначався Головою та затверджувався президією зазначеного суду. Проте до того часу, як були здійснені ці дії, п'ятирічний строк повноважень Голови ВАСУ сплив.

153. На той час процедура призначення голів судів не регулювалася національним законодавством: відповідні положення статті 20 Закону України «Про судоустрій України» 2002 року були визнані неконституційними, а нові положення ще не були ухвалені парламентом України (див. пункти 41 та 49 рішення). Різні національні органи висловили свої думки з приводу цієї юридичної ситуації. Наприклад, Рада суддів України, вищий орган суддівського самоврядування, вважала, що це питання повинно бути вирішене на основі пункту 5 статті 41 Закону України «Про судоустрій України» 2002 року та що перший заступник голови ВАСУ, суддя С., мав виконувати функції Голови зазначеного суду (див. пункт 51 рішення), у той час, як Генеральна прокуратура України дотримувалася іншої точки зору з цього питання (див. пункт 52 рішення).

154. Відповідно, таке важливе питання, як призначення голів судів регулювалося на рівні національної практики та зрештою стало об'єктом серйозної суперечки між державними органами. Видається, що суддя П. продовжував виконувати функції Голови ВАСУ після спливу встановленого законом строку його повноважень, по суті покладаючись на той факт, що процедури призначення та/або повторного призначення на посаду не передбачалися законодавством України, а законодавчі підстави для його повноважень на посаді Голови ВАСУ не були достатньою мірою визначені.

155. Між тим, у цей проміжок часу суддя П., діючи як Голова ВАСУ, створив палату, яка розглядала справу заявника, та висунув пропозиції щодо її особистого складу.

156. За цих обставин Суд не може дійти висновку, що палата, яка розглядала справу заявника, була створена, а її особистий склад визначений, у правомірний спосіб, який відповідав би вимозі «суду, встановленого законом». Отже, у цьому відношенні було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Незалежний і неупереджений розгляд

Звернути увагу на:

• тлумачення понять «незалежний» і «безсторонній» суд;

• критерії неупередженості (безсторонності):

— суб'єктивний — беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі;

— об'єктивний — визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності;

• гарантії щодо зовнішнього тиску;

• участь судді в декількох стадіях процесу;

• наявність чи відсутність особистої заінтересованості судді:

[…] при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.

Рішення у справах «Ветштайн проти Швейцарії»(Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 44 та «Ферантелі та Сантанжело проти Італії»(Ferrantelli and Santangelo v. Italy) від 7 серпня 1996 року, п. 58.

[…] голова Артемівського суду, який одноосібно розглядав справу заявниці у суді першої інстанції та чиї рішення були залишені без змін судами вищих інстанцій, просив та безоплатно отримував майно від Компанії-відповідача. На думку Суду, за цих обставин побоювання заявниці щодо небезсторонності голови можна вважати об'єктивно виправданими, незважаючи на той факт, що Артемівський суд задовольнив одну із скарг заявниці. Більше того, суди вищих інстанцій, розглядаючи скарги заявниці, не взяли до уваги її твердження щодо цього питання.

Рішення у справі «Білуха проти України» (Biluha v. Ukraine) від 9 листопада 2006 р., заява № 33949/02, п. 54.

Рекомендовані рішення ЄСПЛ:

«"Совтрансавто-Холдинг" проти України» (Sovtransavto Holding v. Ukraine) від 25 липня 2002 року, заява № 48553/99 — в цьому рішенні ЄСПЛ, беручи до уваги втручання органів державної виконавчої влади у судовий розгляд, роль протесту у цьому провадженні, дійшов висновку, що право заявника на розгляд його справи справедливо і відкрито безстороннім і незалежним судом в сенсі статті 6 п. 1 Конвенції у світлі принципів верховенства права та правової певності було порушено.

«"Агрокомплекс" проти України» (Agrokompleks v. Ukraine) від 6 жовтня 2011 року, заява № 23465/03 — при ознайомленні з цим рішенням виникає певне відчуття deja vu (фр. «(вже (раніше) бачене», дежавю) — надто вже воно нагадує перше українське рішення, винесене ЄСПЛ майже десятиріччя тому — «"Совтрансавто-Холдинг" проти України». Так, ЄСПЛ не лише зазначив,