Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
ж) уперше засуджені до позбавлення волі на певний строк чоловіки, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах (про перелік осіб, які визнаються такими, що є працівниками правоохоронних органів, див. коментар до ст. 51 КВК), — до Менської виправної колонії управління ДДУПВП у Чернігівській області;
з) засуджені до позбавлення волі на певний строк чоловіки, які визнані інвалідами першої або другої групи й потребують постійного медичного нагляду і реабілітації, яким визначено відбування покарання у виправній колонії середнього рівня безпеки, — до Софіївської виправної колонії управління ДДУПВП у Дніпропетровській області.
10. Засуджені до позбавлення волі, які за висновком начальника медичної частини СІЗО потребують стаціонарного лікування у лікувальних закладах при установах або лікувальних закладах Міністерства охорони здоров’я України, направляються до зазначених установ. Для таких осіб вид установи виконання покарань визначається на загальних підставах, але спочатку вони направляються на лікування до відповідної установи, після чого етапуються до колонії, що була їм визначена Регіональною чи Апеляційною комісією.
Про прийняття Регіональною комісією рішення щодо визначення рівня безпеки виправної колонії засудженому оголошується під розпис на витязі з протоколу її засідання.
Направлення на лікування здійснюється за нарядами медичного управління ДДУПВП та медичних відділів його територіальних управлінь (про перелік лікувальних закладів кримінально-виконавчої системи та категорії хворих, які в них лікуються, див. коментар до ст. 92 КВК).
В окремих випадках медичне управління ДДУПВП має право видавати наряди для направлення хворих засуджених на лікування, незалежно від закріплення лікувальних закладів за кримінально-виконавчою системою. Термінова медична допомога засудженим може бути надана найближчим лікувальним закладом.
11. Підставою для визначення колонії з необхідним рівнем безпеки, де засуджені до позбавлення волі відбуватимуть покарання, є вирок суду та інші матеріали, які характеризують засудженого. При розподілі осіб, засуджених до позбавлення волі, враховуються рішення та судимості за ними:
а) судів України;
б) судів республік колишнього СРСР (формально незалежність України була визначена 24 серпня 1991 р. Актом проголошення незалежності України, цей документ набрав чинності, як безпосередньо зазначено в Акті, з моменту схвалення республіканським референдумом — з 1 грудня 1991 р.);
в) судів іноземних держав, якщо засудженого було прийнято на територію України для подальшого відбування покарання відповідно до міждержавних угод;
г) судів іноземних держав, якщо правові наслідки вироку суду іноземної держави враховані судом України при кваліфікації нового злочину та призначенні покарання відповідно до ст. 9 КК України;
д) судів іноземних держав відповідно до п. 19 Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (ратифікований Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1998 р.).
12. При розподілі засуджених до установ виконання покарання обов’язково з’ясовується, чи вперше особа засуджена до позбавлення волі, чи вона раніше відбувала покарання.
За теорією кримінального права, особа визнається вперше засудженою до позбавлення волі, коли вона:
а) зовсім не притягувалася до кримінальної відповідальності;
б) засуджувалася до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі;
в) засуджувалася до покарання у виді позбавлення волі, але судимість була знята чи погашена в установленому законом порядку;
г) засуджувалась до виправних робіт, які були замінені позбавленням волі в порядку ст. 30 КК України 1960 р.;
ґ) засуджувалася до позбавлення волі, але була реабілітована;
д) засуджувалася до позбавлення волі за вчинення діяння, що в подальшому було декриміналізовано.
За загальним правилом, особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі й фактично його відбула в установах кримінально-виконавчої системи, незалежно від погашення чи зняття судимості (п. 4.11 Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затверджена наказом ДДУПВП України 16 грудня 2003 р. № 261, далі — Інструкція).
До цієї категорії також належать особи, які:
а) раніше були засуджені до позбавлення волі й відбули покарання в установі виконання покарань будь-якого виду (виправній, виховній колонії або тюрмі);
б) умовно засуджені до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, якщо вони з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 251 КК України (1960 р.) були направлені в колонію для відбування покарання у виді позбавлення волі;
в) засуджені до позбавлення волі, які після набрання вироком законної сили відбували це покарання у слідчому ізоляторі і були умовно звільнені для роботи на будівництві державних об’єктів (за КК України 1960 р.);
г) умовно засуджені, засуджені з відстрочкою виконання вироку (статті 45, 461, 462 КК України 1960 р.) та звільнені від відбування покарання з випробуванням при засудженні до позбавлення волі (статті 75, 79,104 КК України 2001 р.), які за порушення порядку та умов відбування покарання були направлені в місця позбавлення волі;
ґ) засуджені до позбавлення волі, які після набрання вироком законної сили відбували це покарання у слідчому ізоляторі (про порядок набрання вироком законної сили див. коментар до ст. 4 КВК).
Поряд з цим, не можуть визнаватися такими, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі:
а) особи, які раніше фактично відбували покарання в місцях позбавлення волі, але були реабілітовані;
б) умовно засуджені, засуджені з відстрочкою виконання вироку (статті 45, 461, 462 КК України 1960 р.), звільнені від відбування покарання з