Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
8. Поряд з охороною режим включає і цілодобовий нагляд за засудженими. Нагляд є системою заходів, спрямованих на забезпечення відбування та виконання кримінального покарання у виді позбавлення (обмеження) волі шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених і безпеки персоналу установ.
Нагляд за засудженими в установах виконання покарань здійснюється в порядку, установленому ДДУПВП, та включає: забезпечення виконання засудженими встановлених кримінально-виконавчим законодавством правил поведінки; проведення перевірок наявності засуджених у місцях їх проживання та праці; контроль за станом інженерно-технічних засобів охорони; обшуки приміщень і особистих обшуків засуджених, а також огляд території колонії; вилучення предметів, виробів і речей, збереження яких засудженим заборонено; здійснення встановленого пропускного режиму між житловою та виробничою зонами, ізольованими дільницями колонії, цехами та іншими об’єктами; контроль за дотриманням засудженими порядку пересування по колонії; дотримання встановленого зразка одягу, правил санітарії та гігієни; забезпечення порядку і контролю за проведенням побачень і телефонних розмов засуджених; перегляд, перевірка і вручення посилок, передач і бандеролей; забезпечення порядку відбування дисциплінарних стягнень у дисциплінарних ізоляторах, ПКТ чи одиночних камерах, застосування до засуджених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї; контроль за дотриманням персоналом та іншими особами встановленого порядку взаємовідносин із засудженими тощо.
Згідно з Концепцією реформування кримінально-виконавчої служби, затвердженої постановою КМ України від 11 липня 1991 р. № 88, у системі виконання покарань було утворено служби організації охорони, а також нагляду і безпеки, до складу яких входить понад 20 тисяч осіб рядового і начальницького складу. Відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», для виконання завдань щодо «забезпечення правопорядку, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань; забезпечення безпеки засуджених, персоналу і громадян, які перебувають на території установ виконання покарань; забезпечення охорони, ізоляції та нагляду за засудженими, здійснення заходів щодо розшуку осіб, які вчинили втечу з установ виконання покарань; участі у боротьбі з тероризмом у межах своїх повноважень» у складі ДДУПВП функціонує управління охорони, нагляду і безпеки, яке організовує, координує і контролює службову діяльність підпорядкованих підрозділів, утворених для виконання вищезазначених завдань. У складі управління охорони, нагляду і безпеки діють: відділ організації охорони; відділ інженерно-технічних засобів охорони, озброєння і спеціальних засобів; відділ організації нагляду і безпеки; відділення організації нагляду і безпеки у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання; служба пожежної безпеки і чергова частина.
За даними ДДУПВП, на сьогоднішній день вказані завдання виконуються персоналом 110 відділів охорони виправних колоній. Для охорони установ та інших об’єктів ДКВС України призначаються озброєні варти. Як правило, охорону об’єктів здійснюють чатові методом стеження зі спостережних вишок або інших місць несення служби. Одним з основних напрямків службової діяльності відділів охорони завжди було і залишається завдання забезпечення пропускного режиму на об’єктах, що охороняються, проведення заходів щодо його покращення та недопущення проникнення до установ виконання покарань заборонених до використання засудженими предметів.
9. Однією з основних режимних вимог є дотримання засудженими, персоналом та іншими особами певних встановлених правил. Її досягнення вимагає звернення до передумов поведінки людини, джерел її діяльності, потреб, що спонукають до певного виду діяльності. Сучасні теорії мотивації будуються на двох основних поняттях — «потреба» та «винагорода», яка в даному випадку виступає в ролі стимулу. Виходячи з цього дотримання засудженими, персоналом або іншими особами вимог режиму (позитивна поведінка) можна забезпечити передусім позитивними й негативними стимулами. До їх числа відносять стимули у значенні «засоби впливу на людину у формі покарання чи заохочення, а так само загрози застосування покарання чи обіцянки заохочення», які можуть змінити поведінку людини. Відповідні стимули передбачені в нормах кримінально-виконавчого та іншого законодавства, а також відомчих нормативно-правових актах. Одні з них є негативними, наприклад загроза застосування стягнення; інші — позитивними, наприклад можливість умовно-дострокового звільнення, отримання винагороди тощо.
Заохочувальні заходи та міри стягнення, що можуть бути застосовані до персоналу кримінально-виконавчої системи, підстави та порядок вживання, визначені у Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу», Дисциплінарному статуті ОВС України та інших актах. Стосовно інших осіб, які вступають у контакт із засудженими та персоналом, — стимулювання їх поведінки визначається КВК України, а також іншими законодавчими актами (зокрема, порушення громадського порядку в установі виконання покарань тягне за собою відповідальність, визначену КУпАП).
З метою підтримки належного порядку в установах виконання покарань і стимулювання засуджених до правослухняної поведінки до них застосовується розгорнута система заходів заохочення та стягнення, перелік яких наведено у статтях 130 та 132 КВК України.
Заходи заохочення, що можуть бути застосовані до засудженого, є окремими разовими актами морального стимулювання до подальшої позитивної поведінки. Їх можна умовно поділити на дві групи: а) заходи морально-організаційного стимулювання та б) заходи матеріально-грошового стимулювання. До заходів морально-організаційного стимулювання можна віднести: подяку; нагородження похвальною грамотою; надання додаткового короткострокового або тривалого побачення; дозвіл на додаткову телефонну розмову; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; збільшення до двох годин тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і ПКТ типу виправних колоній максимального рівня безпеки. Заходи розглядуваного характеру складають більшу частину заходів заохочення. В умовах місць позбавлення волі вони мають вельми важливе значення для засудженого не тільки як разові пільги, а й як стимул до подальшої зміни умов тримання у кращій бік, аж до можливості умовно-дострокового звільнення.
Заходи матеріально-грошового стимулювання — це грошова премія; нагородження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п’ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати. Ці заходи є немаловажними для засуджених, особливо у досить несприятливих умовах, що склалися з ресурсним забезпеченням виправних установ.
Перелік заходів стягнення, що мають характер негативного стимулу для засуджених, визначений у ст. 132 КВК України. Їх можна поділити на дві основні групи: а) заходи стягнення, що носять разовий характер, або триваючі відносно нетривалий період; б) заходи стягнення, пов’язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених. До