Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець
Генерал міліції Микола Балан так розповідає про підтримання зв’язку із керівництвом на материку: «У мене був постійний зв’язок, зокрема закритий, з Києвом ще десь два тижні. Потім певний час його не було, адже СБУ було захоплене, зв’язок відключили, але я дав наказ начальнику зв’язку, і він мене під’єднав — у мене була „сотка“, нормальний закритий зв’язок.
І такий самий зв’язок, наш внутрішній, у мене постійно був із частинами. Потім командири почали доповідати, що почалося блокування частин. Одним словом, до отримання наказу та до виходу з Криму основних сил, тому що потім ще поверталася група офіцерів — забирали техніку й зброю, це було 26 чи 28 березня, уже після референдуму. Уже не було ані Збройних Сил, взагалі ніяких військовослужбовців. Внутрішні війська виходили з Криму останніми, не було вже ані прикордонників, ані Збройних Сил, ані жодних інших українських силових відомств. Може, десь були нелегально.»
Об 11:19 Дмитро Тимчук повідомив, що в районах дислокації українських прикордонних підрозділів у Криму помітно активізувалася діяльність російських спецслужб, зокрема повсюдно люди в цивільному, представники ФСБ, які розгортають біля українських підрозділів обладнання та антени — напевне, станції супутникового зв’язку.
Об 11:35 з’явилася інформація на Facebook-сторінці «Євромайдан-SOS» про ситуацію в заблокованій російськими військами українській частині в Бахчисараї. Моторизований блок частини, як виявилося, був захоплений «самообороною», 15 військових ЗСУ заблокувались у штабі, українська символіка та табличка з назвою частини зірвані.
Об 11:48 Владислав Селезньов написав, що в районі виходу з бухти Донузлав росіяни затопили ще один, уже четвертий корабель у Чорному морі.
Майбутній герой України, командуючий аеропортом із 204-ї бригади тактичної авіації Юлій Мамчур зробив чи не останню спробу достукатися до керівництва Міністерства оборони — тепер уже відкритим листом: «Я, командир 204-ї бригади тактичної авіації, що дислокується на аеродромі „Бельбек“, полковник Мамчур Юлій Валерійович, звертаюся до керівництва країни, Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України. Ні для кого не секрет, яка ситуація склалася навколо військових частин, що дислокуються в Автономній Республіці Крим. Перебуваючи під постійним тиском із боку військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, місцевого населення, органів місцевого самоврядування, маємо усну вказівку триматися, не піддаватися на провокації та не застосовувати зброю. Ціною неймовірних зусиль ми тримаємо крихкий мир на кримській землі, продовжуємо бути вірними присязі на вірність українському народові. Щоб уникнути можливих зіткнень із застосуванням зброї, прошу вас у найкоротші терміни прийняти зважене рішення щодо подальших дій командирів військових частин у разі прямої загрози особовому складу, членам сімей військовослужбовців, цивільному населенню. Ваше рішення прошу довести в директивній формі до всіх командирів військових частин, що дислокуються в Автономній Республіці Крим. У разі неприйняття вами відповідних рішень ми діятимемо згідно зі Статутом Збройних Сил України, аж до відкриття вогню»586.
Сьогодні Юлій Мамчур так згадує кримські події: «До мене постійно приїжджали якісь російські офіцери. Полковники спочатку ховали свої погони. А генерали відкрито ходили. Вони читали, як мантру: півгодинна бесіда з приблизно однаковим текстом. Їм було наказано поспілкуватися з командирами, вони це й виконували. В основному упирали на гроші: знали різницю в утриманні між українськими військовими та російськими. Пропонували зарплату підвищену. Я точно знаю, скільки отримують російські військові, бо поруч є дві авіаційні частини, одна російська — в Качі, а за десять кілометрів — ми в Бельбеку. Ми постійно спілкувалися, бо літерні рейси постійно виконувалися на нашому аеродромі. І президенти і прем’єри прилітали й сідали у нас. Так що ми часто спілкувалися з російськими колегами. Плюс вони знали про відсутність житла в українських військових. У мене в частині тільки 7% мали житло. Інші або знімали, або жили в гуртожитку. Тому росіяни знали, на що робити упор. Мовляв, у Севастополі будується 3000 квартир, ви всі будете жити в окремих квартирах, служити, підете на підвищення».
У Міноборони відповіли доволі розмитою заявою, буцімто Мамчур звертається з попередженням до російських військових у Криму: «Командир Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна полковник Юлій Мамчур сьогодні, 13 березня, у ході розмови з виконуючим обов’язки міністра оборони України Ігорем Тенюхом підтвердив, що оприлюднене ним відеозвернення в мережі Інтернет є застереженням для російських військовослужбовців, які блокують військові частини Збройних Сил України, дислоковані в Криму. За словами офіцера, російські військові здійснюють постійний тиск на українських військовослужбовців та виставляють ультиматуми чимраз жорсткішого характеру. У розмові полковник Юлій Мамчур, як офіцер, командир військової частини та людина, відповідальна за життя підлеглого особового складу, підтвердив наявність чітких вказівок від керівництва Міністерства оборони щодо дій у разі виникнення прямої загрози життю військовослужбовців та членів їхніх родин, цивільному населенню»587.
Цього дня в Сімферополі представники більшості політичних партій, обраних за результатами чергових місцевих виборів 2010 року, підписали меморандум, у якому зверталися до кримчан із проханням узяти участь у референдумі 16 березня, а також неприховано рекомендували членам усіх партійних організацій та своїм політичним прихильникам підтримати на ньому першу відповідь.
Пізніше Володимир Константинов пообіцяв, що входження Криму до складу Росії буде швидким: «Процедура передбачається така: Крим голосує на референдумі, потім голосує Держдума Росії, Рада Федерації дає схвалення, президент [Путін. — Прим. ред.] підписує. Ми в Криму розраховуємо, що ці три дії займуть максимум два тижні — і до кінця цього терміну в нас повинна бути готова конституція. Ми відправимо її на затвердження до Держдуми».
Опівдні «самооборонівці» Аксьонова захопили другу за розмірами нафтоперевалочну базу України у Феодосії. Як відомо з численних журналістських розслідувань, ця база протягом 2010–2014 років контролювалася «сім’єю» Віктора Януковича. Фактичним її господарем був старший син екс-президента
