Тиміш та Юрій Хмельницькі - Юрій Андрійович Міцик
2 вересня 1657 р. Богдана Хмельницького було поховано, а вже через день у його будинку відбулися переговори Юрія Хмельницького, Івана Виговського та інших старшин з царським послом, відбулася й перша старшинська рада в Чигирині. За словами мемуариста Єрлича, коли московський посол озвучив вимоги, що обмежували суверенітет України, це викликало протест, посла начебто навіть кілька разів ударили в обличчя. Спроби посла покликатися на присягу цареві Богдана Хмельницького козаки відкинули: «Вже Хмель помер, що цареві московському присягав, і присяга з ним померла».
Наступного дня, 6 вересня, на подвір’ї Богдана Хмельницького (тепер уже нового власника — Юрія Хмельницького) була проведена друга старшинська рада. Вирішили обрати гетьманом Івана Виговського до того часу, коли Юрій Хмельницький досягне повноліття. Виговський навіть мав підписуватися нестандартно («на тот час гетман»), а брати в руки булаву й бунчук він мав лише тоді, коли буде виходити у Військо. Не всі козаки сприйняли таке рішення. Один з них, чигиринський козак Іван Кравець, говорив московському послу Рагозіну 8.12.1657 р.: «…не дуже–то його (Виговського. — Ю. М.) любить наш брат — більше люблять Хмельниченка — хочуть мати його гетьманом, найбільше що три або чотири роки потерплять… та й виберуть Хмельниченка. А з ним (Виговським. — Ю. М.) заодно полковники, сотники, осавули й козаки багаті». Такі настрої підтвердили й козаки з Бужина.
Юрій Хмельницький через крах своїх надій на гетьманство почувався глибоко ображеним. Він до кінця життя не зміг пробачити цього Виговському, хоч за останнім тоді була більшість старшин. Не без вини був і сам Виговський, котрий взяв собі частину Богданових скарбів, хоч мав на них право як родич (його рідний брат Данило був одружений з Катериною — дочкою Богдана Хмельницького, сестрою Юрія). Пізніше, на початку 1658 р., Виговський їздив з кількома тисячами козаків до Гадяча, щоб викопати там скарби Богдана Хмельницького. Такі дії не поліпшили стосунків між обома претендентами на гетьманську булаву. Їхнім особистим конфліктом скористалася насамперед опозиція проти Виговського, котрій було дуже вигідно прикривати свої діяння іменем великого Богдана. У цій ситуації чи не вперше виявилися вади характеру Юрія Хмельницького, котрі повинні були б застерегти прихильників його обрання гетьманом: надмірне честолюбство та егоїзм були нещасливо поєднані з надмірними вразливістю та неврівноваженістю, недосвідченістю, підозрілістю та слабкою волею.
Юрій Хмельницький все сильніше ангажувався в політику, в інтриги проти Виговського, маючи таких «добрих» порадників, як Іван Брюховецький. Однак певний час Юрія вважали більш–менш лояльним до нового гетьмана. Принаймні, коли повстав Полтавський полк, Юрій спочатку не підтримав його. Більше того, представник Виговського — Григорій Лісницький — на зустрічі з московським послом Зюзіним наприкінці січня 1658 р. запевняв, що їхати гетьману у такий складний час до Москви ніяк не можна, замість нього доведеться їхати Лісницькому та Юрію Хмельницькому. Але останній вже передавав полтавському полковнику Мартину Пушкарю інформацію про «зраду» Виговського, а Пушкар поспішив переслати її до Москви. Про це ж доносив московському послу Байбакову 23–25.03.1658 р. і слуга Юрія Хмельницького — Семен. Потім Юрій Хмельницький писав до царя Олексія, просячи при оказії про звільнення з неволі його челяді, взятої в полон у гадяцьких маєтностях: Тимоша, Поривая та ін. Таке піклування про невільників (родичів, слуг чи звичайних козаків) неодноразово зустрічається в його документах, що позитивно свідчить про Юрія Хмельницького. Зокрема йому писав з проханням поклопотатися про своє визволення і його шурин — полковник Іван Нечай. У серпні 1658 р. Юрій запросив до Суботова київського митрополита Діонисія Балабана задля освячення нового храму і, очевидно, у зв’язку з роковинами смерті батька. Тоді ж митрополит побував і в Чигирині у гетьмана Івана Виговського. Одначе відносини між Юрієм Хмельницьким та Іваном Виговським охолоджувалися з кожним днем. У березні 1658 р. цей факт підтвердив польським дипломатам Павло Тетеря.
Це було пов’язано і з активізацією антигетьманської опозиції. До Юрія Хмельницького приєдналися такі полковники, як Василь Золотаренко, Тиміш Цицюра, Яким Сомко, Йоаникій Силич та ін. Юрій Хмельницький видав навіть свій перший універсал. І це тоді, коли гетьманом, власне, був Іван Виговський! У розпалі повстання проти законного гетьмана Юрій Хмельницький — один з лідерів опозиції — видав 17 січня 1659 р. універсал–привілей, яким підтвердив надання кількох маєтностей своїм батьком Івану Аврамовичу. Оскільки універсал було видано в Чигирині, виходить, що Хмельницький зручно скористався відсутністю в столиці Івана Виговського, який воював проти московських сил та опозиції на Лівобережній Україні. Це підтверджує і його наступний привілей, даний з Чигирина 13.05.1659 р. Свято–Михайлівському Видубицькому монастиреві на безперешкодний вилов риби у кількох маєтностях. Не випадково, коли 1659 року Виговський з ханом Мухамед–Ґіреєм ІV рушив під Конотоп, Хмельницький у складі загону козаків–опозиціонерів ударив у татарські тили.
У міру того як слабшали позиції Виговського, Юрія Хмельницького все активніше висували на гетьманство. Врешті Виговський склав свої повноваження на раді під Германівкою на Київщині (осінь 1659 р.), а новим гетьманом було обрано Юрія Хмельницького. Одразу ж перед ним постало пекуче питання зовнішньополітичного курсу Української держави, і до того ж йому, як, власне, і всім наступникам Богдана, довелося вирішувати його в гірших умовах порівняно зі своїми попередниками. Лівобічні полковники у своїй більшості були за союз із Москвою, а правобічні — з Варшавою. Важливу роль у підтримці Юрія Хмельницького відіграв тоді полковник Петро Дорошенко. Коли Сомко розбив у середині вересня 1659 р. під Хмельником вірні Виговському полки, Дорошенко перейшов на бік Юрія і попервах став одним з керівників його зовнішньополітичного відомства. До речі, він доводився Юрію родичем ще й тому, що взяв шлюб з дочкою Павла Яненка–Хмельницького.
Заявивши спочатку про вірність королеві Речі Посполитої, Юрій Хмельницький поспішив нормалізувати відносини з російським царем, тим більше, що на нього тиснула значна група старшин, особливо з лівобережних полків та інші. Вихідні позиції, зайняті українським урядом, були такі: конфедерація Росії та України. Нові вимоги, які висувала українська сторона в т. зв. Жердевських статтях, повинні були уточнити і конкретизувати деякі пункти 1654 р. з метою збереження суверенітету України. Так, царські війська в Україні могли стояти лише в Києві, а в разі війни вони повинні були б підлягати
