Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів
Блискучий стиль, пристрасність викладання, стислість і ясність думки, а головне — ідеї цивілізованого кримінального права, що в ній сформульовано, роблять цю книгу актуальною й у наші дні.
Основні ідеї Беккаріа[85] щодо кримінального права можна сформулювати так.
1. Погляди на кримінальний закон. Беккаріа проголошував верховенство закону, причому законодавець не тільки видає закони, а й тлумачить їх; суддя ж не може тлумачити закони, що підлягають буквальному застосуванню. Закон повинен визначати злочинність і караність діяння. Усі громадяни мають бути рівними перед законом. Беккаріа різко виступав проти станової нерівності.
2. Погляди на злочин. Злочин — це тільки діяння, тобто вчинок людини, виражений ззовні. Беккаріа відхиляв відповідальність за голий намір, за слова, думки, єресі та чаклунство, що вважалося одним із найважливіших постулатів феодального права. Він одним із перших дав матеріальне визначення злочину, вважаючи, що їм є тільки дія, яка заподіює ту чи іншу шкоду суспільству.
3. Погляди на покарання. Право на покарання випливає, як вважав Беккаріа, не з вимог спокути гріха перед Богом або монархом, а з необхідності захистити «загальне благо від посягань окремих осіб». Тому покарання повинно застосовуватися лише тоді, коли в цьому є «абсолютна необхідність». Беккаріа вимагав співрозмірності покарання і тяжкості злочину. Він пропонував створити «точну і загальну сходинку злочинів і покарань», в якій би «відбивалася їх співрозмірність».
Покарання, як зазначав Беккаріа, має бути помірним, гуманним, а не жорстоким. Упевненість у неминучості, невідворотності хоча б і помірного покарання створить, писав він, «завжди більше враження, ніж жах перед іншим, більш жорстоким покаранням, але таким, що супроводжується надією на безкарність».
Мета покарання — не відплата, а попередження вчинення винним нового злочину, заподіяння нової шкоди суспільству та утримання інших осіб від вчинення злочину. Беккаріа вважав, що доцільніше попередити вчинення злочину, ніж потім карати за нього.
Беккаріа в принципі був проти смертної кари. Він припускав її лише в тому разі, коли вона є єдиним засобом утримати інших від вчинення злочину, або «коли нація повертає чи втрачає свою свободу, або під час анархії, коли безладдя замінює закони». Цікаво, що коли в Конвенті під час Французької революції вирішувалося питання про страту Людовика XVI, в обґрунтування її застосування було покладено погляди Беккаріа.
2. Погляди Беккаріа справили вирішальний вплив на розвиток науки і законодавства наступного періоду.
Представники класичного напряму були в багатьох країнах Європи: в Англії — Бентам (1748-1832), у Франції — Росі (1787-1848), у Німеччині — Кант (1724-1804), Гегель (1770-1831), Фейєрбах (17751833), Грольман (1775-1829), у Росії — Таганцев (1843-1923), Сергієвський (1849-1910), вчені, що працювали в Україні, — Кістяківський (1833-1885), Владимиров (1844-1917) та багато інших.
Значне місце серед прихильників класичної школи посідав її німецький напрям, який розвивався під впливом філософії Канта і Гегеля.
3. Іммануїл Кант (1724-1804) — видатний філософ, який вперше сформулював ідеї правової держави, створив власну теорію кримінального права.
1. Погляди на кримінальний закон. Розум диктує волі людини певні правила належної поведінки. Ці правила Кант називав імперативами. Оскільки розум диктує ці правила безумовно, вони не просто імперативи, а категоричні імперативи. Ті з них, що стосуються етики, моральності, дають поняття морального закону; ті ж, що стосуються права, стають юридичним законом. Отже, кримінальний закон — це категоричний імператив. Він є апріорним судженням, що потребує від людини керуватися у своїй діяльності таким правилом: «роби так, щоб твоя свобода могла співіснувати зі свободою всіх людей».
2. Погляди на злочин. Злочином є дії, що порушують кримінальний закон, тобто категоричний імператив. При цьому джерелом злочину є свобода волі. Воля, за Кантом, не залежить від зовнішніх причин, вона вільна, автономна, індетермінована. Вільна воля — це першопричина всіх вчинків.
3. Погляди на покарання. Кант — творець теорії матеріальної відплати. Категоричний імператив вимагає належної поведінки і містить у собі ідею покарання за неналежну поведінку. Покарання — це є здійснення справедливості. Воно не ставить перед собою ніякої утилітарної мети. Покарання — це справедлива відплата, це самоціль. Воно призначається лише тому, хто вчинив злочин. Покарання є відплатою злом за зло, заподіяне злочином. На питання: «Який рід і розмір покарання, яке б відповідало принципам справедливості?» Кант відповідає: «ніякий інший, як тільки принцип рівності (у положенні стрілки на терезах справедливості) — не схилятися ні на один, ні на другий бік. Таким чином, зло, яке ти заподіюєш іншій людині без її вини, ти заподіяв самому собі. Якщо ти її ображаєш, то ти ображаєш самого себе; якщо ти її обкрадаєш, то ти обкрадаєш самого себе; б’єш ти її, то б’єш себе; вбиваєш її, ти вбиваєш самого себе». Відповідно до цього пропонується і система покарань: за вбивство — страта; за зґвалтування і мужолозтво — кастрація; за аморальні злочини — вигнання із суспільства; за образу — принизливе вибачення перед потерпілим; за майнові злочини — кримінальне рабство (каторга) на різні строки.
4. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) — видатний німецький філософ, творець діалектичного методу, розвивав свої ідеї й у галузі кримінального права.
1. Погляди на кримінальний закон. Право — це абстрактна загальна воля у своєму прояві. Кримінальний закон — це теж загальна воля, яку не можна порушувати. Гегель виступав за видання кримінального кодексу, який він вважав більш розвиненою формою права,
