УПА у вирі боротьби - Юрій Борець

- Мені відомо, що ви з Танею вже знайомі. Прошу, потанцюйте з нею.

- Дуже дякую, - відповів я і жартома запитав Таню:

- Чи відважитеся на очах такої численної публіки дати мені лекцію танців?

- Не вірю, що вояки не вміють танцювати, і не думаю, що вам бракує відваги, - усміхнулася Таня.

Як незабаром виявилося, вона була веселою дівчиною і доброю танцюристкою.

- Ви вчора мали якусь неприємну зустріч із моїм попереднім партнером, і він це дуже переживає, - промовила Таня.

- А ви знаєте його?

- Так, він залицяється до моєї товаришки, хоче залишити теологію.

І я раптом відчув якусь полегшу, зникла і недавня нехіть до студента. Уперше в Західньому світі я почав весело бавитися. Після кількох танців навіть відважився запросити Таню на прохід.

Ми поволі проходжувалися по таборовій площі, а потім по парку. Звичайно весела Таня тепер була поважна.

- Розкажіть мені дещо про себе, про боротьбу в Краю і про ваш славний рейд, - звернулась до мене.

Я довго і щиро розповідав. А тоді подумав, що прочитана книжка перестає бути цікавою, тому попрохав Таню розповісти дещо про себе.

- Історія мого життя дуже проста, - коротко відповіла Таня. - Я родом із Равщини. Під час війни втратила кілька років школи і тепер надолужую. Крім навчання, належу до Пласту і дуже люблю час таборів, прогулянки в баварських лісах і по історичних місцях.

- Боюся, що ваш партнер буде незадоволений вашою неприсутністю на забаві? - сказав я

- Чому? - здивувалася Таня. - Ми ж на забаву прийшли гуртом і всі незалежні.

- Не кажіть, що така гарна панна, як ви, не цікавиться молодими людьми.

- О ні! - усміхнулася Таня і додала: - Кажуть, що закоханість перешкоджає навчанню, тому не можу тепер інтересуватися хлопцями.

Ми вернулися до залі, я подякував їй за такий гарний вечір, а вона, усміхнена, жартома відповіла по-англійськи:

- Ю велком!

Один із її партнерів із усмішкою посварив на мене пальцем і вже крутився з Танею в танці.

Професор Чужак запросив мене до свого столу і налив півсклянки чогось, що мало бути добре на здоров'я і на гумор. Він познайомив мене зі своєю дружиною та сином, а потім попросив:

- Розкажіть, як тепер виглядає Україна і її боротьба за волю? Це було звичайне запитання кожного патріота-емігранта, що жив Україною і хотів якнайшвидше до неї вернутися.

Після згаданої неприємности з кузеном Сержанта мені незабаром довелося пережити ще одну, далеко неприємнішу зустріч. Один добрий мій приятель, що мав інші політичні погляди, запропонував мені зустрітися з паном Чернецьким, якого він назвав «ходячою енциклопедією». Пан Чернецький ревний соціяліст, колишній міністер залізниць за часів наших Визвольних змагань.

Я радо погодився. Зустріч мала відбутися наступного дня на квартирі вояків УПА. Я убрався в свій найкращий одяг, казав прибрати кімнату і чекав незнайомого гостя.

Середній на зріст, трохи кульгаючи на одну ногу, колишній міністер привітався зі мною не дуже то прихильно. Я подумав, що непривітність пана Чернецького це, мабуть, наслідок його стану здоров'я. Але вже по кількох словах було видно, що причина інша - він просто дуже ворожо наставлений до Визвольного Руху.

- Пане Чумак, - почав Чернецький, - скажіть мені, якщо ви дійсно були в УПА, яку допомогу діставали від українців з еміграції?

Таке питання заскочило мене, все ж я відповів чемно:

- Я радий, що зустрівся з вами, але й здивований, що ви починаєте розмову від таких сумнівів.

Я не міг уявити собі, що десь ще є така українська людина, яка сумнівається в тому, чи існує УПА, чи я і мої друзі є справді колишніми вояками УПА.

- Але я постараюся відповісти вам на ваш сумнів, - продовжував я. - Сумніваєтеся, чи я був в УПА? Так, був! І тепер в Україні є тисячі тих, що завзято борються з окупантами, їхньою боротьбою будуть пишатися і майбутні покоління! Я сподіваюся, що й ви, як український патріот, підтримуєте визвольну боротьбу свого народу, а ви хочете заперечити її.

Другий ваш сумнів: чи діставали ми допомогу з еміграції. Так, діставали! Але дозвольте й мені запитати вас, чи і ви давали нам будь-яку допомогу? Ми діставали різні ліки, яких не можна було здобути там, бо багатьох із них не було в цілій московській імперії. А чи уявляєте собі, скільки не раз коштував зв'язок із Краєм? Соціалісти й різні масони колись давали Ленінові мільйони грошей. А допомога нашій боротьбі за самостійність приходить тільки від українського народу, який часто останній кусень хліба дає тим, що борються за його волю і державність.

Тоді Чернецький з обуренням почав говорити про «диктатуру» Бендери, про те, що він своєю «дурною політикою вигубив багатьох молодих українців». Потім перейшов на сьогоднішню добу і вигукнув:

- Сьогодні доба соціалізму, чи хтось хоче цього, чи ні, і її ніхто не спинить.

Я пробував переконати його, що ми можемо і повинні думати про найкращий соціяльний лад у самостійній Україні, але не про крайній соціалізм, який позбавляє людей приватного майна, відбирає під них особисту ініціятиву, перетворює нарід на невільників кліки, яка має необмежену владу над усіма і розпоряджається багатствами цілої нації.

Чернецький навіть не хотів слухати, що я говорив. Підвівся з крісла й образливим тоном гукнув:

- Пане Чумак, ви мене не переконуйте про якийсь там спротив у Краю, а краще признайтеся мені, де Бандера переодягнув вас на партизанів?!

Отаке-то!

Щойно тепер, після відходу цього каліки-провідника, я повністю зрозумів колишні слова мого батька, якими він виправдувався на докір йому, що «ви вже мали в руках Україну і так легко її втратили».

- Сину! Коли б ти знав, який там був балаган!

І ось аж сьогодні я мав змогу на власні очі побачити бацилі частини того балагану, привезені й на еміграцію.

На листовий запит до командира Громенка, я дістав таку відповідь:

«…Коло вісімдесятьох відсотків вояцтва вже одержали документи, а ви там добре забезпечені, тож зробіть ласку терпляче пождати ще. Ви на черзі».

У своїй торгівлі я дуже відчував брак документів. Хоч я виступав як Юрій Грабчук, проте якихось документів, що могли б підтвердити це прізвище, не мав. Правду сказавши, якби хтось запитав навіть його батьків, чи знають Юрія Грабчука, то й вони