Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України - Кирило Юрійович Галушко
Звісно, що термін «Мала Русь», який у XVII—XVIII ст. трансформувався у «Малоросію», нам відомий здавна — з XIV ст. (епізод, пов’язаний з утворенням Галицької митрополії паралельно із перебуванням у Москві київського митрополита). Проте якогось географічного та політико-правового змісту «Малоросія» набула лише в контексті стосунків українських гетьманів та церковних ієрархів з московськими установами після 1654 р. Використовувалася ця назва як синонім земель Війська Запорозького (Гетьманщини) та України-Наддніпрянщини в офіційному листуванні й була відсутньою у буденному вжитку. Останнє не є випадковим, адже й саме слово «Росія» було урочистим еллінізованим (грецьким) синонімом «Русі» (або ж широкого ареалу руського православ’я) і, відповідно, поширилося в колах церковної ученості. До другої половини XVII ст. воно не стосувалося земель Московської держави, і тому ми не знайдемо якоїсь помилки у вітаннях спудеїв Київського колегіуму до Богдана Хмельницького 1648 р.: «З тобою, Богдане, Росія на ноги встала». У вірші Малися на увазі Русь-Наддніпрянщина та її сакральний центр Київ, а не Московщина. Проте згодом, у 1660—1670-х рр., поширюються у джерелах поняття «малоросійські люди», «малоросійські городи», «малоросійські гетьмани».
Зазначимо, що самі «малоросійські гетьмани» не надто поспішали вживати цей термін. Наприклад, у завданнях українському посольству до Москви від канцелярії гетьмана І. Самойловича 1685 р. так писалося про Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства: «В тех трех воєводствах и Украйна вся, и Войско Запорожское заключаетца» (цитата зі збереженого російського перекладу за Т. Таїровою-Яковлевою).
Якогось зневажливого значення (як на уявлення українського національного руху XIX—XX ст.) слово «Малоросія» тоді, звісно, не мало. Зручною вона була вочевидь для московської адміністрації, бо більш звична для них назва українців-козаків «черкаси» виявилася завузькою. Картографічним прикладом термінології також може бути назва «Чертежа украинским и черкаским городам от Москви до Крыма» (1670—1671?), який слугував шляховиком (від міста до міста, з відстанями) для тих, хто рухався найбільш популярним маршрутом московського війська часів української Руїни.
Та й назва відповідної адміністративної установи з відносин із Гетьманщиною (Малоросійський приказ, який діяв у 1662—1722 р., до утворення Петром І першої Малоросійської колегії) задавала термінологію. І зрозуміло, що в європейську географію і картографію топонім «Малоросія» потрапляв епізодично й лише через римейки російських карт XVIII — початку XIX ст.; закріпиться він там згодом уже в перекладі (саме як «Мала Росія»: Petite Russie, Kleine Russland, Little Russia), а не як транслітерація з російської («Malorossia»). Це станеться набагато пізніше, аніж сама «Росія» остаточно заступить «Московію» (лише в середині XVIII ст.) — у столітті XIX.
Тому для історика картографії існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій та англійській мові, яке позначає і Русь, і Росію-Московію (в сенсі російської держави/імперії)? Оскільки це залишає забагато простору для довільних тлумачень або ж видавання авторських гіпотез за дійсність, то ми тут намагаємось до XVII— XVIII ст. просто подавати транслітерацію (Русія, Руссія), а згодом виходити з номенклатурного контексту карти: якщо на ній існує у якійсь формі «Московія» паралельно з «Руссія», то «Руссію» ми тлумачимо як «Русь», без обов’язкової прив’язки до Московської держави. Якщо ж «Московія» зникає і залишається лише «Руссія» з прив’язкою до Російської імперії, то ми перекладаємо як «Росія» і, відповідно, у нас з’являється «Малоросія», а не «Мала Русь». Інші приводи для відмінності назв нам надає лише наявність одночасно назви «Рутенія», яку ніколи не відносили до Московії, але це стосуватиметься XIX і XX століть.
* * *
У ті ж часи провідними подіями європейського життя стали дві війни: на заході за Іспанську спадщину (1701—1714) та на сході — Велика Північна (1700—1721). Друга для української історії має трагічне значення, перекресливши спробу Івана Мазепи відновити самостійність Гетьманщини. Звісно, його виступ був вимушеним ризикованим кроком, але це була одна із тих ситуацій історичного вибору, сама ідея якого потім живе набагато довше за учасників події. Війна була, як ми знаємо, «Північною», присвяченою пануванню на Балтиці, але військова удача (точніше невдача) привела війська молодого амбітного шведського короля Карла XII на українські землі. Гетьмана Мазепу це поставило перед важким неочікуваним вибором — зберегти лояльність до не менш амбітного, особисто симпатизуючого гетьманові, але очевидного руйнівника українських вольностей Петра І чи податися з однодумцями в табір шведів, шукаючи можливої зовнішньополітичної альтернативи. Хоча зізнаємося, що союз зі шведами не був чимось новим в українській зовнішньополітичній практиці: Хмельницький після розчарування у Москві також дивився переважно на Балтику. Подальша сумна історія поневірянь «мазепинців» нам відома: Полтава, Переволочна, Бендери, смерть Мазепи, невдалі спроби реваншу Пилипа Орлика.
Для європейських картографів Північна війна була одним із вдалих бізнес-проектів. Серйозний континентальний конфлікт, який тривав два десятиліття, за яким було зручно стежити, маючи перед очима театр воєнних дій. Невдовзі, 1730 р., слушно писав шведський географ Штраленберг, «хоча більшість мистецтв під час війни занепадає, географія розвивається і вдосконалюється». Не відомо, чи були схильні тодішні шанувальники політичних новин пересувати прапорці по мапі, позначаючи рухи «фронтів», але карти Прибалтики після 1700 р. почали мати значний попит.
1702 р. амстердамський гравер Даніель де ля Фей (1640— 1709) видав «Атлас кишеньковий театру війни в Європі», у якому щодо східного театру застосував варіант карти француза А. Феротея де ла Круа (1640—1715) «Польське королівство з його кордонами», створену до 1693 р. На ній зображено 12 щитів з гербами воєводств та територій, що входили до Речі Посполитої; є серед них (можливо, вперше на карті) і герб України (на щиті — Ukrine, на мапі — Ukraine) зі стоячим галицьким левом, а на самій карті зазначено «Україна або земля козаків». Сам напис проходить уздовж Волині, Київщини і Поділля. Галичина та Берестейщина окреслені як «Чорна Русь», окремо від «України», хоча остання, як ми могли помітити, має вочевидь галицьку символіку. Це поки єдиний відомий на карті геральдичний зв’язок між Наддніпрянщиною та Галичиною.
А після 1708 р., коли популярний у Європі Карл XII подався в екзотичні козацькі землі, довелося знову швиденько згадати творчість Г. де Боплана й показати зацікавленим політикам та громадянам, якими ж ресурсами володіє або на які претендує спільник Карла «князь Мазепа» (гетьман з 1707 р. мав титул
