Українська література » Наука, Освіта » Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - Наталія Миколаївна Яковенко

Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - Наталія Миколаївна Яковенко

Читаємо онлайн Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - Наталія Миколаївна Яковенко
чисельність яких наприкінці XVII – впродовж XVIII ст. при сприянні магнатів, зацікавлених у посередницьких та орендарських послугах, різко зросла. Так, у другій половині XVIII ст. лише на території Галичини проживало близько 30 % євреїв усієї Речі Посполитої, де їхня загальна кількість обіймала понад 600 тис. чол., тобто приблизно третину всього єврейського населення тогочасної Європи. За підрахунками Єжи Мотилевича, в багатьох поселеннях польсько-українського пограниччя євреї складали до половини, а деколи навіть більше міщанського загалу: у Добромилі – 70,2 %, Перемишлі 55,6 %, Дрогобичі 58,8 %, Ряшові 49,8 %, Сяноку 36,4 %, Ярославі 22,3 %. Подібні тенденції були властиві і для решти українських територій, тож власне в цей час витворюється знаний аж до Другої світової війни колоритний типаж галицького, волинського, подільського чи київського містечка як "єврейського" – з обов'язковою синагогою і школою, зі звучанням на вулицях та базарах трьох – єврейської, української і польської – мов. Додатково цьому сприяло те, що за Петра І було проведене примусове виселення євреїв з Російської імперії. Заборона проживання у межах Росії особам іудейського віровизнання повторювалася при царицях Анні Іоанівні, Єлизаветі, Катерині II (саме тоді кенігсберзький рабин Лейб Епштейн навіть написав трактат про те, що євреям не можна жити у Санкт-Петербурзі, бо в період білих ночей релігійний єврей не може точно визначити час вранішньої і вечірньої молитви). Тож єврейське населення скупчувалося в Речі Посполитій, а після включення її теренів до складу Російської імперії власне на них буде визначена так звана "смуга постійної єврейської осілості".

Коло занять єврейського населення лишалося традиційним – торгівля, лихварство, орендарство, корчмарство і нецехове ремесло. Щодо першого, то спостерігається навіть виразна домінація євреїв-купців, які зосереджували в своїх руках три чверті вивозу усіх товарів. Проте через часті банкрутства чи невдалі спекуляції торгові капітали затримувалися в руках кількох поколінь однієї родини рідко, тож швидше багатіли ті, хто спеціалізувався на лихварстві. Серед ремісників традиційно заможнішими були майстри-золотарі, у той час як представники звичних ремесел – шевці, кравці, кушніри, шклярі – мали ще скромніші достатки, ніж їхні колеги-християни. Загалом же у єврейській спільноті, котра, як і давніше, лишалася з'єднаною в кагали (пор. розд. III, § 1), почала різко проявлятися майнова поляризація. Нагромадивши чималі капітали, заможна частина торговців і лихварів з єврейських кварталів власне у XVIII ст. починає вперше переселятися до престижних християнських дільниць, оточує свій побут пишнотою. На тлі загального зубожіння це викликало особливу нехіть християнського населення, нераз призводячи до конфліктних ситуацій, як, наприклад, у Заславі на Волині (1747) чи Житомирі (1753), де мали місце фанатичні ексцеси християнського натовпу проти євреїв, звинувачених у ритуальних вбивствах. Проте євреїв-багатіїв нараховувалися одиниці, а в цілому єврейське середовище розділило долю решти городян, пауперизуючись ще швидше за них. В останній чверті XVIII ст., згідно зі статистикою, кожний дванадцятий єврей Речі Посполитої не мав певних занять, які б гарантували прожиток, а кожний шістдесятий був жебраком.

Майнова поляризація підкреслювала культурну прірву між зубожілою масою єврейства та рафінованими інтелектуалами, що провадили вчені талмудичні диспути й опікувалися численними школами та друкарнями. Неосвічені, але глибоко віруючі сільські крамарі, орендарі, корчмарі, рознощики товарів, ремісники могли прилучитися до релігійного життя лише в синагогах, де панувала недоступна для них вченість, а тим часом злиденний побут, наповнений боротьбою за існування серед недоброзичливого оточення, потребував емоційної, зрозумілої кожному віри. Тож у 30-х роках XVIII ст. серед бідноти започатковується містичний релігійний рух, який вважають одним з найбільших переворотів у духовній історії євреїв. Батьківщиною хасидизму (від слова хасид – благочестивий) судилося стати українському Поділлю. Саме тут, у Меджибожі (нині райцентр Хмельницької обл.), народився його лідер – рабин Ісраель бен Еліезер (1700–1760), який отримав від сучасників ім'я Баал Шем Тов, тобто у дослівному перекладі – Власник Доброго Імені. Після багаторічних блукань по єврейських громадах України в ролі мандрівного знахаря, проповідника і ворожбита Баал Шем Тов близько 1740 р. осів у Меджибожі, оточивши себе учнями. Писаних праць засновник хасидизму не залишив, тож згодом послідовники розповсюдили афористичні висловлювання вчителя, систематизувавши суть його проповідей та бесід (у 1780 р. рабин Яків Йосиф із волинського Полонного видрукував також збірку власних проповідей, які спиралися на систему поглядів Баал Шем Това).

Суть нового вчення можна окреслити формулою – Вся земля наповнена Богом, тобто увесь світ є проявом Божества, оскільки Бог присутній скрізь і в усьому. Постійний зв'язок між Богом і людиною виражається, за Баал Шем Товом, не лише у впливі Бога на людські справи, а й навпаки – у здатності людини силою своєї молитви вплинути на Бога, а через нього – на світ. Кожен вчинок і кожне слово, отже, мають певний вплив на небесні сфери, але найбільше діє на них молитва, котра з механічного обряду мусить стати піднесеним поривом до неба, звільненням людини від матеріальної оболонки. Найповніше здійснює таке злиття з Богом справжній праведник – цадик: його молитва здатна відчутніше впливати на небесні сфери, ніж молитви звичайних євреїв. Душею він постійно знаходиться на небі, спускаючись лише для того, щоб рятувати душі людей, тому кожен єврей мусить прихилитися до нього як до наставника і духовного керівника (цадиками стали учні Баал Шем Това та їхні нащадки, пост цадика – наставника і судді своєї громади – вважався спадковим, тож сформувалися цілі династії цадиків, які тягнуться замалим не до наших днів). Укріпити ж віру, як учив Баал Шем Тов, можна лише тим, що кожний стане у щоденному житті хасидом. Ось як виглядає ця настанова в одній із рабинських проповідей:

Існує талмудичний вислів: "Якщо всі люди розкаються, то прийде спаситель-Месія". І тоді я вирішив зробити щось для цього. В успіху я не сумнівався, але з чого почати? Світ такий великий! І я вирішив почати зі своєї країни, яку знаю непогано. Але й країна моя надмір велика, чи не краще почати з мого міста? Але й місто моє величезне, почну-но я краще з моєї вулиці, ні – з мого дому, ні – з моєї сім'ї. А, мабуть-таки, почну з самого себе!

Лишається додати, що екзальтований (український) варіант хасидизму не прижився у Литві й Білорусі, де єврейське населення було більш освіченим. Натомість великої популярності там набуло вчення, запропоноване наприкінці XVIII ст. знаменитим теологом Шнеуром Залманом, котрий надав хасидизму раціоналістичного характеру, применшивши роль цадика і релігійного екстазу в молитві. Власне в цьому варіанті хасидизм існує до наших днів, охоплюючи тисячі послідовників по всьому світі; священною прабатьківщиною своєї віри євреї-хасиди вважають Меджибіж, де був похований Баал Шем

Відгуки про книгу Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - Наталія Миколаївна Яковенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: