Московство - Павло Штепа
Після 1917 року, а надто після 1945-го Московщина засилає в чужоземні університети щороку тисячі книжок, написаних підкупленими чужинцями. З них — 90% на тему могутності, сили Московщини — імперії.
США, Англія, Франція, Італія, Німеччина та й усі держави ніколи не зачиняли і не зачиняють своїх кордонів чужинцям. Навпаки, охоче показують їм свою силу і культуру. Мільйони іноземців щороку відвідують ті країни, безперешкодно ходять, їздять скрізь за своєю вподобою, без жодних заборон, дозволів, таємних підглядачів за плечима. Московщина єдина в усьому світі понад 500 років боїться пускати до себе іноземців, а коли й пустить, то слідкує за кожним їхнім кроком, боїться, щоб світ не дізнався, що сила і могутність московської імперії є міф. Адже сам той міф становить московську силу, знищити його — позбутися московської зброї — «шостої колони» москволюбів в інших країнах, зокрема й в Україні. Ось чому свідчення чужинців про Московщину упродовж її історії набувають ваги.
Московщина видала повну збірку писань К. Маркса та сфальшувала навіть свого пророка і божка, не помістивши його творів про Московщину (борючись з московським загарбництвом, Румунія видала 1964 року збірку протимосковських творів К. Маркса). Скажімо, не надрукувала його розвідки «Enthulungen uber die Geschichte der Diplomatie des 18 Jahrhunderts», що її надрукував Лондонський часопис «Free Press» 1858 року, а Марксова дочка Елеонора перевидала 1889 р. окремою книжечкою. Там К. Маркс писав: «У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської доби стоїть колиска Московщини. Змінивши імена та дати, побачимо, що політика Івана ІІІ і політика теперішньої московської імперії є не лише подібною, а й тотожною». Далі Маркс ганить ту політику: «Політика Івана І була тотожна політиці Івана ІІІ, Петра І і теперішній. Єдина різниця, що попередники Петра І боролися проти обмеження могутності Московщини, а Петро І намагався досягнути безмежної могутності. Московщина породжена і вихована в огидній і жалюгідній школі монгольського рабства. Сильною вона стала лише тому, що в майстерності рабства стала неперевершеною. Навіть і тому, коли Московщина стала незалежною, вона й далі залишилася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з пихою монгольського володаря, що йому Чингіс-хан заповів здобути світ».
Трохи раніше (1853 р.) К. Маркс писав так: «Життєві інтереси зроблять Великобританію найповажнішим і незламним противником Московщини та її загарбницьких планів. Можна припускати, що цю роздуту потвору спинять європейці, бо вона вже просунулася на шляху до світового панування. На Албанському узбережжі вона вже стоїть у самому осередку Адріатики. Виглядає, що кордони московської імперії простягнуться від Данціга (а може і Штеттіна) до Трієста. А оскільки завоювання йде за завоюванням, то можна вважати за можливе, що завоювання Московщиною Туреччини буде лише вступом до завоювання Угорщини, Прусії, Галичини і остаточним здійсненням Панслов’янської імперії. Припинити московський завойовничий порив є вимогою часу. У цьому збігаються інтереси світової демократії з інтересами Великобританії»[600]. І в іншому місці: «Московська політика — незмінна. Московські способи, тактика мінялися і мінятимуться, але провідна зірка московської політики — підбити світ і панувати в ньому — є і буде незмінною. Московський панславізм — це лише одна з форм московського загарбництва. Метою московського панславізму є не свобода та незалежність слов’янських народів, а знищення всього того, що створила Європа за тисячі років своєї культурної праці. Московський ведмідь загарбуватиме доти, доки знає, що європейські звірі не здатні вчинити опір. Московщина покладається не так на свою власну силу, як на боягузтво європейців. Вона залякує Європу і ставить їй якомога більші вимоги, щоб мати потім чим поступитися і тим показати свою поступливість, миролюбність»[601].
Не меншим пророком виявився і Наполеон: «Свобода матиме на московський народ такий вплив, як міцне вино на людину, що не звикла до нього. Коли якийсь новий Пугачов з університетською освітою стане на чолі незадоволених, коли московський народ вчинить революцію, то … мені бракує слів сказати вам, яке тоді пекло буде там. Москвини не лише найжорстокіші дикуни, але й найпідліші, бо не мають жодного уявлення про мораль. Європейці вшанують моє ім’я тоді, коли Московщина загарбає Європу»[602]. Розумів Московщину і лорд Г. Палмерстон який 100 років тому говорив: «Політикою і практикою Московщини завжди було і є поширення меж московської імперії, наскільки це дозволяла слабкість чи нерішучість її сусідів. Але вона завжди втримувалася від загарбництва, зустрівши твердий опір сусідів. Та втримувалася лише до часу, коли той опір слабшав».
Польський король Зігмунд ІІ писав 1569 р. до британської королеви Єлизавети І: «Московщина щороку зростає на силі, а вона є запеклим ворогом всякої свободи. Ми знаємо, що Ваша Величність цілковито не знають звірячості та деспотії московського царя. Ми сусіди Московщини і тому знаємо і розуміємо її краще, ніж інші королі. І ми застерігаємо Вас та інші європейські народи не жертвувати Вашою гідністю, Вашою свободою, Вашим власним і Ваших людей життям, а поборювати дикунський московський народ».
Фрідріх Великий у своєму «політичному заповіті» писав 1768 року: «Справді божевіллям є те, що короткозора Європа допомагає розбудовувати силу Московщини, яка мріє зруйнувати Європу».
Попереджував Європу і намагався заснувати союз європейських держав проти Московщини і гетьман Пилип Орлик (1672–1742 рр.) та його син Григір. Тепер Європа платить за свою сліпоту.
Німець Г. фон Штаден перебував на московській службі (опричником).
