Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер

Відступ Сталіна мав тактичний характер.

Отримавши час зібратися з думками, Сталін і політбюро знайшли ефективніші способи підпорядкувати селян державі. Наступного року радянську політику на селі почали втілювати ще активніше. У 1931 році колективізація пройшла жвавими темпами — селяни просто не мали альтернативи. Нижчі ланки української компартії спіткали чистки, які мали гарантувати, що ті, хто працює на селі, будуть ретельно виконувати завдання й розумітимуть, що їх чекає в разі невдачі. Селян-самостійників обклали колосальним податком, так що єдиним порятунком став їм колгосп. У міру того, як росли колгоспи, вони отримували непряму владу над рештою незалежних селян. Наприклад, вони могли вирішити відібрати в незалежників насіння. Насіння — решта старого врожаю для посадки нового — дуже важлива річ у дієвому господарстві. Селекція і збереження насіння — основа агрокультури. Вподовж цілої історії людства їсти насіння було ознакою відчаю. Людина, в якої колгосп забирав право розпоряджатися насінням, втрачала можливість жити з власної праці[30].

Знову почалися депортації, колективізація йшла своїм ходом. Наприкінці 1930 і на початку 1931 років з УРСР було депортовано 32 127 сімей, приблизно стільки ж людей депортували під час попередньої хвилі роком раніше. Селяни воліли радше померти вдома від голоду, ніж від виснаження в ҐУЛАҐу. Іноді крізь цензуру пробивалися листи засланих друзів і родичів; один із таких листів радив: «За будь-яку ціну — не втрапляйте сюди. Ми тут умираємо. Краще ховайтеся, краще померти там, але за будь-яку ціну — не втрапляйте сюди». Українські селяни, які поступилися перед тиском колективізації, вибирали, за словами одного партійного активіста, «голод удома, а не вигнання в невідоме». Колективізація у 1931 році проходила повільніше, родина за родиною, а не цілим селом одразу, тому опиратися їй було важче. Не було якогось раптового наступу, який провокував би відчайдушний спротив. На кінець року новий підхід повністю себе виправдав. У радянській Україні було колективізовано близько 70 відсотків селянських господарств. Рівень березня 1930 року було повторено, цього разу твердо[31].

Після фальстарту 1930 року Сталін здобув політичну перемогу в 1931-му. Але політична перемога не означала перемоги економічної. Із запасами зернових було щось не те. 1930 рік приніс прекрасний урожай. Селяни, депортовані на початку 1930 року, встигли посіяти свою озимину, і збирати врожай навесні мав хтось інший. У січні-лютому — на папері більшу частину сіл на той момент уже було колективізовано в 1930 році — селяни відпочивають. Після березня 1930 року, коли колгоспи розпустили, селяни мали час зібрати весняний урожай в ролі вільних господарів. Того літа стояла незвично добра погода. Урожай 1930 року в Україні був такий, який неможливо було повторити 1931 року, навіть якби колективне сільське господарство зрівнялося за ефективністю з індивідуальним, до якого йому було далеко. Щедрий урожай 1930 року ліг в основу планових розрахунків партії на 1931 рік. Москва чекала від України більше, ніж та могла дати[32].

Восени 1931 року провал перших колективних жнив став очевидний. На те було багато причин: погана погода; хворобливі посіви; брак тяглової сили, адже селяни продавали або різали худобу; виробництво тракторів дуже відставало від сподіваного рівня; найміцніших господарів було депортовано; сівбу і жнива переривала колективізація; селяни, втративши землю, не бачили сенсу віддавати всі сили праці. Керівник української компартії Станіслав Косіор доповідав у серпні 1931 року, що плани з хлібозаготівлі, з огляду на поганий урожай, нереальні. Лазар Каганович відповів, що проблема насправді полягає в крадіжках і приховуванні зерна. Косіор, хоч і знав ситуацію краще, взяв зі своїми підлеглими жорстку лінію[33].

Понад половину збіжжя в 1931 році вивезли з України. Багато колгоспів виконали план лише за рахунок посівних ресурсів. 5 грудня Сталін наказав, що колгоспи, які не виконали свою річну норму, мають здати посівне зерно. Можливо, Сталін вважав, що селяни ховають збіжжя, а загроза втрати насіння змусить їх здати наявне на руках зерно. Але на той момент багато селян справді не мали нічого. На кінець 1931 року багато селян уже недоїдали. Не володіючи землею, не маючи змоги опиратися реквізиціям, вони просто не бачили способу добути достатню кількість харчів. А на початку 1932 року вони не мали чим засівати яровину. У березні 1932 року українське партійне керівництво просило зерна для посіву, але на той момент сезон посівних робіт уже минав, що означало бідний урожай восени[34].

На початку 1932 року люди вже волали про допомогу. Українські комуністи на місцях просили, щоб республіканське партійне керівництво попросило Сталіна звернутися до Червоного Хреста. Колгоспники намагалися писати листи державному і партійному керівництву. Один такий лист після кількох абзаців канцеляриту завершується жалібним «Дайте нам хліба! Дайте нам хліба! Дайте нам хліба!». Члени партії в обхід Косіора в доволі різкому тоні писали напряму Сталіну: «Як ми можемо побудувати соціалістичну економіку, якщо ми всі приречені на голодну смерть?»[35].

Українське керівництво ясно бачило загрозу масового голоду, так само як і Сталін. Партійні активісти й чекісти подавали безкінечні звіти про голодні смерті. У червні 1932 року очільник харківського обкому партії писав Косіору, що голод зафіксовано у всіх без винятку районах області. Косіор отримав датованого 18 червня 1932 року листа від одного комсомольця з яскравим описом, який на той момент звучав, певно, надто фамільярно: «Колгоспники йдуть у поля і зникають. За кілька днів їхні тіла виявляють і зовсім без емоцій, так ніби це нормально, кладуть у гріб. А наступного дня вже можна знайти тіло людини, яка щойно копала могили для інших». Того самого дня, 18 червня 1932 року, Сталін у приватній бесіді визнав, що в Україні «голод». Напередодні українське партійне керівництво попросило допомогти з продовольством. Але Сталін відмовив. Він відповів, що хлібозаготівля в Україні має йти за планом. Сталін і Каганович вважали, що «це вкрай важливо, щоб експортувати в обов’язковому порядку відразу ж»[36].

Сталін із власних спостережень прекрасно знав, що буде далі. Він знав, що голод при радянській владі можливий. Голод лютував у Росії і Україні під час громадянської війни і в перші роки після неї. Поганий урожай у поєднанні з реквізиціями довів до межі голоду сотні тисяч українських селян, особливо в