Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому по­рядку, забезпечується адміністрацією колонії.

1. У теорії кримінально-виконавчого права режим позбавлення волі (як основний засіб виправлення та ресоціалізації засуджених за ст. 6 КВК Украї­ни) прийнято визначати як порядок відбування, порядок виконання даного покарання, порядок тримання засуджених, уклад їх життя чи правопорядок, встановлений в колонії. Оскільки термін «порядок» зазвичай тлумачиться як послідовність тих чи інших дій, правила, за яким здійснюється що-небудь, то в цьому значенні режим визначає послідовність процесу виконання-відбування покарання чи правила, за якими здійснюється цей процес. Режим позбавлен­ня волі уособлює як порядок виконання, так і порядок відбування покарання. Провідні вчені не обмежуються розумінням режиму виключно як інституту позбавлення волі, а визначають режим покарання (в даному випадку — позбав­лення волі) як встановлену кримінально-виконавчим законодавством сукуп­ність правил поведінки засуджених (режим відбування покарання) і заходів, що здійснюються органами й установами виконання покарань, спрямованими на досягнення цілей покарання (режим виконання покарання). Це визначен­ня режиму дозволяє розглядати режим не тільки у вузькому значенні (як ін­ститут позбавлення волі), а й дає можливість вести мову про режим виконання-відбування інших видів покарань, наприклад режим арешту, режим обме­ження волі, режим виправних робіт, режим позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, режим тримання в дисциплінарно­му батальйоні та ін.

2. Частина 2 статті, що коментується, закріплює: режим у колоніях має зво­дити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на волі, це повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідо­мленню людської гідності. У зв’язку з цим необхідно зауважити, що наведене положення дещо відрізняється від цілей режиму, закріплених у міжнародних нормативно-правових актах. Так, Європейські тюремні правила вказують, що режим, застосовуваний в місцях позбавлення волі, повинен: а) забезпечувати умови життя, сумісні з людською гідністю та нормами, прийнятими в суспіль­стві; б) звести до мінімуму негативні наслідки ув’язнення та різницю в ув’яз­ненні й на волі з тим, щоб ув’язнений не втратив почуття самоповаги або осо­бистої відповідальності; в) підтримувати та укріплювати зв’язки з рідними і громадськістю в інтересах ув’язнених та їх сімей; г) надавати можливість ув’я­зненим розвивати навички та нахили, що допоможуть їм успішно включитись у життя суспільства після звільнення.

3. Режим встановлює правила поведінки суб’єктів і учасників процесу ви- конання-відбування покарань, їх права та обов’язки. Норми режиму також за­безпечують порядок реалізації правообмежень, прав та обов’язків відповідних суб’єктів і учасників цього процесу. Отже, режим у колоніях не тільки охоп­лює всі правила поведінки засуджених, а й відображає сутність і зміст пока­рання у виді позбавлення волі, оскільки саме в ньому відображається кара, тобто сукупність правообмежень, які застосовуються до засуджених. Водночас, оскільки режим встановлює і взаємовідносини адміністрації та засуджених, за­суджених між собою, проведення виховної роботи, залучення до праці тощо, ним охоплюються також правила поведінки, що не виражають кару.

4. Сфера впливу режиму позбавлення волі поширюється на: суб’єктів ви­конання покарання — адміністрацію органів і установ виконання покарань; суб’єктів відбування покарання — засуджених; учасників кримінально-вико­навчої діяльності — тобто тих осіб, що причетні до цього різновиду діяльності, мають контакти з адміністрацією і засудженими, однак не наділені повноважен­нями реалізації кари, застосування примусових заходів. Зазначені положення дають підстави для твердження, що територіально дія правил, встановлених ре­жимом, поширюється не тільки на територію установи виконання покарань та слідчого ізолятора, айна територію підприємств установ виконання покарань та на прилеглі до них території, на яких установлені режимні вимоги.

5. Зміст режиму позбавлення волі складає процес реалізації прав та обо­в’язків учасників кримінально-виконавчих відносин в частині виконання та відбування цього виду покарання. Інакше кажучи, це сукупність вимог, пев­них правил режиму, узятих в динамічному аспекті, що мають обов’язковий ха­рактер як для засуджених, так і для персоналу та інших осіб. Отже, режим по­збавлення волі складають порядок і умови виконання й відбування покарання. Саме тому, до основних вимог режиму в місцях позбавлення волі відносять ті, що покликані забезпечити перш за все належні умови та порядок виконан­ня покарання у виді позбавлення волі. Відповідно до ст. 102 КВК України ни­ми є ізоляція засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізація їхніх прав і законних інтересів; безпека засудже­них і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умов тримання засуджених залежно від виду колонії; зміна умов тримання засу­джених.

6. За частиною 1 ст. 102 КВК України найважливішою вимогою режиму виконання позбавлення волі є ізоляція засуджених. Оскільки позбавлення во­лі є ізоляцією від суспільства, то саме в ній і знаходить свій вираз зміст пока­рання у вигляді позбавлення волі. Поряд з цим фізична ізоляція засуджених в установах виконання покарань не означає їх повного відриву, вилучення з суспільства. З точки зору соціологічної, ізоляція тягне за собою вилучення за­судженого до позбавлення волі з певного кола суспільних правовідносин і од­ночасне включення його у ті суспільні відносини, які виникають у зв’язку з виконанням цього покарання. Засуджений зберігає свою суб’єктивність, зали­шається учасником відповідного кола суспільних правовідносин. Позбавлен­ня волі тягне ізоляцію засудженого від звичайного суспільного середовища, від сфери вільної життєдіяльності, в якій громадяни в установленому порядку користуються правами, свободами і можливостями. Найбільш важливим еле­ментом ізоляції при позбавленні волі є істотні обмеження в спілкуванні засу­дженого з особами, що перебувають на волі, за межами виправно-трудової уста­нови. Без ізоляції засуджених і похідних від неї обмежень не може бути, власне, позбавлення волі.

Ізоляція осіб, позбавлених волі, забезпечується системою охорони кримі­нально-виконавчих установ, яка включає: варту, місце її розташування, пости, де чатові виконують свої обов’язки, сектори спостереження та ведення обстрі­лу, маршрути руху чергової зміни, інженерно-технічні засоби охорони, пости вартових собак і т. ін.

7. У спеціальній літературі визначається, що охорона — це комплекс захо­дів, спрямованих на забезпечення ізоляції засуджених і недопущення вчинен­ня ними втеч та інших злочинів; запобігання проникненню на територію уста­нов сторонніх осіб та заборонених до використання засудженими предметів; забезпечення зберігання матеріальних цінностей установ виконання покарань. Охорону осіб, позбавлених волі, здійснює відділ організації охорони установи виконання покарань, основними функціями якого є: охорона й оборона об’єктів кримінально-виконавчої установи; здійснення пропускного режиму на об’єк­тах, які перебувають під охороною; конвоювання засуджених із колонії на виробничі об’єкти й назад,