Українська література » Наука, Освіта » Україна у революційну добу. Рік 1917 - Валерій Федорович Солдатенко

Україна у революційну добу. Рік 1917 - Валерій Федорович Солдатенко

Читаємо онлайн Україна у революційну добу. Рік 1917 - Валерій Федорович Солдатенко
Бунда, Комфарбунда, згодом — член КП(б)У.

10

Довідка: Іванов Андрій Васильович (1888–1927) — діяч Комуністичної партії і радянської держави. Член більшовицької партії з 1906 р. Робітник заводу „Арсенал”. В 1917 р. — член Київського комітету РСДРП(б), ради робітничих депутатів, заступник голови профспілки металістів, член Центральної ради фабзавкомів Києва. Делегат VI з’їзду РСДРП(б). Під час жовтневого (1917 р.) збройного повстання в Києві — голова ревкому. Один з керівників київського січневого (1918 р.) збройного повстання. З грудня 1917 р. — член ЦВК рад України, у березні-квітні 1918 — член президії ЦВК, народний секретар внутрішніх справ радянської України. В 1918 р. — член Всеукраїнського Центрального Військово-Революційного Комітету, який керував повстанською боротьбою проти гетьманату і австро-німецьких окупантів. В 1919–1920 рр. — заступник голови, голова Київського губвиконкому, з листопада 1920 р. — голова Харківського губвиконкому. Далі — на партійній і радянській роботі. В 1925–1927 рр. — секретар Ради Союзу ЦВК СРСР. З 1919 р. — член ЦК КП(б)У, 1920 р. — кандидат у члени, 1921 р. — член Політбюро ЦК КП(б)У.

11

Довідка: Каледін Олексій Максимович (1861–1918) — генерал від кавалерії. В 1916–1917 рр. — командуючий VIII армією Румунського фронту. Через воєнні невдачі в травні 1917 р. усунутий з посади. 17 червня 1917 р. обраний отаманом Війська Донського. Активний учасник корніловської змови. 25 жовтня 1917 р. очолив антирадянський заколот, перетворивши козачі формування на головну воєнну загрозу Радянській Росії. У грудні 1917 р. разом з М. Алексєєвим і Л. Корніловим склав „тріумвірат” — керівний орган антисоціалістичних сил на Півдні Росії. Заколотники спробували захопити Донбас, однак революційні загони й червоногвардійці під командуванням Надзвичайного Комісара по боротьбі з контрреволюцією на Півдні Росії зустрічним ударом розбили основні козачі формування й придушили заколот. 11 лютого 1918 р. А. Каледін покінчив життя самогубством.

12

Довідка: Бакинський Сергій (Бернгейм Людвіг Маркович (1886–1939) — професіональний революціонер. Член більшовицької партії з 1904 р. З вересня 1917 р. — член Південно-Західного обласного комітету РСДРП(б). У листопаді 1917 р. відряджений обласним комітетом до Петрограда для погодження з ЦК РСДРП(б) питань, пов’язаних з об’єднаннями більшовицьких організацій України в республіканському масштабі і створенням крайового центру. У грудні прибув до Харкова для участі в боротьбі з контрреволюцією на Півдні Росії. Обраний І Всеукраїнським з’їздом Рад членом ЦВК Рад України, призначений народним секретарем міжнаціональних справ. У роки громадянської війни — на керівних посадах, згодом на профспілковій, господарській роботі.

13

Довідка: Криленко Микола Васильович (1885–1938) — радянський державний і партійний діяч. Народився на Смоленщині. Навчаючись на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, в 1904 р. вступив у більшовицьку партію. В 1909 р. закінчив університет, був на нелегальній партійній роботі, кілька разів заарештовувався, деякий час перебував у еміграції. Вдруге вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет, однак державні екзамени склав у 1914 р. екстерном у Харківському університеті, де перебував як адміністративно висланий. В роки імперіалістичної війни — мобілізований до армії, прапорщик. В 1917 р. — голова полкового, дивізійного, армійського комітетів ХІ армії Південно-Західного фронту. Учасник липневих подій в Києві, зазнав арешту.

Був обраний членом Всеросійського бюро військових організацій при ЦК РСДРП(б). Учасник Жовтневого збройного повстання в Петрограді, член Петроградського ВРК, делегат ІІ Всеросійського з’їзду рад, обраний членом ВЦВК. Війшов до складу першого радянського уряду як член комітету з військових і морських справ.

9 листопада 1917 р. призначений Верховним головнокомандуючим. Був обраний депутатом Установчих зборів від Південно-Західного й Румунського фронтів. Керував ліквідацією антирадянських заколотів і обороною радянської республіки в перші місяці її існування. Через суперечності у питаннях формування радянської армії у березні 1918 р. залишив посаду, далі працював у сфері організації суду і прокуратури, де займав керівні посади.

14

Довідка: Зінов’єв Григорій Євсійович (справжнє ім’я — Радомишльський Овсій — Герцен Аронович, 29.Х.1883 р., Єлисаветград, Херсонської губернії — 25.VIII.1936, Москва). Походив із міщан. Одержав домашню освіту. З кінця 90-х років — у революційному русі. В 1901 р. вступив у РСДРП. З 1903 р. — більшовик. Вів революційну роботу, заарештовувався, кілька разів виїжджав за кордон. Навчався на хімічному та юридичному факультетах Бернського університету. З 1908 р. постійно в еміграції. Повернувся в Росію у квітні 1917 р.

Член ЦК РСДРП, редколегії „Правды”, член ВЦВК і виконкому Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів. Після липневих подій перейшов на нелегальне становище. Висловлювався проти проведення жовтневого повстання в Петрограді, відстоював ідею „комбінованого типу республіки” — ради й Установчі збори, виступав за „однорідно-соціалістичний уряд”. На деякий час виходив зі складу ЦК, на деякий час у листопаді-грудні 1917 р. приїжджав в Україну. З 13.ХІІ.1917 р. до кінця 1925 р. — голова Петроградської ради. В 20-ті роки у вищих ешелонах партійного керівництва СРСР, учасник багатьох партійних опозицій, кілька разів виключався і знову відновлювався в ВКП(б). Репресований.

15

Довідка: Терлецький Євген Петрович (1892–1938) з учасник революційного руху в Україні. З 1910 р. — есер, з 1917 р. — лівий есер, з 1918 р. — боротьбист. У 1920 р. — член КП(б)У. В квітні-грудні 1917 р. — член Полтавської ради робітничих і солдатських депутатів. У грудні 1917 р. — квітні 1918 р. — член ЦВК Рад України, народний секретар земельних справ. Був членом української радянської делегації на Брестській мирній конференції. У квітні-липні 1918 р. — член Всеукраїнського бюро для керівництва повстанською боротьбою проти австро-німецьких окупантів („Повстанської Дев’ятки”). З грудня 1919 р. — член Всеукраїнського революційного комітету. У 1920–1922 рр. — нарком юстиції УРСР, член ЦК КП(б)У. З 1922 р. — на дипломатичній, партійній і радянській роботі.

16

Довідка: Чудновський Григорій Ісакович (1890–1918) — член РСДРП(б) з 1917 р., до цього — меншовик-партієць, „міжрайонець”. Працював у Військовій організації при ЦК РСДРП(б), за її дорученням вів революційну роботу в ХІ армії Південно-Західного фронту. Член Петроградського ВРК, один з керівників штурму Зимового палацу. На ІІ Всеросійському з’їзді рад обраний членом ВЦВК. У листопаді 1917 р. призначений РНК надзвичайним комісаром Південно-Західного фронту. У грудні заарештований органами Центральної Ради і ув’язнений в „Косому капонірі” в Києві. Після встановлення в Києві радянської влади — комісар міста по цивільному управлінню. З лютого 1918 р. — командир загону, який вів боротьбу з австро-німецькими окупантами на Київщині й Полтавщині. Загинув у бою під Люботином у квітні 1918 р.

17

Довідка: Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович (справжнє прізвище — Овієнко, 9.ІІІ. 1883 р., Москва). Походив із родини офіцера. В 1901 р. закінчив Воронезький кадетський корпус і вступив до Миколаївського військово-інженерного училища в Петрограді. Через відмову скласти присягу був звільнений з вузу та заарештований. В

Відгуки про книгу Україна у революційну добу. Рік 1917 - Валерій Федорович Солдатенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: