Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький
598
Однак один із провідних членів Ради Григорій Шашкевич (він не мав ніякого зв’язку з “будителем” Маркіяном Шашкевичем) запропонував рейхстагові законопроект щодо створення у Галичині арбітражних комісій для розгляду справ між поміщиками і селянами (Левицький К. Історія політичної думки... — С. 37; Rosdolsky R. Die Bauemabgeordneten... — S. 167–169). Про аграрні проблеми в Галичині під час революції 1848–1849 років див.: Класова боротьба селянства Східної Галичини (1772–1849): Документи і матеріали. — Київ, 1974.
599
Детальніше див.: Charmatz R. Oesterreichs innere Geschichte von 1848 bis 1907. — Leipzig, 1909. — Bd. 1. — S. 23. Детальніший розгляд питання про поділ Галичини див.: Кревецький І. Справа поділу Галичини в рр. 1846–1850 // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Львів, 1910. — Т. 93. — С. 54–69; Т. 94. — С. 58–83; Т. 95. — С. 54–82; Т. 9. — С. 96–115; Т. 97. — С. 104–154.
600
Левицький К. Історія політичної думки... — С. 104.
601
Для повного уявлення про заплутаність конституційно-правової системи див.: Grzybowski К. Galicja: 1848–1914. Historia ustroju politycznego na tle historii ustroju Austrii. — Kraków, Wrocław, Warszawa, 1959.
602
1861 p. у галицькому сеймі було 49 українських депутатів 1867 р. Їхнє число зменшилося до 14 (з загальної кількості 144). У результаті виборів 1879 р. пройшло три українські депутати проти 57 поляків. Див.: Das Nationalitätenrecht des alten Oesterreichs / Herausg. Hugelmann K. G. — Wien, Leipzig, 1934. — S. 693, 713.
603
Rudnytskyj S. Ukraina... — S. 145. Варто відзначити, що польська меншість у Східній Галичині помітно зросла протягом XIX ст. 1857 р. римо-католики становили лише 21,5%. Для ранішого періоду ми не маємо точних даних, але, схоже, процентна частка поляків була тоді навіть меншою. “У Рутенії проживала [у 1772 р.] невелика меншість римо-католицьких поляків, переважно шляхтичі і міські жителі, а подекуди — також підневільні селяни”. — Brawer A. J. Galizien, wie es an Oesterreich kam. Eine historisch-statistische Studie über die Verhältnisse des Landes im Jahre 1772. — Leipzig, Wien, 1910. — S. 21. Зростання чисельності польського населення було наслідком декількох причин: вищого рівня смертності серед українців; колонізації польськими переселенцями з західної частини провінції; постійною асиміляцією. Сини німецьких чиновників, які прибули в Галичину протягом абсолютистського періоду, звичайно ставали поляками. Це саме стосувалося вірменів та деяких емансипованих євреїв. Українці з села, переселяючись до міста або піднімаючись на вищий соціальний рівень, часто полонізувалися, і цей процес почав сповільнюватися лише у другій половині XIX ст.
604
Bujak F. Galicya. — Lwów, Warszawa, 1908. — Т. 1. — S. 72–73.
605
Bujak F. Galicya. — Т. 1. — S. 84.
606
Ostaszewski-Barański K. Wacław Michał Zaleski (1799–1849). Zarys biograficzny. — Lwów, 1912. — S. 353.
607
Protokolle des Verfassungs-Ausschusses... — S. 20.
608
Wiadomości Polskie (Paryż). — 1858. — N 30. Цит. за: Kalinka W. Dzieła. — Kraków, 1894. — T. 4, cz. 2. — S. 212.
609
Kaczała S. Polityka Polaków względem Rusi. — Lwów, 1879. — S. 306.
610
Bobrzyński M. Dzieje Polski w zarysie. — Warszawa, 1931. — T. 3. — S. 296–297.
611
Dunin-Wąsowicz K. Dzieje Stronnictwa Ludowego w Galicji. — Warszawa, 1966; Hornowa E. Ukraiński obóz postępowy i jego współpraca z polską lewicą społeczną w Galicji 1876–1896. — Wrocław, Warszawa, Kraków, 1968.
612
Smolka S. von. Die reussische Welt: Historisch-politische Studien. — Wien, 1916. — S. 77–78, 76–76.
613
Франко І. Наш погляд на польське питання // Вибрані суспільно-політичні і філософські твори. — К. 1966. — С. 282.
614
Загальний вступ до цього питання див.: Терлецький О. Москвофіли і народовці в 70-их рр. — Львів, 1902; Андрусяк М. Нариси з історії галицького москофільства. — Львів, 1936; Андрусяк М. Генеза і характер галицького русофільства в XIX–XX ст. — Прага, 1941; Свистун Ф. Прикарпатская Русь под владением Австрии. — Trumbull, Conn., 1970 (передрук в одному томі двотомового видання, що вийшло у Львові, 1896–1897). Про початкову стадію цієї суперечки див.: Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850–1862 / Збірник філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка. — Т. 8–9. — Львів, 1905. Проникливий тогочасний аналіз можна знайти у статтях М. Драгоманова, зібраних у кн.: Политическія сочиненія М. П. Драгоманова / Изд. И. М. Гревс и Б. А. Кистяковский. — Москва, 1908.
615
Дідицькій В. Своежитевые записки. — Львов, 1906. — T. 1. — С. 10–14, 64–65.
616
Дідицькій В. Своежитевые записки. — T. 1. — С. 72–81.
617
Korczok A. Die griechisch-katolische Kirche... — S. 121–136.
618
Левицький К. Історія політичної думки... — С. 80–81.
619
Tanty М. Kontakty rosyjskich komitetów słowiańskich ze Słowianami z Austro-Węgier // Kwartalnik Historyczny. — R. 71. — 1964. — N 1. — S. 59–77. Див. також: Picht U. M. P. Pogodin und die slavische Frage: Ein Beitrag zur Geschichte des Panslavismus. — Stuttgart, 1969. — S. 161–179.
620
Kohn H. Pan-Slavism: Its History and Ideology. — Notre Dame, Ind., 1953. — P. 23.
621
“Народ” з української мови можна перекласти на англійську як “people” і як “nation”. Тому “народовці” можуть бути або “populists”, або “nationalists”; але перший термін є, очевидно, точніший.
622
Терлецький О. Москвофіли і народовці... — С. 24.
