Українська література » Наука, Освіта » Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

Читаємо онлайн Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
була кримінальна розбірка на найвищому рівні. Авторитетні вуркагани прогнали головного пахана під золочені кремлівські нари під свист і крики номенклатурних шісток. З’їзд змінив назву партії. Комуністична братія оголосила: ми відтепер не більшовики!

Політбюро було скасовано. Замість нього було створено Президію ЦК. З’їзд прийняв новий (антисталінський) статут партії. Майже все, що пропонував Сталін, було з’їздом відкинуто. А було прийнято те, проти чого виступав Сталін. Кадри вирішують все. Саме це ще раз підтвердив ХIХ з’їзд партії. Сталінські кадри повстали проти Сталіна. І вирішували все. По-своєму. І вводили вони до складу керівництва того, хто угодний був їм, а не Сталіну, який програв» [159]. ВКП(б) припинила своє існування. Замість неї постала КПРС – Комуністична партія Радянського Союзу. У Президії ЦК КПРС було створено Бюро, до якого увійшли Сталін, Берія, Маленков, Хрущов, Ворошилов, Булганін, Каганович, Первухін і Сабуров.

Начебто та сама «дев’ятка» і Сталін на місці, але… Але командувала там група Берія-Маленков-Хрущов-Булганін та примкнулий до них Мікоян. Сталін залишався головним у партії та уряді майже номінально. Наприклад, Георгій Жуков був давнім приятелем Хрущова. Вони знюхалися ще до війни, коли Жуков командував Київським особливим військовим округом, а Микита Сергійович був Першим секретарем ЦК КП(б)У. Після війни Сталін запроторив Жукова у Свердловськ – командувати Уральським військовим округом, а Хрущов його всупереч волі Хазяїна зробив кандидатом у члени ЦК КПРС.

Пізніше, за те, що правильно голосував проти Сталіна й фактично став на бік групи Маленкова, Жукова повернуть до Москви й зроблять заступником Булганіна, тобто міністра оборони, а потім і міністром. Кожен з них – і Сталін, і його «соратники» намагалися провести до числа делегатів якомога більше своїх людей. Ось одна з тих, кого використовували, хоча вона, напевне, навіть не підозрювала про це.

Тодішня міністриня охорони здоров’я РРФСР Марія Дмитрівна Ковригіна. Сталінські «кадри» призначили її (в СРСР писали «обрали») делегаткою ХІХ з’їзду. Далі вона була шокована: «Мене ні з того, ні з сього обрали в ЦК» [179]. Те, що Ковригіна була, знов-таки, не знаючи про це, «людиною Маленкова», доводиться просто. Одразу після з’їзду, у січні 1953 року вона отримала нову посаду – першого заступника міністра охорони здоров’я. А, пройшовши стажування протягом року, 1 березні 1954 стане й міністром. Впаде у 1957 році Маленков – впаде через рік і вона, відправившись на третьосортну посаду ректора Центрального інституту удосконалення лікарів Міністерства охорони здоров’я СРСР.

Так працювала складна владна система в СРСР. Був, наприклад, Олексій Стаханов фаворитом Маленкова – мав дачу, дві машини і непильну посаду у міністерстві вугільної промисловості. Злетів Григорій Максиміліанович з посад у Москві, поїхавши керувати електростанцією в Усть-Каменогорську – поїхав і Стаханов з Москви на Донбас заступником керуючого трестом «Чистяковантрацит» у славному місті Торезі. Убили Сталіна 1 березня 1953 року.

Про те, як його знайшли на підлозі малої їдальні в калюжі власної сечі; як Берія, Маленков і Хрущов, котрі приїхали на виклик, цілу ніч блокували доступ до тіла лікарів, усім відомо. Існує версія отруєння продукцією токсикологічної лабораторії НКВС, що нею керував полковник медичної служби професор Георгій Майрановський. Але вона є документально недоведеною. Та й із 13 грудня 1951 року професор перебував під арештом.

Досі серед фанатів Сталіна ходить красивий міф про те, як після його смерті знайшли старі стоптані чоботи десяток штанів, 5 люльок для паління та ощадну книжку, на якій зберігалося 900 рублів. Такий от злиденний був. Але насправді Йосип Віссаріонович був доволі заможною людиною.

По-перше, він був на цілковитому державному забезпеченні й витрачати гроші йому не було на що, крім сплати партійних внесків. А зарплату, особливо останніми роками, він мав 10 тисяч рублів, не рахуючи «синіх конвертів». Ті конверти валялися у нього в шухляді столу пачками.

Після смерті вождя було відкрито його особистий сейф і там виявлено близько 3,5 мільйонів рублів та кілька десятків тисяч доларів США, британських фунтів тощо. З квитанцій зрозуміло, що то гонорари за труди Сталіна, які видавалися в СРСР і за кордоном.

Існував закон, за яким вище партійне керівництво передавало свої гонорари у спеціальний державний фонд. Але Сталін був над законом. Головне – Сталін був Хазяїном. Господарем величезної країни з усіма її ресурсами. Якби зажадав – йому б увесь Алмазний фонд принесли й не спитали навіщо. Недаремно в опублікованому у 2015 році списку найбагатших людей в історії людства, поруч з Чингісханом, Біллом Гейтсом та Рокфеллером стоїть і скромне ім’я Й. В. Сталіна.

Так закінчилося майже тридцятирічне необмежене правління найстрашнішого диктатора в історії людства.

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА.

«ЦВІТЕ В СУХУМІ АЛИЧА НЕ ДЛЯ ЛАВРЕНТІЯ ПАЛИЧА…»

Сталін ще не зовсім помер, а ділення влади уже почалося. Про хворобу вождя було оголошено лише 4 березня. Це було необхідно, аби домовитися про нову конфігурацію на владному олімпі та організацію необхідних заходів. Того ж дня було скликано екстрене засідання Бюро Президії ЦК, на якому цей орган було скасовано. Залишилася лише Президія, чисельність якої скоротили з 25 до 11 осіб. Фактично то була та сама «дев’ятка», до якої доєднали популярного в народі Молотова та ще Мікояна.

Переформатували і Раду міністрів. За пропозицією Берії, головою цього органу став Георгій Маленков, а за пропозицією Маленкова першим заступником – Лаврентій Берія. Заступниками (але не головними) стали Молотов, Булганін і Каганович. На деякий час встановилося крихке колегіальне правління. Проте довго це тривати не могло. Власне, змова проти Лаврентія Павловича оформилася, ще коли Сталін доживав останні хвилини. Якщо вірити Хрущову, то першими домовилися вони з Булганіним: «Але для цього потрібна згода Маленкова. Григорій Максиміліанович у той момент болісно вагався: чи спробувати разом з Берією позбутися Хрущова або, уклавши союз з Микитою Сергійовичем, спершу здолати могутнього голову Спецкомітету, щоб потім у союзі з Молотовим вивести зі складу колективного керівництва самого Хрущова.

В історичний день протягом 5 березня Маленков поки ще схилявся до першого варіанту, тому й говорив з головою московської парторганізації не надто тепло. Але вже незабаром Георгію Максиміліановичу довелося різко змінити позицію. Справа в тому, що Берія не

Відгуки про книгу Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: