«Ілюстрована Історія України» - Михайло Сергійович Грушевський
Лїтом 1704 р. цар поручив йому йти в правобічні сторони, нищити панів, що тримали ся шведської партиї; от при сїй оказії Мазепа й постановив забрати правобічну Україну. Але він бояв ся, що Палїй може стати йому небезпечним противником, через свою велику погіулярність між козацтвом. Тому обернув справу зовсїм несподівано: закликавши до себе Палїя, звелїв його взяти, а до Білої Церкви на місце Палїя післав полковником свого племінника Омельченка. Палїєві козаки здебільшого були при війську Мазепи; котрі були в Білій Церкві, хотїли боронити ся, але міщане білоцерківські, не хотячн усобиці, піддали місто, і Омельченко став правити Хвастівщиною. Перед Петром Мазепа неправедно обвинуватив Палїя, що він накладав з шведською партією, і його заслано на Сибір. Палїєву пригоду оспівано в пісні, дуже росповсюдненій між народом, шо довго памятав Палїя й богато зложив про нього ріжних оповідань і казок:
„Пише, пише та гетьман Мазепа
Та до Палїя листи:
— „Ой, прибудь, прибудь, Палїю Семене,
Та на бенькет до мене…."
Ой, вже Семен, ой, вже Палієнко
На подвірє виїзжає,
А там його вельможний Мазепа
Вином з медом напуває.
Ой, вже Семен, ой вже Палієнко
Меду-вина та й напив ся,
Та свойому вороному коню
Та й на гриву похилив ся.
Ой, як крикнув вельможний Мазепа
Гей на свої сердюки:
— „Ой, візьміть, візьміть Палія Семена
Та закуйте йому руки".
Так Мазепа заволодів правобічною козаччиною. Вперше отеє відважив ся Мазепа поступити против царської волї, але з початку пройшло се гладко: він виправдував ся, що поки в Польщі була сильна шведська партия, не годило ся віддавати Полякам правобічних земель, і цар прийняв сї пояснення. Під Мазепиною рукою правобічна козаччина знову починає поширювати ся сильно. Одначе кінець кінцем в 1707 р. цар наказав Мазепі віддати правобічні землї Полякам. Мазепа не слухав і під ріжними вимівками далі держав правобічні землі, бо дуже дорожив ними і сподївав ся затримати їх за Гетьманщиною.
95. Шведчина
Між ріжними доказами на Мазепу переслав Кочубей при своїм доносі пісню Мазепою зложену. Як близькому до гетьмана чоловікови можна Кочубеєви повірити, що зложив її справді Мазепа.
Пісня може служити до певної міри поясненнєм політики Мазепи. Він хотів сотворити сильну вдасть гетьманську, оперту на відданій їй старшині, піднести особу гетьмана високо в очах громадянства і народу і заступити розномисленність демократичного устрою однодушністю монархії обєднаноі в особі гетьмана. На се й пішли двадцять лїт пановання Мазепи. Але коли настав час, не зважив ся старий гетьман сміливо і одкрито покликати Україну до повстання, як писав у сій „пісні". Він все чекав, мудрував до останньої хвилї. Правда, їдо й риск був великий і небезпека страшна. Трівожно приглядаючи ся до успіхів Кардових, Мазепа вже досить давно забепечив ся на обидві сторони-держачи далї лінію вірного слуги московського, мав зносини з шведською партиєю через своїх знайомих, і через них в 1707 р. завів переговори з новим польським королем з Карлової руки-Стан. Лєшиньским. Подробиць тих переговорів досі не маємо: Мазепа вів їх дуже секретно, не відкриваючи навіть перед найблизшими своїми повірникам”, дарма їдо між ними декотрі дуже налягали на нього, аби заводив зносини з Карпом—не знали, їдо гетьман уже мосгить в той бік стежку. Та власне ся обережність найбільше підрізала Мазепу. Він все бояв ся чимсь показати себе аж до останньої хвил, ждав, що може без нього самі справи вияснять ся, і через сю обережність власними руками нищив те, що могло б потім йому дуже стати в пригоді. Не важив ся нічим показати народови свою неохоту до Москви. Посилав війська далї, куди йому цар казав. А як на Дону, при самій границі українській підняло ся в 1707 році дуже небезпечне для Москви повстаннє донських козаків, під проводом Булавіна, Мазепа не тільки нїчим не підтримав Донцїв, а ще й своїми козаками поміг Москві задавити се повстаннє—саме перед тим як сам він підняв ся против Москви. Правда, за те йому до останьої хвилї удало ся затаїти ся перед Москвою, і цар йому вірив у всім.
Весною 1708 р. військовий судя Кочубей, розгніваний на Мазепу, що збаламутив йому доньку, з свояком своїм полковником Іскрою подали донос цареви і в нїм оповіли про зносини Мазепи з шведською партиєю; та цар не увірив тому й віддав Кочубея й Іскру на військовий суд, а той засудив їх на смерть. Але виграшка з того була невелика. Мазепа, видко, покладав ся, як свого часу Бруховецький, що нарід український так уже на Москву розів ся, що кождої хвилї за ним повстане на неї. Але вийшло, що премудрив у тім, бо не приготовивши ґрунту для повстання, наперед знищив для нього всякі надії; але того він не знав.
В 1708 р. в осени Карло воював в землях литовських, на пограничу України і Московщини. Саме мав рішити ся дальний плян шведської війни—чи буде вона перенесена вземлї московські чи на Україну. Як би Карло пішов на Московщину, Мазепа міг би зістати ся далї глядачем, і по тім, котра сторона взяла, гору, міг би безпечно виміркувати собі, коготрймати ся. Отже трудно вірити оповіданням, буцім Мазепа кликав Карла на Україну: дуже не на руку було се йому. Взагалі про переговори Мазепи з самим Карлом досі нїчого не відомо. Знаємо, що Карло збирав ся йти на Смоленск, на Московщину, аж раптом побояв ся, що в спустошених московських сторонах не буде чим прогодувати військо, і в місяці вереснї (сентябрі) повернув на Україну, на Стародуб.
Ся вістка захопила Мазепу зовеїм не приготованим. Саме перед тим за наказом царським повисипав він козацькі полки з України—в землї литовські (білоруські) і за Днїпро, на Поляків, а на Україну, в саму середину