Тінь перемоги - Віктор Суворов

на Тоцькому полігоні - мерзенний злочин. Але в цьому випадку ім'я Жукова чомусь не називають. У цьому випадку називають банду мерзотників: Берія, Булганін, Маленков, Каганович, Молотов. Це вони створили злочин. І відразу ж знаходять якогось чесного генерал-лейтенанта А. А. Осіна, який пам'ятає Лаврентія Берію, а Жукова не пригадує. Хоча Жуков офіційно був керівником випробувань. Хоча Берія Лаврентій Павлович мав залізне алібі. Він був заарештований 26 червня 1953 року, більше, ніж за рік до вибуху, і розстріляний 23 грудня 1953 року о 19 годині 50 хвилин - майже за дев'ять місяців до вибуху. Але це наших генералів не хвилює: всі звершення - від Жукова, всі злочини - від Берії!

І лише одного разу учасник подій колишній молодший сержант Михайло Аренсбург розповів про головного організатора злочину. Молодший сержант служив у батальйоні, який входив до бойового складу полігону, тобто він був не в складі військ прибулих на навчання, а у складі персоналу Тоцького полігону. Тому його присутність на навчаннях, на відміну від десятків тисяч інших учасників експерименту, офіційно підтверджена довідкою з Центрального архіву Міністерства оборони Росії. Ось продовження його розповіді: «На полігоні був клуб, де солдатам показували кіно, і я там підробляв кіномеханіком. Виходило так, що я зі свого віконечка бачив багато чого, наприклад, генеральські обіди. Бачив маршала Жукова, він кілька разів до нас приїжджав. Його страшно всі боялися. Коли він під'їжджав на машині, генерали, як курки розбігалися врозтіч - аби тільки на очі йому не потрапляти. Одного разу Георгій Костянтинович прилюдно зірвав погони з одного генерала і прогнав геть.»

До речі, про зривання погонів. Жуков Георгій Костянтинович на це був здатний. З почуттям глибокого задоволення він рвав погони з офіцерів, генералів та адміралів. Садист розпорює жертві живіт і обережно витягає нутрощі так, щоб нещасний бачив весь процес витягування. Садист на цьому своє задоволення ловить. Жуков животи не розпорював, у всякому разі, свідоцтв на цей рахунок у нас поки немає, але особисто поров лампаси і золоті погони. І впивався процесом. Свідчень з цього приводу в мене в надлишку. Не цитую тому, що одноманітним читання виходить, надто вже нудним. Але давайте на випадки зривання погонів і лампасів подивимося з дещо іншої точки. З центрального комітету КПРС.

Надання генеральських і адміральських звань, а також і позбавлення цих звань, до компетенції міністра оборони і його заступників не входить. Генеральські й адміральські звання надавалися постановою Ради міністрів СРСР. І тільки Рада Міністрів мала право генералів і адміралів у військових званнях знижувати або взагалі позбавляти цих звань.

Але це видима частина. Була й невидима. Всіма кадровими питаннями в Радянському Союзі відав центральний комітет КПРС. Кожен командир дивізії, хай він генерал-майор або ще тільки полковник, - це номенклатура ЦК. Піднімемося в посадах і званнях трохи вище - і це вже номенклатура Політбюро. У ЦК і Політбюро приймалися негласні рішення. Це називалося терміном «рішення інстанції відбулося». Після цього Рада міністрів ніби від свого імені приймала те ж саме рішення, яке до цього було вирішене на більш високих рівнях.

Жуков зривав погони і здирав генеральські лампаси. Але не про жорстокість і садизм мова. Мова про дурниці. Жуков не знав і не хотів знати меж своєї влади. Він творив те, чого без згоди ЦК і Політбюро творити не дозволялося. По суті, Жуков явочним порядком привласнював собі владу так званих «директивних інстанцій». І не треба сперечатися про те, готував Жуков захоплення влади чи не готував. Він вже тягнув ковдру влади на себе. Тільки надто вже незграбно і безглуздо.

Дурість Жукова ось у чому: підімни під себе ЦК і Політбюро, тоді твори те, що подобається, хоч розпорюй животи і вимотуй генеральські кишки. А поки не підім'яв, тримайся в рамках встановлених порядків і правил.

Коротше: не кажи «гоп», коли пика крива.

* * *

Комуністичні агітатори в сучасній Росії вселяють молодому поколінню, що не слід соромитися Жукова. Комуністи кажуть: у сім'ї не без виродка, кожна нація народжувала чудовиськ, у Німеччині був виродок Гітлер, у нас — Жуков.

На перший погляд, усе правильно. Гітлерівці проводили злочинні експерименти на людях, і Жуков проводив злочинні експерименти на людях. Здавалося б, це мерзотники одного калібру.

Але звернімо увагу на відмінності. Гітлерівці проводили злочинні експерименти на людях, але не в таких масштабах, як Жуков. Немає відомостей про те, що Гітлер особисто був присутній при проведенні експериментів на людях. А Жуков був присутній. На місці цих експериментів мармурові дошки прикручені. І нас змушують експериментами над людьми пишатися.

І ще: гітлерівці для експериментів використовували людей, яких вважали ворогами.

А Жуков використовував своїх.

21 серпня 2001

Брістоль.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Алешковский Ю. Рука. Повествование палача. Нью-Йорк. Руссика. 1980.

Анненков Ю.П. Дневники моих встреч. Цикл трагедий. М. 1991.

Анфилов В.А . Бессмертный подвиг. Москва. Воениздат. 1971

Баграмян И.Х . Так шли мы к победе. Москва. Воениздат. 1988

Бажанов Б. Воспоминания бывшего секретаря Сталина. Париж. Третья волна. 1980.

Батехин Л. Воздушная мощь родины. М., Воениздат, 1988

Боевой и численный состав Вооруженных сил СССР в период Великой отечественной войны. Статистический сборник № 1. (22 июня 1941 года). М.: Воениздат, 1994.

Бушков А. Россия, которой не было. М.: ОЛМА-ПРЕСС, 1997.

Вестфаль З., Крейпе В., Блюментрит Г . и др. Роковые решения. Пер. с нем. М.: 1958.

Военные парады на Красной площади. М.: Воениздат. 1980.

Восьмой съезд РКП(б). Протоколы. М., 1959.

Гальдер Ф. Военный дневник. Пер. с нем. Москва. Воениздат. 1969-71.

Гот Г. Танковые операции Пер. с немецкого. М.: Воениздат, 1961.

Готовил ли Сталин наступательную войну против Гитлера? Составитель В. А. Невежин. М.: