Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін
У Західній Європі до XVII століття нарвалів бивень вважали рогом. Росіяни давно знали, що це не ріг, а зуб. Так його називали і в наших билинах: У каліки костур дорогий риб'ячий зуб, Дорогий риб'ячий зуб та й дев'яноста пудів, — говориться в билині «Сорок калік із калікою». В билині «Соловей-Будимирович» є такі рядки:
На тому Соколі-кораблі Зроблене мурашине горище, На горищі була бесіда — дорогий риб'ячий зуб. Повита бесіда ритим оксамитом.
Відомості про риб'ячий зуб професор С. Усов надибав і в старовинних руських літописах. У травні 1160 року князі Ростислав Київський і Святослав Чернігівський зустрілися на березі Десни, де обмінялися дарунками. Ростислав подарував соболів, горностаїв, хутро чорних куниць, песця і риб'ячі зуби. Святослав віддарив пардусом [23] і двома кіньми з кованими сідлами.
Риб'ячий зуб росіяни використовували головним чином для дрібних виробів. Матеріал цей дуже щільний і міцний, ніколи не жовтіє. Виготовляли з нього скриньки, табатирки, держална до шабель і навіть, як оповідають билини, меблі. Адже билинна бесіда — це старовинне руське «крісло». Бесіда мала вигляд козел з бильцями, покривалася тканиною або шкірою: сиділи на напненій тканині.
У Західній Європі з нарвалового зуба головним чином виготовляли шахрайські ліки. Нарвалів зуб цінували дуже високо. Карл V віддав пару великих нарвалових бивнів двом німецьким маркграфам у рахунок сплати значного боргу.
1559 року венеціанці пропонували за один із цих бивнів тридцять тисяч цехінів і піймали облизня. Маркграфи берегли бивні як ліки, що застосовувались у крайньому випадку. Коли з їхнього роду хтось серйозно захворював, то з'їжджалися представники усіх генерацій — стежити, щоб правильно відпилювали шматок, який потрібен на ліки.
1611 року англійський корабель привіз «ріг єдинорога» до Константинополя. Тут давали за нього дві тисячі фунтів стерлінгів. Власник не віддав «ріг» за таку ціну й повіз ікло до Москви, проте в Москві й того не дали. Там знали, якого «єдинорога» цей ріг!
Пізніше Петрові І спритні данські купці теж хотіли збути за ріг єдинорога нарвалів бивень. Але російські лікарі відрадили царя купувати бивень, пояснивши, що це всього-на-всього зуб кита, який не має лікувальних властивостей. У Західній Європі міф про унікорна-зцілителя мав куди більший авторитет.
Не було тут жодного великого феодала, що не мав би на обіді нарвалового бивня як магічного жезла з чарівною властивістю — убивати смертоносну силу отрути. Вишукана форма природної «рапіри» якнайкраще відповідає її благородному призначенню, що звичай відвів їй за столом королів. А що цей жезл був дуже важкий, то його носили особливі зброєносці. Нарвалів бивень, очевидно, таки частенько заміняв «справжній унікорн»: сливе на всіх середньовічних малюнках і скульптурах єдинорога (здебільша однорогого коня) зображено з рогом нарвала на лобі.
Єдиноріг у такій подобі дістав згодом назву геральдичного. Він став символічною фігурою багатьох лицарських гербів, ще й досі ми бачимо його на британському гербі: кінь з крученим рогом на лобі тримає щит, розмальований геральдичними знаками [24], і Єдиноріг — емблема Туркестанського царства — пишавсь і у великому гербі Російської імперії.
Отже, ще одна тварина брала участь у «художньому оформленні» легенди про єдинорога. Носоріг, тур, нарвал… Чи можна відшукати в мозаїчному образі найпопулярнішого з четвероногих героїв християнських легенд риси ще якого-небудь звіра?
САМОРОБНІ ЄДИНОРОГИ
Розповідають, що якось Періклові, блискучому вождеві демократичної партії в Афінах V століття до нашої ери, робітники ферми подарували голову однорогого барана. Великий та міцний ріг зростав йому посеред лоба. Друзі розцінили цей символічний дарунок як добру прикмету: Перікл повинен перемогти у боротьбі з Фукідідом, лідером аристократів, він єдиний владарюватиме у Афінській республіці.
Так і сталося. Але нас цікавить тут інше: у стародавніх міфологіях (наприклад, у семітських народів Сходу), у творах античних письменників і мандрівників прохоплюються іноді згадки про однорогих баранів, козлів, биків. Це, як завжди, ватажки стад, і з тексту іноді випливає, що однорогість згаданих тварин — справа людських рук, а не природи.
Римлянин Еліан (III століття нашої ери) розповідає про однорогого бика Ефіопії. Пліній сповіщає про таких же «єдинорогів» з країни маврів. Ще порівняно недавно однорогі бики зустрічались у стадах Кафрів. Бачили їх і в інших народів Африки. Однорогих овець Непалу не раз завозили навіть до Європи. З'ясовано, що їхня однорогість створена шляхом майстерного хірургічного втручання. Але яка мета цих складних операцій, не зовсім зрозуміло. Відомо, правда, що за давнини із однорогих тварин виховували ватажків стад. Вони й помітніші, й частіше перемагають у боротьбі за першість у стаді з дворогими претендентами.
Пліній, описуючи роги биків, побіжно згадує про хірургічні маніпуляції, які треба здійснити над рогами теляти, щоб дістати чотирирогого бика. Природно, що хірурги, які вміли з двох рогів зробити чотири, легко домагалися й зворотного наслідку: дворогих тварин обертали на однорогих.
Проте донедавна багато біологів сумнівалися у можливості такого перетворення. Але 1933 року
