Українська література » Наука, Освіта » Тінь перемоги - Віктор Суворов

Тінь перемоги - Віктор Суворов

Читаємо онлайн Тінь перемоги - Віктор Суворов
те, як у степу в районі Чкалова були розбиті наметові містечка за багатьма рядами колючого дроту і там тисячі учасників доживали свої дні. Про те, як запалав бунт, і про те, як його душили. У нас вміють.

Я, грішним ділом, думав, що якщо людина не померла через тиждень, не померла через рік і через десять, отже, знаходилася далеко від вибуху, або не чутлива до радіації. Я помилився. Переді мною сиділи міцні люди похилого віку, ті, кому, здавалося б, пощастило, ті, хто прожив після жуковських фокусів ще майже півстоліття. Але виявилося, що пощастило одному тільки Жукову, який сидів далеко і глибоко. Всіх інших радіація не шкодувала. У цілком, здавалося б, здорових людей раптом народжувалися діти з невідомими хворобами. Наслідки Тоцьких забав видатного полководця раптом зі страшною силою виявляються в другому і в наступних поколіннях. Раптом народжуються діти з величезними головами, з м'якими кістками.

І сумне схлипування старого мені не забути: чому не попередили, що нам не можна мати дітей? Чому нас не попередили!

6.

Прийнято вважати, що на Тоцькому полігоні було дві категорії піддослідних: десятки тисяч коней, корів, овець, свиней, собак і кішок і 45000 (або 60000) солдатів і офіцерів. Але була іще одна категорія піддослідних: ув'язнені.

Розповідає колишній радянський капітан Младлен Маркович. Ім'я у нього якесь не сибірське. Це вимагає пояснення. Після Другої світової війни в Радянському Союзі готували тисячі офіцерів для армій «братніх» країн: Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Болгарії, Румунії, Югославії, Албанії. Але раптом - розрив з Югославією. Молодим югославським хлопцям вибір: повертатися додому, де їх посадять, як сталінських шпигунів, чи залишатися в Радянському Союзі. Вибір цей був чисто теоретичним. Усіх, хто побажав повернутися, за наказом товариша Сталіна садили в нас, як югославських шпигунів. Младлен Маркович у числі багатьох залишився, прийняв радянське громадянство і був зарахований до Збройних сил СРСР. У Тоцькому експерименті в нього була особлива роль. Вибір на нього впав тому, що в разі загибелі про нього ніхто б не згадав.

Ось його розповідь: «Начальник хімічної служби Південно-Уральського військового округу полковник Чихладзе ввів мене у великий кабінет, де за столом сиділи незнайомі мені цивільні люди, відрекомендував мене їм, повернувся і пішов. Вважаю, що Чихладзе не належало знати про майбутнє завдання. Незнайомі люди не відрекомендувались і не поставили мені жодного запитання. Моєї згоди ні на що не було потрібно. Я вислухав наказ: "Із завтрашнього дня ви призначаєтеся начальником курсів з вимірювання радіації при практичному застосуванні атомної зброї в Радянській Армії. Ви повинні навчити засуджених виміру радіації і з ними вимірювати радіацію після вибухів атомної бомби. Все необхідне для роботи отримаєте". Далі були пояснення про мою відповідальність і необмежені права: за будь-який прояв непокори підлеглих мені давали право розстрілювати їх на місці і ні перед ким не відповідати за це. На закінчення дали підписати зобов'язання зберігання військової таємниці протягом 25 років. Мені тоді було 27.

Отже: незнайомі особи усним наказом призначили мене на нештатну посаду і без будь-якого письмового документа дали завдання навчити загін засуджених з невідомими мені біографіями. Єдиним слідом на папері був мій підпис із зобов'язанням мовчати.

Контейнер і апаратуру постійно охороняли два охоронці з автоматами. На територію, де я жив і працював зі своїми курсантами, доступ був заборонений...

Весь наш захист складався з загальновійськового протигаза, прооліфлених панчіх та паперової накидки. Повітряну хвилю атомного вибуху ми зустріли у відкритих траншеях. І поки «наступальна сторона» артилерією й авіацією розправлялася з «противником» по флангах, я на танку рухався до епіцентру. Радіація в радіусі 10 кілометрів була підвищеною, а в епіцентрі становила 48 рентген. Повернувшись на КП і доповівши начальству про радіаційну обстановку, я вже з усіма разом повторив шлях до епіцентру, позначивши прапорцями ступінь зараження місцевості. На цьому моя роль головного піддослідного на Тоцькому полігоні була закінчена.

Я не міг стояти на ногах, коли відвели ув'язнених, про долю яких я більше нічого не дізнався. Мене поклали на нари, де я пролежав кілька днів без усякої медичної допомоги. Освідчення ступеню зараження не проводилося. Про те, що моє лікування не входило в плани Тоцького сценарію, я дізнався достеменно через 40 років, коли за запитом отримав ксерокопію архівного послужного списку, в якому чорним по білому записано, що я з 7 серпня, тобто за 37 днів до атомного вибуху, знаходився «в розпорядженні командувача Північно-Кавказького військового округу». Тобто дуже далеко від місця тих подій...

Не дивно, що наступні півстоліття мою долю, як і долю тисяч «піддослідних», кроїли за офіційною дезінформацією та брехнею, скріпленими підписками «про нерозголошення». Відкрий рота - тут же опинишся державним злочинцем. А вся «держтаємниця» полягає в тому, що до сьогоднішнього дня в мене немає квартири, що армія, в якій залишилися моя молодість і здоров'я, не визнавала за мною прав на лікування в своїх госпіталях». («Литературная газета». 15 вересня 1999 р.)

Мені кажуть: от ти в «Акваріумі» про експерименти на ув'язнених писав, а таке було тільки при Сталіні. Ні, товариші, - ось і при Жукові теж. І після нього.

7.

У повідомленні ТАРС сказано: «Метою випробувань було вивчення дії атомного вибуху. При випробуванні отримані цінні результати, які допоможуть радянським ученим та інженерам успішно вирішити завдання щодо захисту від атомного нападу.»

Ті, на кому Жуков ставив свій експеримент, мають на цей рахунок свою думку: «Життя показало, що отриманий дорогою ціною досвід втратив усякий сенс. Люди, що опинилися в зоні ядерного впливу, навіть якщо вони залишаються живі, втрачають боєздатність і волю до збройної боротьби, якими б високими моральними й фізичними якостями вони не володіли. Наша участь у цьому оригінальному атомному експерименті довгі роки залишалася військовою та державною таємницею, ніхто нас після навчань не обстежував, а хворих ніхто не лікував... 20 листопада 1954 року під час профілактичного огляду в мене в лівій легені було

Відгуки про книгу Тінь перемоги - Віктор Суворов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: