Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

перш за все диктує необхідність врахування історичного розвитку правової думки і законодавства, досвіду формування та розвитку ідеї, доктрини та принципу верховенства права, іншого правового досвіду. Не випадково у всьому світі юристи посилаються на досвід і висловлювання юристів Стародавнього Риму. Звертатись до цих великих зразків минулого рекомендував Ф. К. ф. Савіньї з метою заповнити той вакуум, який утворився внаслідок відсутності чи слабості науки тлумачення нормативно-правових актів. Якщо немає опори на цей досвід, результати тлумачення можуть отримати ознаки формальності, бюрократичності, образно кажучи, можуть утратити людське обличчя. Без опори на цей досвід відмова суспільства від комуністичної ідеології у сфері тлумачення і застосування актів законодавства втрачає ознаку змістовності.

Але повернення у такий спосіб до історичних коренів правосвідомості сучасного суспільства є непростим. Воно потребує перетворення науки і навчальних дисциплін історії права та історії політичних вчень у такий спосіб, щоб вони досліджували та висвітлювали процес виникнення та розвитку ідеї, доктрини та принципу верховенства права, процес проникнення цієї ідеї в законодавчу практику та практику тлумачення і застосування нормативно-правових актів. На такій підставі поступово буде формуватись правосвідомість, що має глибокі історичні корені. Така правосвідомість надасть історичному тлумаченню актів законодавства глибокого змісту.

У зв’язку з цим звертає на себе увагу та обставина, як Є. В. Васьковський інтерпретував історичне підґрунтя правових норм. Пояснюючи це явище (історичне підґрунтя), він писав про те, що віддалені коріння кримінально-правових положень, які встановлюють відповідальність за вбивство та крадіжку, лежать у десяти заповітах («не вбий», «не вкрадь»...), а найближчими джерелами цих кримінально-правових положень слугують положення законів, які їм передували, іноземні кодекси та наука права[328]. Це — гарна настанова юристам стосовно того, як треба підходити до історичного тлумачення нормативно-правових актів.

На необхідність пошуку глибоких історичних коренів змісту положень актів законодавства звертав увагу суддя Конституційного Суду М. І. Козюбра в окремій думці щодо рішення Конституційного Суду у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів: «Більш глибокому з’ясуванню питання, яке є предметом даного конституційного провадження, сприяло б, на мою думку, застосування Конституційним Судом України не тільки систематичного, а й історичного способу тлумачення.

Як свідчить історичний аналіз, загальне правило «закон зворотної сили не має», незважаючи на багатовікове існування, залишилось практично без змін. Проте виняток з цього правила в процесі історичного розвитку зазнав істотної еволюції. Протягом століть він стосувався виключно кримінального закону за умови, що він скасовував або пом’якшував покарання за злочин. Оскільки його суб’єктом визнається, як правило, фізична особа, то цілком логічно, що цей виняток пов’язувався з правами та свободами людини і громадянина. У такому традиційному вигляді його закріплено і в міжнародно-правових документах, присвячених правам людини, зокрема у статті 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.

Отже, історичне тлумачення нормативно-правових актів передбачає врахування впливу на зміст таких актів численних історичних чинників. Не може були залишеним поза увагою і радянський досвід. У цьому досвіді не все є поганим, хоч цей досвід потребує особливо критичного осмислення, оскільки він поряд з позитивним і досі здійснює потужний негативний вплив на практику тлумачення і застосування актів законодавства.

§ 99. Врахування соціального контексту при тлумаченні актів законодавства

Врахування соціального контексту є проявом історичного тлумачення актів і вимагає врахування усіх соціальних змін, що відбулися з моменту прийняття нормативно-правового акта, положення якого тлумачаться.

І. Слід заперечити проти такого розуміння соціального контексту, що не має історичного аспекту, а полягає, зокрема у морально-психологічному тиску на суд з боку засобів масової інформації, в акціях підтримки чи протесту з боку громадськості. Лише загроза масових заворушень, що можуть мати руйнівні наслідки, може змістити акценти в інтерпретації певних нормативних положень, бо суд не може ігнорувати того, що він є державним органом, який, як і держава в цілому, спрямований у своїй діяльності на благо людини, що може бути поставлене під загрозу масовими заворушеннями.

Немає необхідності вести мову про необхідність подолання такого ганебного явища як політичний вплив на суди, адміністративний тиск і навіть вказівки вирішити справу з урахуванням інтересів певного підприємства. Навіть Конституційний Суд відчуває зовнішній тиск не тільки при вирішенні справ, що зачіпають інтереси людей із вищих ешелонів влади, а й при вирішенні буденних справ на зразок справи про граничний вік перебування на посадах керівників вищих навчальних закладів. Є і проблема економічного чи матеріального тиску, що обумовлюється готовністю широкого кола людей до підкупу суддів, але такі проблеми виходять за межі змісту цієї роботи.

2. М. І. Козюбра звернув увагу на еволюційне тлумачення Європейський Судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і в зв’язку з цим пише, що ця практика «має істотне значення також для національної судової практики, у тому числі практики українських судів, які поки що до так званого динамічного тлумачення Конституції та законів вдаються нечасто. Зокрема, очевидно, з огляду на незадовільне володіння прийомами такого тлумачення та засобами, закладеними в самій правовій системі, які дозволяють вирішувати цю проблему»[329]. Видається, що практика Європейського Суду може бути використана для з’ясування того, які ж нормативні положення підлягають еволюційному (історичному, динамічному) тлумаченню — ті, які подібні до положень названої Конвенції, такі положення у цій роботі названі принципами, а принципи тут розуміються як положення актів законодавства високого рівня узагальнення, що вміщують у собі почасти правову норму, а почасти — декларацію суб’єкта правотворчості про його політичні, соціальні, економічні і інші наміри. Еволюційного тлумачення потребують багато положень Конституції України. По суті треба вести мову про процес впровадження у суспільні відносини Конституції України. Політична еліта зосереджена над тим, як удосконалити Конституцію у той час, як вона перш за все потребує належного динамічного тлумачення і поступового впровадження у суспільні відносини.

Що стосується конкретних нормативних положень, то вони не підлягають історичному (еволюційному, динамічному) тлумаченню з урахуванням