Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

Не викликає сумнівів, що ці матеріально-правові норми, хоч вони текстуально в Кодексі адміністративного судочинства чи іншому законі не закріплені, підлягають переважному застосуванню перед правовими нормами, що встановлені підзаконними нормативно-правовими актами, бо вони є повноцінними нормами матеріального (адміністративного) права. Вони здатні також на рівних конкурувати з іншими правовими нормами.

5. Без опанування висновком від попереднього правового явища до наступного і навпаки неможливе професійне опрацювання положень законодавства, а суб’єкт правотлумачення за таких умов часто стає в тупик. Так, ч. 4 ст. 105 КАС встановлює вичерпний перелік вимог, які може містити адміністративний позов. Слова «вичерпний» у цьому законодавчому положенні немає, але ж немає і зазначення на те, що адміністративний позов може містити і будь-які інші вимоги. За таких умов слід зробити висновок під протилежного та виявити у такий спосіб правову норму, яка логічно закріплена в ч. 4 ст. 105 КАС і відповідно до якої адміністративний позов не може містити інших вимог. Ця правова норма відповідає загальній позиції законодавця, яка відображена в ст. 16 ЦК, ст. 20 ГК, ст. 18 СК, ст. 152 ЗК, ст. 4 ЦПК і відповідно до якої право може захищатись лише способами, що встановлені законом. Із правових норм, що встановлені переліченими законодавчими положеннями, за допомогою висновків від наступного правового явища (способів захисту права) до попереднього виявляються правові норми, відповідно до яких позовні заяви можуть містити лише вимоги, передбачені законом.

Проте для вирішення питання про можливість застосування зазначеної правової норми, що логічно закріплена в ч. 4 ст. 105 КАС і виявляється за допомогою висновку від протилежного, необхідно з’ясувати, чи немає конкуруючих правових норм. Текстуально закріплених правових норм, які б конкурували з правовою нормою, логічно закріпленою в ч. 4 ст. 105 КАС, авторам знайти не вдалось. Зате вдалось віднайти правову норму, яка логічно закріплена в абзаці десятому ч. 2 ст 162 КАС («суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень»), виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від наступного правового явища і відповідно до якої адміністративний позов може містити і інші вимоги, якщо їх задоволення гарантує дотримання прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Ця правова норма підлягає переважному застосуванню перед правовою нормою, що логічно закріплена в ч. 4 ст. 105 КАС і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного.

Якщо не володіти висновком від попереднього правового явища до наступного і навпаки, висновком від протилежного, колізії між законодавчими положеннями, що встановлені ч. 4 ст. 105 і ч. 2 ст. 162 КАС, раціонально вирішити неможливо. Залишається використовувати тільки інтуїцію та інші засоби із розряду органолептичної юриспруденції.

6. Вищий адміністративний суд роз’яснив: «Відповідно до абзацу 6 пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» Державна податкова адміністрація України виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов’язану, зокрема, із застосуванням у випадках, передбачених законодавством, фінансових санкцій до суб’єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про виробництво і обіг спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

З огляду на викладене, Законом України «Про державну податкову службу в Україні» органам державної податкової служби надано право застосовувати до суб’єктів господарювання фінансові санкцій, передбачені статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (п. 16 Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України[260]).

Це — цілком коректне роз’яснення. Єдине, чого в ньому не вистачає — це зазначення на те, що наведена у ньому правова норма виявлена за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього. Це роз’яснення розкриває зміст правової норми, що текстуально в ст. 8 Закону «Про державну податкову службу» не закріплена, але логічно із названої статті випливає. Ця правова норма в ієрархії норм стоїть на рівні норм, що текстуально закріплені в законах. Вона здатна на рівних конкурувати з іншими правовими нормами при правозастосуванні. Слід спеціально підкреслити, що тлумачення ст. 8 Закону «Про державну податкову службу в Україну надане Вищим адміністративним судом, не суперечить частині другій ст. 19 Конституції України, оскільки правові норми, які логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від попереднього до наступного правового явища або навпаки, є встановленими. Отже, ст. 8 Закону «Про державну податкову службу в Україні» встановлено повноваження відповідну органів державної податкової служби на застосування до суб’єктів підприємницької діяльності фінансових санкцій, передбачених ст. 17 Закону «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

7. Спеціальні правові норми, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від попереднього правового явища до наступного і навпаки, підлягають переважному застосуванню перед загальними нормами, текстуально закріпленими в нормативно-правовому акті того ж ієрархічного рівня. Так, відповідно до загального правила ч. 1 ст. 550 ЦК «право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання». Із ч. 3 ст. 551 ЦК («розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення») випливає і за допомогою висновку від наступного правового явища (права суду зменшити розмір неустойки) до попереднього виявляється спеціальна матеріально- (цивільно-)правова норма, згідно якої обсяг права кредитора на неустойку залежить від розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання. Хоч ця правова норма і виявлена за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього, вона є спеціальною, а тому підлягає переважному застосуванню перед правовою нормою, що