Крах Симона Петлюри - Данило Борисович Яневський

законодавчими правами, підтримуюючи при цьому руйнування держапарату, створеного за доби УНР». Див.: Прохода В. Уваги до праці д-ра Матвія Стахова… – С. 97. ">[88]. Останній «без передмов… виклав свої міркування і план глибокого охвату Києва. Це був безумовно правильний план, як виявилося потім… Словом, – підсумував М. Шаповал, – розглянувши ситуацію, ми переконалися, що справа наша не безнадійна». Учасники зустрічі доручили Макаренку вислати емісарів до Болбочана (Новгород-Сіверський), Пелещука (Бердичів), і Коновальця (Біла Церква).

Підготовку повстання у Київській губернії очолив нікому до сьогодні невідомий Петро Косенко.[89]

«Я почав лихорадочно працювати, – записував М. Шаповал. – Громадяни бачили мене щодня в надзвичайному руху, але навіть ніхто не здогадувався, яку тайну я носив в грудях. Знав Винниченко, Андрій Макаренко, Осецький, Петро Антонович (Косенко) і делегація, прізвища членів якої я забув».[90]

Що таке «Військова комісія» УНСоюзу?

Практична підготовка до повстання нібито зосередилася у так званій «військовій комісії» Українського Національного Союзу. За відомими станом на кінець 2009 р. свідченнями, вона складалася з двох видатних фахівців військової справи: монтера-неука та письменника-драматурга – Шаповала та Винниченка[91]. Вони домовились вважати (підкреслення наше. – Д. Я.) за членів комісії Осецького, Макаренка і тих, «хто з ними в спільній праці брали участь». Імена оцих «хто» добродій Шаповал забрав із собою до могили.

Нове зібрання в кабінеті Шаповала в помешканні сільськогосподарського «Централу» по вул. Прорізній, 19. Участь у ньому взяли сам господар, Винниченко, Осецький, начальник оперативного відділу гетьманського генерального штабу полковник Тютюнник, полковник Коновалець, начальник штабу січових стрільців полковник Мельник. Учасники наради дійшли висновку, що кістяк збройних сил, на які вони могли розраховувати, становить приблизно 12 тисяч багнетів. «Швидко могло б бути змобілізовано 60 полків залізничної охорони», – підраховували вони, для якої, однак, не було зброї. Зброю «військова інтендатура гетьманська чомусь не давала, зволікаючи день на день». Командири січових стрільців, зі свого боку, поінформували про «наявність 1500 людей», у т. ч. «900 вивчених», а також запаси зброї ще для 5000 вояків.

«Для розвитку організаційної праці генерала Осецького ми мали здобути кошти, – читаємо у спогадах Шаповала, – і остаточно сповістити політичний план, бо досі ми “ситуацію” ще не аналізували остаточно. Військовий план було ухвалено по проекту генерала Осецького: повстання починається на периферіях, близче до Галичини, а відтіль наступає на Київ. Взагалі вся акція далі від Києва, щоб його повільно охватувати концентричними кругами, йти вперед, організуючи політично і адміністративно тил. На сильний виступ в Києві не можна було опиратись, бо в Києві було 30 000 німців і велика гетьманська організація – Сердюцька дивізія і інші формування. Питання про гроші і політичний план відсунули на кілька день». Учасники наради також вирішили, що «Селянська Спілка» дасть «кількох людей, які поїдуть закладати «штаби» чи “трійки” в повітах».

Наступна нарада, якщо вірити спогадам М. Шаповала, відбулася в кабінеті Осецького «на Золотоворотській площі». Цього разу хазяїн кабінету, а також полковник Павленко та Микола Шаповал, брат Микити, обговорювали політичні аспекти повстання. «Треба признатися, – пригадував останній, – що з Винниченком ми його не обмірковували разом, бо й часу не було… Винниченко більш про технічні справи запитував, інформувався, а від обмірковування політичної будуччини ухилявся чи що».

«Я (тобто Микита Шаповал. – Д. Я.) виклав генералу Осецькому загальну мету так: відновлення Суверенної Української Народної соціалістичної Республіки з Установчими Зборами на чолі. Тимчасова влада належатиме якомусь органові з невеликого числа душ – Директорії чи щоб-то. Директорія організує правительство. Командування всіма військами має бути доручено одному чоловікові, очевидно тому, хто стоїть на чолі всієї військової підготовки повстання».

Обговорили Шаповал та Осецький й ідеологічну базу свого руху – «соціалізм». Відповідь царського гвардійського – в недавньому минулому – генерала одному з політичних лідерів українського селянства та радикальному націонал-соціалісту була такою: «…я йду на велику справу во ім'я самостійної та соціалістичної України. Во ім'я іншої України я не пішов би. Хоч я і бувший гвардійський генерал, але передовсім я українець і громадянин».

Підсумком згаданих нарад, а також окремої зустрічі організаторів повстання з полковником Болбочаном, яка відбулася на квартирі Винниченка, стала констатація факту: «…наша військова організація склалась з Головного Штабу на чолі з генералом Осецьким, полковником В. Павленком, полковником Тютюнником, полковником Хилобоченком і війська: Головна Команда (генерал Осецький), Лівобережний командуючий – полковник Болбочан, Січові стрільці – полковник Коновалець, Чорноморці – полковник Пелещук».

12—13 листопада. План повстання ухвалено

12 листопада «після обіду» в редакції «Нової Ради» відбулося чергове збіговисько за участі Макаренка, Петлюри та інших «тільки що відпущених з тюрми», провідників УХДП Шемета та Міхновського, УПСФ Єфремова, Мацієвича, Ніковського, УСДРП – Винниченка та Садовського, Швеця (ЦК «Селоспілки») та Шаповала, який «репрезентував» УПСР.

Офіційного статусу «нарада» не мала і мати не могла з тієї простої причини, що всі її учасники не мали офіційних повноважень від своїх партій: «вони були, – як вказував Шаповал, – персонально запрошені Винниченком і мною».

Причина друга полягала в тому, що сам Шаповал лише «по деякому часі» визнав за можливе поінформувати партійних соратників з ЦК УПСР та ЦК «Селоспілки» про свою діяльність. Вони, за його словами, «постановили одноголосно приняти справу повстання». Впадає в очі й те, що різні течії в УСДРП зреагували на це повідомлення Шаповала про підготовку повстання по-різному. «Болото» висловилося проти; прихильники Винниченка, які