Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб. - Валеріан Васильович Молдован

стилістичного забарвлення, посилює смислову значущість слів: Робочим головам, рукам на сій окраденій землі свою ти силу ниспошли. (Т. Шевченко)

ГРАДАЦІЯ — поступове підвищення, посилення. Стилістична фігура, що полягає в такому розташуванні частин висловлювання (слів, частин речення), коли кожна наступна містить у собі посилення (послаблення) смислового чи емоційно-експресивного значення. Є градація висхідна і спадна.

АНТИТЕЗА — протилежність, протиставлення. Стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних образів і понять.

РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ — запитання, яке не переслідує мету отримати відповідь слухачів, спрямоване на ствердження якоїсь ідеї або таке, яке використовується як засіб підсилення уваги аудиторії:

Бути чи не бути? (В. Шекспір)

РИТОРИЧНИЙ ВИГУК — особливо емоційне ствердження або заперечення, констатація якогось факту або думки, що супроводжується кличною інтонацією:

«О часи, о звичаї!» (М. Цицерон)

ЕПІТЕТ — один з основних тропів, художнє, образне означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Найчастіше епітетами виступають означення — прикметники.

ТРОПА — слова, звороти, які вживаються у переносному значенні: порівняння, метафори, епітети, гіперболи тощо.

МЕТАФОРА — вид тропа, що побудований на основі вживання слів або виразів у переносному значенні за подібністю, аналогією тощо і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Розрізняються метафори прості, побудовані на зближенні предметів чи явищ за однією якоюсь ознакою, і метафори розгорнуті, побудовані на різних асоціаціях між предметами і явищами. Наприклад: «Шовковий шум нив» (М. Коцюбинський); «Напитись голосу твого». (Л. Костенко)

Посіяли гайдамаки в Україні жито, та не вони його жали. Що мусим робити? Нема правди, не виросла; кривда повиває... (Т. Шевченко)

МЕТОНІМІЯ — заміна одного слова іншим на основі близькості виражених ними понять, суміжності позначених предметів: «Увесь вітряк відразу вибухнув реготом». (М. Стельмах)

СИНЕКДОХА — заміна одного слова чи виразу іншим на основі якоїсь кількісної характеристики предмета мовлення: дах над головою (замість будинок).

ГІПЕРБОЛА — перебільшення. Стилістична фігура, в якій навмисно перебільшено певну ознаку з метою надати зображуваному більшої виразності, загостреності, наприклад: «Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання...». (В. Сосюра)

ПЕРИФРАЗ — зворот мови, який вживається замість слова або імені описового характеру, наприклад, «цар звірів» замість «лев», «геніальний автор «Кобзаря» замість Тарас Шевченко.

ПРИСЛІВ’Я — це виражений структурою речення влучний образний вислів, який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду: «Не спитавши броду, не лізь у воду».

ПРИКАЗКА — стійкий фольклорний вираз, який несе у собі емоційно-образну характеристику якогось явища. Приказка на відміну від прислів’я завжди виступає у мовленні як частина судження. За своєю структурою вона може співвідноситися і з реченнями, і з словосполученнями.

ПРИМОВКА — жартівливий, переважно римований вислів, що використовується в усному і писемному мовленні в різних життєвих ситуаціях.

КРИЛАТІ ВИРАЗИ — стійкі звороти мовлення, що мають, як правило, книжне походження й відрізняються влучністю, образністю, виразністю, лаконізмом «Ніхто не суддя у своїй власній справі».

АФОРИЗМ — глибока узагальнююча думка, яка має лаконічну, відточену мовну форму: «Вдвічі дає, хто скоро дає»; с Чия вигода, того і ризик»;«Суворий закон, але закон».

ІРОНІЯ — іносказання, що містить у собі висміювання, негативну оцінку предмета мовлення або якихось його якостей: заперечення під видом ствердження чогось.

САРКАЗМ — їдке, викривальне, іноді гірке глузування з метою характеристики людини чи явища.

СЛОВЕСНА НАОЧНІСТЬ — живі образи й картини, які створюються риторами за допомогою мовних засобів, на відміну від образів, які сприймаються зором та за допомогою інших рецепторів, тобто на відміну від предметної наочності. Словесна наочність досягається шляхом умілого використання тропів, прислів’їв, приказок, афоризмів, інших зображувальних засобів мови.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Що таке судова промова?

2. Хто бере участь у судових дебатах у кримінальному процесі?

3. Хто бере участь у судових дебатах у цивільному процесі?

4. Кого заслуховують на засіданні суду в адміністративному процесі?

5. Розкажіть коротко про зміст судової промови державного обвинувача.

6. На що спрямована і який зміст судової промови цивільного позивача і цивільного відповідача?

7. Який зміст судової промови захисника?

8. Що таке репліка і яке її основне призначення?

9. Як впливають судові промови на формування внутрішнього переконання судді?

10. Що входить до предмета судової промови в кримінальних справах?

11. Що входить до предмета судової промови в цивільних справах?

12. Що входить до предмета доказування в цивільних справах?

13. Що повинен з’ясувати судовий ритор, виступаючи з промовою