Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

На той момент Михайло Сергійович уже «рулив» партійними кадрами краю на посаді завідувача партійними органами крайкому. Посада – на секундочку – дорівнювала посаді секретаря крайкому. Єфремову, як розповідають, він «не приглянувся». Ще б пак: він був «хрущовцем» і після падіння Микити Сергійовича Єфремова відправили з Москви до Ставрополя у «заслання», а Михайло Сергійович – людина Суслова та Кулакова, який був другом Брежнєва, за допомогою якого й став секретарем ЦК, а пізніше й Політбюро.

Новий голова крайкому намагався призупинити поступ Горбачова кар’єрними сходами, але марно. За його словами, того підтримували з Москви і вже у вересні 1966 року він стає Першим секретарем Ставропольського міськкому партії. Не проходить і двох років, як Горбачов – Другий секретар Ставропольського крайкому (відповідальний за ідеологію та негласний «смотрящій» за першим секретарем), а ще через півтора року посуває Єфремова і 10 квітня 1970 року стає Першим секретарем Ставропольського крайкому КПРС. Для 39-річної людини, якщо хто розуміє реалії тих часів – це хоч і не карколомний, але все ж стрімкий злет. На цій посаді Горбачов зарекомендував себе як кричуще непрофесійний, ні на що не здатний, окрім «показухи», кар’єрист. Уже в ті часи він виявив головну свою якість – авантюризм. Прагнув підняти тваринництво. Набудував тваринницьких комплексів і кинув.

Скільки їх стояли порожніми, аж поки не зруйнувалися…  Або ось знаменитий «Іпатовський метод» збирання врожаю, – хто цікавиться історією цього – не побоюся сказати злочину – знайдуть в Інтернеті. Коротко його суть: Горбачов запропонував роздільне збирання зернових: спочатку за 4 дні швидко звалити пшеницю у валки, масово застосувавши техніку з сусідніх районів, а потім за 8 днів обмолотити, працюючи по 20 годин на добу.

Цей агроном-заочник відмовлявся слухати заперечення: уночі колос на землі набирав вологи від роси і при обмолоті від 25 до 50% зерна в ньому залишалася. Зате такий «метод» давав змогу відрапортувати що збирання зернових тривало 12 днів замість 20-25. Це дуже гарно виглядало у телевізійній програмі «Время». Кандидат сільськогосподарських наук В. Шевченко: «Про новий метод збирання врожаю дізнався старіючий генсек Л. Брежнєв, який сліпо вірив в незвичайні здібності М. Горбачова. Було прийнято спеціальну постанову ЦК КПРС.

Іпатовській метод посилено пропагувала преса. І ніхто чомусь не говорив про його згубні для сільського господарства наслідки» [238]. Уже наступного року від передового досвіду довелося відмовитися – втрата половини врожаю якось не надихала на продовження експерименту. Горбачов, уже будучи першим секретарем Ставропільського міськкому партії, закінчив Ставропільський сільськогосподарський інститут за фахом «агроном-економіст». Але – заочно.

Розумній людині більше пояснювати нема чого щодо рівня освіти цього індивідуума. Проте, незважаючи на свій дилетантизм, пізніше в ЦК і в Політбюро він вважався «експертом» з сільського господарства. Ось ще «надзвичайні звершення», за які цього «експерта» треба було відправляти за ґрати років на 15. Михайло Сергійович запропонував масштабний проєкт з іригації земель свого краю. Щоб зрошувалися.

Під це було виділено космічні кошти – 525 мільйонів рублів. Їх «експерт» закопав у землю. В прямому сенсі цього слова. Він вимагав у меліораторів нового й нового «кілометражу». На папері поставала потужна зрошувальна система з сотнями кілометрів каналів, про які можна красиво звітувати у Москву. На ділі лише 10% каналів мали належну гідроізоляцію та бетонування. Решта не канали, а – канави. Земляні арики, як у Середньовіччі, через які в землю йшли гігантські об’єми води.

1976 рік. Юрій Андропов фотографує Михайла Горбачова та його дружину Раїсу під час відпочинку на Кавказі. Очевидно вже тоді між ними були теплі близькі стосунки.

Але незважаючи на абсолютну відсутність реальних показників та наявність реальних провалів, Горбачов стрімко йшов угору. У 40 років він стає членом ЦК КПРС. У 42 – кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС.

У пізні роки й зараз він розповідає, що заступництво йому надавав Андропов. Це не зовсім так. Першими його заступниками, як стверджують незалежні дослідники, були Суслов і Громико. Але очевидно, не надто вигідно цих послідовних і ортодоксальних «сталіністів» мати за «хрещених батьків», тому з числа «янголів-охоронців» вони якось випали. Але є свідчення того, що Михайло Сергійович захоплювався Сусловим і навіть регулярно надсилав йому зі свого Ставрополя подарунки. Істина однак у тому, що якийсь період, у 70-ті роки, Горбачов примудрявся одночасно дружити і з Сусловим, і з Андроповим, хоча ті між собою ворогували.

«Ласкаве теля дві матки ссе, а буйне – жодної», – каже українська приказка. А Михайло Суслов у ті роки був фактично другою людиною в державі. Син Андрія Громика Анатолій розповідає про те, як Горбачов «ублажав» всемогутнього «сірого кардинала»: «Суслов, вирушаючи на відпочинок, часом навідувався до Ставрополя. І одного разу, під час чергового візиту, як розповідають, місцеве партійне керівництво, в тому числі й Горбачов, запросили і показали йому. . музей життя і діяльності Михайла Андрійовича Суслова. Дідуган дав слабину, розчулився і відплатив Горбачову добром» [237].

Письменник помиляється в одному: Суслов знав Горбачова і допомагав йому задовго до випадку з землянкою. А стався він 1978 року – чудова нагода для підлабузництва: Ставрополь мав отримати орден Жовтневої Революції. Михайло Сергійович запросив високого покровителя для вручення нагороди і влаштував воістину казковий, королівський прийом. Разом із Сусловим приїздила його донька – Майя Михайлівна. Використавши привід – день її народження, Горбачов підніс їй коштовні сувеніри, перед відльотом до літака поклали і подарунки для онука Суслова – рушницю для підводного полювання та шкіряну куртку. І о, диво – саме після цього Горбачова забрали до столиці. Тут для молодого партфункціонера вдало розташувалися зірки на небі та під зірками кремлівських башт. Не минуло двох місяців від часу відвідин Сусловим Ставрополя, як у Москві помер один з покровителів Горбачова – Федір Кулаков.

Існує версія, що перед смертю він назвав своєму другові Брежнєву ім’я свого наступника на посаді секретаря ЦК КПРС з питань сільського господарства і ним був саме «Горбі». Це неправда. Правдива, таємна історія полягає в тому, що вже навесні 1978 року Горбачов свого благодійника зрадив. У західній пресі з 1977 року почали друкувати матеріали, в яких Федора Давидовича Кулакова називали ймовірним наступником