Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів

шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень; ст. 57 — право знати свої права і обов’язки; ст. 58 — право не відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення; ст. 59 — право на правову допомогу; ст. 60 — право на невиконання явно злочинного розпорядження чи наказу; ст. 61 — право не бути двічі притягненим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; ст. 62 — презумпція невинуватості; ст. 63 — право не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист.

Разом із тим Конституцією і законами України передбачається можливість тимчасового обмеження окремих конституційних прав і свобод людини й громадянина з мотивів і підстав, визначених Конституцією України. Так, у випадках, визначених статтями 30, 31, 32 Конституції України, під час проведення оперативно- розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства допускається обмеження конституційних прав на недоторканність житла, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на невтручання в особисте й сімейне життя. Підстави і порядок здійснення заходів, пов’язаних із тимчасовим обмеженням цих конституційних прав і свобод людини й громадянина, визначені КПК України, законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». У випадках, встановлених законом, може бути обмежене право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України (ст. 33 Конституції України). Такі обмеження визначаються, зокрема, законами України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» та ін.

В інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя законом можуть бути обмежені здійснення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, здійснення права вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір (ст. 34 Конституції України). Виключно в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей може бути обмежене законом здійснення права на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35 Конституції України). В інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей законом можуть бути встановлені обмеження права громадян України на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (ст. 36 Конституції України). Судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей може встановлюватися обмеження щодо реалізації права громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39 Конституції України). Статтею 41 Конституції України також допускається як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, обмеження права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Законом обмежується право на підприємницьку діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 42 Конституції України). На підставі закону допускається обмеження права тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44 Конституції України).

Необхідно наголосити, що діюча нині система прав і свобод людини і громадянина, що гарантуються Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародних правових актів: Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Європейської конвенції про права і основоположні свободи людини 1950 р. Тому наведені випадки можливого обмеження конституційних прав і свобод громадян України повністю від повідають вимогам зазначених міжнародно-правових документів і, відповідно, є легітимними. Натомість, обмеження інших конституційних прав людини з непередбачених Конституцією України мотивів і підстав є не- легітимним. Будь-який суб’єкт конституційного права, причетний до неконституційного обмеження прав людини, несе юридичну відповідальність за відповідну діяльність або поведінку.

Стаття 65.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Захист Вітчизни є конституційним обов’язком кожного її громадянина, оскільки оборона країни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу. Україна проголосила воєнну доктрину, згідно з якою держава: не визнає війну як засіб розв’язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів, не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї; не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить в жодному народові образ ворога; ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо сама не стане об’єктом агресії.

Оборона України — це передусім захист держави від збройної агресії, що безумовно є справою честі і обов’язком кожного громадянина. Вона поєднує комплекс політичних, економічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя народу України. Основи організації оборони України та повноважень державних органів щодо її забезпечення, обов’язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб стосовно здійснення обороноздатності країни встановлені Законом України від 6 грудня 1991р. «Про оборону України» (в редакції від 17 листопада 2000 р.).

Захист Вітчизни — це не лише її оборона. Це і стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу, законних інтересів держави та прав громадян від посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, це відповідний рівень громадського порядку та громадської безпеки, збереження національної культури та ін. Усі ці аспекти захисту Вітчизни мають відстоюватись громадянами.

Координацію з питань національної безпеки й оборони України здійснює Рада національної безпеки і оборони України при Президентові України (ст. 107 Конституції України; Закон України від 5 березня 1998 р. «Про Раду національної безпеки і оборони України»).

У статті 20 Конституції затверджені символи України — її Державний Прапор, Державний Герб і Державний Гімн, які визначені після прийняття Верховною Радою