Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів
Таким чином, на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків суд призначає покарання за такими правилами: а) насамперед призначається покарання за знов учинений злочин — за новим вироком; б) до покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком; в) остаточна міра покарання за сукупністю вироків визначається в межах максимуму, встановленого в Загальній частині КК для відповідного виду покарання.
1. Покарання за знов вчинений злочин призначається на загальних підставах, тобто з урахуванням положень статей 65-691 КК. Причому якщо в діяннях особи, яка вчинила новий злочин, є ознаки повторності (ст. 32 КК) або рецидиву (ст. 34 КК), суд ураховує їх як обставини, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).
2. До покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Отже, та частина покарання, що вже відбута засудженим за попереднім вироком, не враховується, і в остаточне покарання входять покарання, призначене за новим вироком, і покарання, ще не відбуте за попереднім вироком. Тому відповідно до ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків, визначене шляхом складання, має бути більшим від покарання, призначеного за новим вироком, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком[77].
3. Визначення остаточного покарання за сукупністю вироків обмежено тим максимумом, який встановлено для відповідного виду покарання в нормах Загальної частини КК. Наприклад, при складанні покарань у виді позбавлення волі остаточне покарання не може перевищувати п’ятнадцяти, а за особливо тяжкий злочин — двадцяти п’яти років. Саме так встановлюється максимальна межа й інших видів покарань (наприклад, для обмеження волі — п’ять років (ч. 2 ст. 61 КК), а для виправних робіт — два роки (ч. 1 ст. 57 КК)). Таким чином, при визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків суд може вийти за максимальні межі найбільш суворої санкції статті Особливої частини КК, оскільки при цьому він керується не санкцією, а тим максимумом, який встановлено для певного виду покарання в Загальній частині КК.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КК при призначенні хоча б за одним із вироків довічного позбавлення волі загальний строк покарання за сукупністю вироків визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. До поглинення суд «змушений» удаватися і тоді, коли за новим вироком призначено покарання в межах, які збігаються з максимумом даного виду покарання, встановленим у Загальній частині КК (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.). Наприклад, якщо особа до повного відбуття призначених виправних робіт вчиняє новий злочин, за який засуджується до п’яти років обмеження волі, то суд цим покаранням може лише поглинути невідбуту за попереднім вироком частину виправних робіт, бо згідно з ч. 2 ст. 61 КК максимальна межа обмеження волі становить п’ять років.
За ст. 71 КК складанню підлягають покарання як одного, так і різних їх видів. Але якщо за окремими вироками призначено покарання різних видів, то для їх складання суд керується приписами частин 1-3 ст. 72 КК.
Принцип складання покарань за сукупністю вироків поширюється не тільки на основні, а й на додаткові покарання. При цьому слід ураховувати таке:
- якщо додаткові покарання призначено тільки за попереднім або тільки за новим вироком, то вони (чи невідбута їх частина) приєднуються до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків;
- якщо додаткові покарання призначено і за попереднім, і за знов постановленим вироками, то вони передусім поєднуються за сукупністю між собою і лише після цього приєднуються до остаточного основного покарання;
- якщо за окремими вироками призначено додаткові покарання одного виду, то вони складаються між собою в межах максимуму, встановленого для них у Загальній частині КК (наприклад, для позбавлення права обіймати певні посади такий максимум дорівнює трьом рокам — ч. 1 ст. 55 КК);
- якщо за окремими вироками призначено додаткові покарання різних видів (наприклад, за попереднім вироком — позбавлення військового звання, а за новим — конфіскація майна), то вони складанню не підлягають і кожне з них відповідно до ч. 4 ст. 72 КК виконується самостійно.
Можливі випадки, коли після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання особа вчиняє не один, а два або більше злочинів. У таких ситуаціях має місце поєднання сукупності вироків і сукупності злочинів, тому застосовуються правила ч. 5 ст. 71 КК, із якої випливає, що для призначення тут покарання слід керуватися як ст. 70, так і ст. 71 КК. По-перше, суд має призначити покарання окремо за кожний знов учинений злочин. По-друге, керуючись ст. 70 КК, суд має визначити покарання за сукупністю цих злочинів. По-третє, до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, суд за правилами ст. 71 КК повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком, визначаючи остаточне покарання у межах, встановлених ч. 2 ст. 71 КК.
§ 9. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язненняЗа окремі злочини (по окремих вироках) як при сукупності злочинів (ст. 70 КК), так і при сукупності вироків (ст. 71 КК) можуть бути призначені покарання не тільки одного, а й різних видів. У зв’язку з цим виникає запитання: як застосувати в цих випадках принцип складання таких покарань?
