Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
Юдеї жалкували за єгипетськими «горщиками з м'ясом», за постійним житлом, за убогою, проте гарантованою їжею, за зримими ідолами. Вони боялися непевності й бідності пустельного життя. Вони говорили: «Коли б ми були повмирали від Господньої руки в Єгипетськім краї, як ми сиділи над горшком м'яса, як ми їли хліба досить! Бо ви вивели нас до цієї пустелі, щоб поморити голодом увесь цей збір...» (Вихід, XVI, 3). Упродовж усієї історії визволення Бог відгукується на моральну нестійкість людей. Він обіцяє нагодувати їх: вранці — хлібом, увечері — перепілками. Але додає до цього два важливих зауваження. Перше: кожен має взяти їжі за своєю потребою: «І зробили так Ізраїлеві сини, і назбирали хто більше, а хто менше. І зміряли вони гомором, — і не мав зайвого той, хто зібрав більше, а хто зібрав менше, не мав нестачі, — зібрали кожен у міру своєї їди!» (Вихід, XVI, 17—18). Тут уперше сформульовано принцип, який став широко відомий завдяки Марксу: кожному — за його потребами. Право бути ситим встановлювалося без будь-яких обмежень. Бог постає тут в образі матері-годувальниці, яка живить своїх дітей, і їм не потрібно нічого досягати, щоб мати право на годування. Друге повеління Господнє спрямоване проти зажерливості, нагромадження, власництва: народу Ізраїлевому було заповідано не лишати їжу до ранку. «Та не послухали вони Мойсея і дехто позоставляв з неї до ранку, а воно зачервивіло і почало смердіти. І розгнівався на них Мойсей!
І збирали його щоранку, кожен у міру своєї їди. А нагрівало сонце — і воно розтавало» (Вихід, XVI, 20—21).
У зв'язку зі збором їжі вводиться і встановлюється дотримання Суботи (Shabbat). Мойсей наказує синам Ізраїлю в п'ятницю зібрати удвічі більше: «Шість днів будете збирати його, а дня сьомого — субота: не буде в ній того» (Вихід, XVI, 26).
Дотримання Суботи — найважливіша з біблійних настанов і настанов юдаїзму протягом усієї його історії. Це єдина у вузькому значенні релігійна заповідь із Десяти Заповідей: на її дотриманні наполягали навіть ті пророки, які виступали проти обрядів; протягом двох тисяч років життя у діаспорі юдеї цієї заповіді найсуворіше дотримувалися, хоча подеколи це виявлялося нелегкою справою. Нема сумнівів, Субота була в певному сенсі джерелом життя для цих розпорошених по світу, безсилих, нерідко зневажених і переслідуваних людей, які підтримували почуття власної гідності, по-царськи святкуючи Суботу. Але хіба Субота — це лише день відпочинку в мирському розумінні слова, звільнення людей хоча б на один день від трудової повинності? Звичайно, це також важливо, і введення такої практики відзначається як одна з великих інновацій в розвитку людства. Але, якби тільки цим все й обмежувалося, Субота навряд чи відігравала б ту центральну роль у житті євреїв, яку я описав вище.
Щоб краще зрозуміти цю роль, слід глибше проникнути в сутність цієї інституції. Це не дозвілля в сенсі відсутності як фізичної роботи, так і розумових зусиль. Це — відпочинок у розумінні відновлення повної гармонії між людьми та з природою. Не можна нічого руйнувати і нічого будувати: Субота — день перемир'я в битві, яку людина веде з усім світом. Це не час для соціальних зрушень. Порушенням гармонії вважається навіть висмикування стеблини із землі чи запалення сірника. Саме з цієї причини забороняється будь-що нести вулицею (навіть якщо це не важче носової хустини), тоді як у власному саду переносити вантажі дозволяється. І річ не в тім, що забороняються будь-які зусилля; йдеться про переміщення предметів з однієї приватної земельної ділянки на іншу приватну ж, а таке переміщення являє собою, по суті, переміщення власності. У Суботу людина мусить жити так, наче в неї нічого нема і нема жодних прагнень, окрім як бути, тобто висловлювати свої первинні потенції в молитвах, навчанні, їжі, мові, співах, любові.
Субота — день радощів, оскільки цього дня людина є цілком сама собою. Ось чому Субота в Талмуді називається провісником месіанських часів, а месіанські часи — безконечною Суботою, днем, коли власність і гроші, скорбота і печаль — усе це табу; день, коли час переможений і панує чисте буття. Вавилонський Шапату — історичний попередник Суботи — був днем печалі і страху. Сучасна Неділя — день веселощів, споживання, втечі від самого себе. Тож, можливо, варто відновити Суботу як день всеосяжної гармонії й миру, день, що передрікає майбутнє людства?
Ще один внесок єврейського народу у світову культуру, який за своїм значенням дорівнює Суботі, — уявлення про месіанський час. Поряд із Суботою цей образ підтримував життя і надію єврейського народу, який не озлобився, незважаючи на жорстокі розчарування, що спіткали його через псевдомесій, починаючи від Бар-Кохби у II столітті й до наших днів. Як і Субота, це образ такої доби, коли власність втратить сенс, коли страху й війнам настане край, а метою життя стане реалізація наших внутрішніх сил[5].
Історія Виходу закінчується трагічно. Євреї не витримують життя без володіння. І хоча вони спроможні обходитися без постійного житла і без їжі, крім тої, що посилає їм Бог щодень, але вони не можуть жити без зримо присутнього «лідера».
Отже, коли Мойсей зникає на горі, зневірені юдеї спонукають Аарона зробити їм щось зриме, чому можна поклонитися, — Золоте Теля. Ясна річ, можна було б сказати, що таким чином сини Ізраїлю розплатилися за Божу помилку — дозвіл взяти з собою з Єгипту золото й коштовності. Це золото стимулювало в них жадобу багатства; і в мить відчаю власницька структура їхнього існування перемогла. Аарон робить з їхнього золота теля, і народ каже: «Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з Єгипетського краю» (Вихід, XXXII, 4).
Із життя пішло ціле покоління, і навіть Мойсею не було дозволено ступити на нову землю. Однак нове покоління, як і їхні батьки, не мало хисту до вільного буття, до життя на землі без