Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів

неструктурованою, поки не будуть сформовані її керівні органи. Тому ч. 4 коментованої статті визначає, хто має відкривати перше засідання парламенту нового скликання. Таке право надається найстаршому за віком народному депутату України. Це є цілком виправданим, оскільки за умов, коли новообрані депутати не знають ділових та організаційних якостей один одного, перевага надається найбільш досвідченій і поважній людині з огляду на її вік. Такий підхід повністю вкладається в усталені морально-етичні уявлення Українського народу про організацію суспільного співжиття, що базується на повазі до старших.

Слід зауважити, що його також дотримуються не тільки в парламентах зарубіжних країн, а й у міжнародних органах і установах, які формуються шляхом виборів. У Конституції України і Регламенті Верховної Ради, як і в конституційному законодавстві інших країн, цей порядок не деталізується, але зазвичай дотримуються такого: коли неможливо визначити найстаршого, оскільки два чи більше кандидати на відкриття першого засідання народилися в ту ж саму дату, місяць і рік, то перевага надається жінці, за відсутності такої серед кандидатів, перевага надається більш досвідченому і підготовленому до ведення таких засідань.

Найстарший за віком народний депутат веде лише одне засідання Верховної Ради України, після чого головує на засіданнях парламенту голова Підготовчої депутатської групи (до сформування Тимчасової президії першої сесії Верховної Ради України).

Частина 5 коментованої статті надає перелік правових актів, у яких містяться процесуальні норми щодо організації роботи Верховної Ради України в цілому. Крім Конституції, до цього переліку внесено закон про регламент. Конституція найбільш загальним чином визначає відправні засади організації роботи Верховної Ради України, а закон про регламент їх деталізує.

Регламент Верховної Ради України встановлює порядок скликання та проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування органів державної влади, визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності Верховної Ради України та інші процедури, а також функції органів Верховної Ради України та її посадових осіб.

Слід зауважити, що порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій у Верховній Раді встановлюється не тільки Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України, а й законами України «Про комітети Верховної Ради України», «Про статус народного депутата України».

Отже, перелік нормативних актів, зазначений у ч. 5 ст. 82 Конституції України, включає тільки ті правові акти, які стосуються організації роботи парламенту як цілісного органу влади. Фактично ця частина вирішує одне принципове завдання: вона надає «порядку роботи Верховної Ради України» статус конституційного. Слід згадати, що до ухвалення Конституції України 28 червня 1996 р. порядок роботи Верховної Ради України визначався Регламентом парламенту, який не мав статусу законодавчого акта. Виходячи з юридичного значення «порядку роботи Верховної Ради України», зросла вимога й до її Регламенту як до правового документа за формою, так і за змістом. Саме цим можна пояснити численні рішення Конституційного Суду України (див., наприклад, рішення: № 17-рп/98 від 3 грудня 1998 р., № 2-уп/2000 від 27 червня 2000 р., № 4-рп/2008 від 1 квітня 2008 р., № 16-рп/2008 від 17 вересня 2008 р., № 30-рп/2009 від 26 листопада 2009р. Та ін.), в яких Регламент Верховної Ради України визнавався неконституційним як за формою цього правового акта (на час прийняття рішення), так і за змістом його положень.

У рішенні № 4-рп/2008 Конституційний Суд України зазначив, що оскільки Регламент «встановлює порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради України, її засідання, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради України..., регулює і низку інших важливих питань, які стосуються статусу народних депутатів України, відносин між парламентом та іншими органами державної влади, надання згоди та призначення на посаду та звільнення з посад посадових осіб, вирішення питання «про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України тощо», то він має прийматися виключно як закон України. Очевидно, що за такого тлумачення конституційне значення «порядку роботи Верховної Ради України» не ототожнюється з юридичною силою Регламенту, який є законом і має відповідати Конституції. Це слід мати на увазі, оскільки думка окремих суддів Конституційного Суду України, що Основний Закон України визначив «нову форму нормативно-правового акта, що регулює порядок Верховної Ради України: Регламент — самостійний нормативно-правовий акт Верховної Ради України, а не закон» (див. Окрему думку судді Маркуш М. А. до Рішення № 30-рп/2009 від 26 листопада 2009 р.), з правової точки зору не аргументована і цілком слушно Конституційний Суд України її не підтримав.

Саме з наведених причин Конституційний Суд України в Рішенні № 16-рп/2008 дійшов висновку, що «положення Тимчасового регламенту не можуть бути взяті до уваги, оскільки він в цілому не відповідає Конституції України у зв’язку з затвердженням його Постановою Верховної Ради України, а не законом», а в Рішенні № 4-рп/2008 зауважив, що оскільки Регламент прийнятий як додаток до Постанови «Про Регламент Верховної Ради України», то Постанова Верховної Ради України «Про Регламент Верховної Ради України» від 16 березня 2006 р. № 3547-VI з наступними змінами і доповненнями має бути визнана такою, що повністю не відповідає Конституції України (є неконституційною). З таких же мотивів Конституційний Суд України визнав неконституційними Закон України № 30-рп/2009 «Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України» від 4 вересня 2008 р. і Регламент Верховної Ради України від 19 вересня 2008 р. (див. Рішення Конституційного Суду України від 26 листопада 2009 р.).

Стаття 83.

Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

У разі введення воєнною чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання.

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Конституція України закріплює проведення кількох видів сесій (перша сесія, чергова сесія, позачергова сесія, позачергова сесія в разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні), порядок скликання яких для кожної свій.

Коментована стаття виокремлює три з них: як