Московство - Павло Штепа

Наука про спадковість (генетика) вчить, що людина успадковує від своїх предків не лише фізичні, а й духовні властивості. Щоб зрозуміти духовність людини і народу, треба пізнати, насамперед, духовність її предків. Духовність людини залежить значною мірою від оточення, отож антропологи поділяють народи на три головні відміни за їхньою культурою: 1) осілої рільничої, 2) кочової скотарської, 3) мисливської.

Землероб щедро поливає поле своїм потом, пильнує, щоб урожай не забрав хтось інший. Так зародилася у землероба ідея, поняття приватної власності. Рільник нерозривно пов’язаний з землею, з природою, він любить свою землю, шанує її, як матір. У мовах усіх рільничих народів існує вираз Земля-Мати. У мовах кочових народів немає такого пестливого епітету до поняття «земля». Український народ вважає землю святою. Український селянин ніколи не плюне на землю. Без потреби ніколи не вдарить чимось по землі. В багатьох місцевостях наші селяни цілують землю на доказ правдивості своїх слів, чи як гарантію своєї обіцянки. Вислів «Щоб тебе свята земля не прийняла» вважається на Україні найжахливішою клятьбою і вимовляється лише за надзвичайно виняткових випадків. Виїжджаючи з України, українець бере з собою грудку рідної землі, щоб покласти її до своєї труни на чужині. Всі рільничі народи — глибокі патріоти.

Пригріє сонце напровесні — прокидається від зимового сну вся природа. Прийде з неба дощ, зросить землю, і колоски наливаються зерном, воно достигає, рослина вмирає, але навесні з зерна народжується нове життя, нова рослина. Життя перемогло смерть. Чудо. З маленького зародку в жолуді виростає величезний дуб. Чудо. Сонце, зігріваючи землю, вирощує рослини. Дощ напуває землю живлющою водою. Хтось Великий у небі дбає про життя на землі. Якась Найвища Премудрість створила цей чудесний лад, цю чудову гармонію, цю чудесну різнобарвну красу природи. Живої природи. Так зродилося у рільника поняття доброго Бога і віра в його премудрість і всемогутність. Рільничі народи — глибоко побожні.

Мати годує свою дитину, аж доки та зможе сама себе прогодувати. Мати збирала дикі овочі, бульби, зерна, а потім домислила їх сіяти біля свого житла. Жінка-мати започаткувала землеробство. Вона сіяла, збирала, складала запаси їжі на зиму, варила страви. Годуючи дітей, годувала і старих своїх батьків, свого чоловіка. Жінка-мати домислила сіяти коноплі, льон, виробляти з них тканини, одяг. Мати у рільничих народів стала годувальницею й опікункою всієї родини, навіть і чоловіка. Мати стала головою родини, а від родини — головою роду, а далі — племені і народу. Так зародився і розвинувся у рільничих народів матріархат. А він не лише підніс жінку на ступінь, однаковий з мужчиною, а й дуже вплинув на духовність рільничих народів. Творець обдарував жінку материнською любов’ю. З розвитком культури первісної людини материнська любов поширилася на ширше коло споріднених родичів. У матріархаті жінка як голова родини, роду, племені мала владу, отже, й силу впливати на зміцнення, на поширення любові, толерантності, згідливості. Так закладалися духовні основи гуманності у матріархальних народів.

Землеробські народи здобувають собі їжу та одяг з рослин, отже, ця життєва обставина виховувала у них сердечну доброту, лагідність вдачі, милосердя. Серед народів рільничої культури зневажається жорстокість. Осілість життя, прив’язаність і любов до своєї землі виховували у цих народів домосидів, незагарбників чужих земель. Загарбництво (імперіалізм) чуже, гидке народам рільничої культури. Натомість питомими їм властивостями є миролюбність, компромісність, лібералізм, демократизм.

Творець обдарував жінку непереможним потягом до краси. Жінки ще за печерної доби любили прикраси. Взимку жінка землеробського народу мала досить вільного часу і виробляла свої прикраси, прикрашала їх орнаментом, розмальовувала хату, робила дітям іграшки, розважала їх казками, піснею. Так жінка рільничих народів розпочала мистецтво, музику, фольклор, культуру взагалі. Патріархат рільничих народів сприяв розвиткові культури значно більше, ніж патріархат кочових скотарських, мисливських народів.

Саме землеробство примушувало шукати пояснень природних явищ та змін, щоб їх передбачати й використовувати чи уникати. Мужчини рільничих народів мали, як і жінки, досить вільного часу взимку міркувати про зміни року, про джерело дощів, причини вітрів, про таємницю сходу і заходу сонця, зміни дня на ніч та інші явища природи. Землеробські народи започаткували філософію, астрономію, математику, природничі науки, що недарма постали в землеробських країнах: Єгипті, Індії, Китаї, в Малій Азії і на берегах Чорного моря. Ось що таке праукраїнці. Не знаючи цього, не зрозуміємо причин непереможності української духовності і глибших причин ненависті москвина до всього українського.

Пралюдина існувала 500–100 тисяч років тому. В Індонезії знайшли частину її кістяка, а в Україні дві її оселі 140-тисячолітньої давності. Первісна напівлюдина існувала 40–10 тисяч років тому. Тоді Європу вкрив льодовик, і та пралюдина тут гинула. В Україні льодовик укрив лише її північну частину, отож у Криму та в Києві археологи знайшли людські кістяки 40-тисячолітньої давності. В інших місцевостях України знайшли житла, оселі давніх людей. Первісна людина жила 40–25 тисяч років тому. В Україні археологи знайшли чимало її кісток та багато осель. Ця первісна людина розселилася з України по Європі, коли там розтанув льодовик. Частина первісних жителів Праукраїни переселювалася до Малої Азії (берегами Чорного моря), коли льодовик в Україні насувався з півночі. Початок осілого землеробського життя — це початок розвитку культури. На холодній півночі не могло постати землеробства. На півдні, до доби великих посух, людина не вдавалася до рільництва, бо мала цілий рік урожай диких плодів. В Єгипті рільництво існувало лише в долині Нілу. Південь України перебував між цими двома крайностями. По літі приходила зима, вимагаючи запасів їжі, це змушувало праукраїнця думати, планувати, винаходити кращі знаряддя праці. Так розвивався його розум, винахідливість, ініціативність. Праукраїнець випереджав інших первісних людей у культурному поступі.

В передісторичні часи Європу вкривав величезний праліс. Зрубати велике дерево кам’яною сокирою — ціла подія. Початок землеробства міг бути тоді лише на безлісих землях. Український чорнозем лежить на кількаметровому шарі лесу (лес — це навіяний за льодової доби піщано-глинкуватий порох). На лесі ліс не росте, хіба в річкових долинах. Ця природна обставина спричинила те, що землеробство в Європі одним з перших постало в Україні. Праукраїнці орали волами вже в першому тисячолітті до Різдва Христова. А розвиток рільництва сприяв і розвиткові культури. Так праукраїнець випередив культурно інші європейські народи.

Культура подесятерює можливості людини вижити в боротьбі за існування. Праукраїнці розпросторилися швидше і більше за інших європейців. П’ять тисяч років тому існувала в Праукраїні якась величезна — від Волги по