Українська література » Наука, Освіта » Історія України. Посібник - Олександр Дмитрович Бойко

Історія України. Посібник - Олександр Дмитрович Бойко

Читаємо онлайн Історія України. Посібник - Олександр Дмитрович Бойко
справ Німеччини Вайцзесор заявив радянському повіреному в справах у Берліні Г. Астахову про можливість поліпшити радянсько-німецькі відносини, наголосивши, що «відмовившись від Закарпатської України», Німеччина усунула привід для війни.

Уже в червні, коли терміни нападу на Польщу наблизилися, позиція німецької сторони стає жорсткішою. У цей час Німеччина ставить радянську сторону перед альтернативою: «Ви можете бути або нашими друзями, або нашими ворогами». У керівних колах Радянського Союзу вважали міжнародне становище своєї країни несприятливим для конфлікту з нацистською Німеччиною, що значною мірою і зумовило зближення між Берліном та Москвою. Проте поступатися своїми інтересами СРСР не збирався. Вже в завершальній фазі переговорів з міністром закордонних справ Німеччини Ріббентропом ввечері 22 серпня 1939 р. радянське керівництво висунуло вимоги про визнання інтересів СРСР на Балтиці, у Південно-Східній Європі, а також про відмову Гітлера від планів типу «Великої України». І лише задоволення цих вимог відкрило шлях до укладення договору. 23 серпня 1939 p. Молотов і Ріббентроп підписали договір про ненапад між СРСР і Німеччиною терміном на 10 років. Крім цього, було підписано і таємний протокол, який містив положення, що стосувалися українських земель: «У разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входять до Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР приблизно буде проходити по лінії рік Нареву, Вісли і Сяну». Тобто, відмова рейху від претензій щодо України набула форми розмежування «сфер інтересів».

Отже, ліквідацією Карпатської України Гітлер досягав трьох важливих для себе тактичних цілей: ще міцніше прив'язував до антикомінтернівського пакта Угорщину; забезпечував нейтралітет Польщі; певною мірою заспокоював СРСР, створюючи передумови для подальшого

зближення.

Пакт Молотова — Ріббентропа і таємний протокол до нього, будучи актом свавільного поділу Європи на «сфери інтересів» між СРСР і фашистською Німеччиною, фактично розв'язував руки лідеру третього рейху для початку Другої світової війни. Водночас він став і своєрідною точкою відліку процесу «збирання» українських земель у межах однієї держави, що об'єктивно було явищем прогресивним. Інша річ, що для радянського керівництва збирання українських земель була не самоціллю, а лише частиною більш загальних планів убезпечення західних кордонів СРСР, засобом нейтралізації планів типу «Великої України», формою поширення свого впливу в західному напрямку.

14.3. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР

1 вересня 1939 р. німецькі війська перейшли кордони Польщі, що засвідчило початок Другої світової війни. За цих обставин СРСР, незважаючи на домовленість, не поспішав зі вступом у війну. Не активізував він своїх дій і після звернення 3 вересня Ріббентропа, у якому той цікавився, чи не бажає Радянський Союз зайняти територію, що входить у сферу його інтересів. Зайнявши вичікувальну позицію, Сталін намагався перекласти всю відповідальність за агресію проти Польщі на Гітлера. Ця демонстративна пасивність радянської сторони зумовлювала наростаючу невизначеність в «українському питанні». Успішний для Берліна розвиток воєнних подій у Польщі робить його позицію жорсткішою, і німецька дипломатія вдається до певного тиску. Так, у телеграмі послу в Москві Шуленбургу 15 вересня 1939 р. Ріббентроп висловив призначену для Сталіна думку: «Якщо не розпочнеться російська інтервенція, неминуче постане питання про те, чи не утвориться в районі, що лежить на схід від німецької зони впливу, політична пустка. Оскільки ми, зі свого боку, не маємо намірів здійснювати будь-які політичні чи адміністративні дії на цих територіях, крім того, що є необхідним для воєнних операцій, то без такої інтервенції Радянського уряду тут можливе утворення нових держав». І це були не просто слова, адже ще 11 вересня 1939 р. Абвер не покидала думка про повстання українців у Галичині, а 12 вересня високопоставлені керівники вермахту (Кейтель, Йодль, Канарис, Лагоузен) і Ріббентроп вели мову про можливість одного з варіантів поділу Польщі й створення західноукраїнської держави. Одразу ж після цього у Відні Канарис мав зустріч з головою проводу українських націоналістів за кордоном А. Мельником, у ході якої говорив йому про можливість чи, скоріше, імовірність незалежності Західної («Галицької») України.

Мельник Андрій (1890–1964) — діяч українського національно-визвольного руху. У1914—1916 pp. — командир сотні УССу складі австрійської армії. Потрапив до російського полону, звідки у 1917 р. втік. У роки української революції — організатор Січових стрільців, начальник штабу Осадного корпусу, начальник штабу Дійової армії УНР (1919). Соратник С. Коновальця, один із засновників УВО та ОУН. У1924—1928 pp. — політичний в'язень польських тюрем. У1938 р. після смерті Коновальця очолив ОУН. Після розколу ОУН (1940) очолив її помірковане крило, т. зв. ОУН-М. У 1941 р. був ізольований гітлерівцями, у січні—жовтні 1944 р. перебував у концтаборі Заксенгаузен. У 1959р. висунув ідею заснування Українського світового конгресу і Всесвітнього союзу українців. Помер у Люксембурзі.

Мельник настільки повірив Канарису, що наказав готувати список членів західноукраїнського уряду.

Так і не дочекавшись повідомлень про падіння Варшави чи про втечу польського уряду за кордон, Сталін віддає наказ розпочати воєнні дії проти Польщі. 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли польський кордон. У ноті, врученій напередодні польському послу в Москві В. Гжибовському, було вказано на дві причини збройної акції СРСР проти Польщі: 1. «Віддана сама на себе і залишена без керівництва, Польща перетворилася у зручне поле для усяких випадковостей і несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР». 2. «Радянський уряд не може також байдуже ставитися до того, що єдинокровні українці та білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними». Спочатку планувалося зазначити, що останнім загрожує Німеччина, але під тиском Берліна це формулювання було вилучено з остаточного варіанту.

До складу Українського фронту, який вів бойові дії проти Польщі, входило 28 стрілецьких і 7 кавалерійських дивізій, 10 танкових бригад, 7 артилерійських полків Резерву головного командування. Війська, що перебували в розпорядженні командуючого фронтом С. Тимошенка (начальник штабу М. Ватутін), вели наступ трьома напрямками: 1) на Рівне — Луцьк — Ковель; 2) на Тернопіль — Львів — Перемишль; 3) на Стрий — Дрогобич. Вже протягом першого дня воєнних дій радянські війська просунулися на захід на 70—100 км, зайнявши Рівне, Дубно, Збараж, Тернопіль, Чортків. Йдучи швидким темпом і маючи наказ «не допускати прямих фронтових дій, діяти шляхом обходу з флангів, оточення і розкладу польської армії», Червона армія все ж не встигала зайняти до приходу німців усі території, що входили до радянської «сфери інтересів». Так, зокрема, сталося з Дрогобичем, Стриєм та іншими населеними пунктами та територіями, які були зайняті німцями вже 17–18 вересня. Логічно постало питання розмежування. 22 вересня К. Ворошилов і військовий аташе Німеччини в Москві Кьостріг узгодили демаркаційну лінію для військ двох сторін, що відповідала умовам таємного протоколу від 23 серпня.

Відгуки про книгу Історія України. Посібник - Олександр Дмитрович Бойко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: