Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець
Збільшення потоку біженців із Криму зафіксував і Андрій Парубій: «На сьогодні ми можемо їх називати вже біженцями, які покидають Крим. Таких людей зафіксовано вже 399, у тому числі близько 100 — кримські татари»579. Щоправда названі ним дані з офіційних звітів навряд чи відповідали дійсності, бо належного обліку не було ні на залізниці, ні на автошляхах.
Сьогодні Андрій Парубій так згадує ті буремні дні окупації: «Коли приходив умовний „Гіркін“, у нього були усі телефони, кому дзвонити, щоби набирати добровольців, хто забезпечує пікети, хто бере на себе СБУ та міліцію. Вони входили в ці області як ніж у масло, бо все було підготовлено. Я пам’ятаю, ми у вищому колі АТЦ щось приймали, а за кілька хвилин про це вже дізнавалися бойовики. Треба розуміти, що міліція в Луганську й Донецьку була повністю контрольована Януковичем, фінансово стимульована, тому очікувати від них підтримки України не доводилося. Я, взагалі, думаю, що Янукович міг скористатися заготовкою про запрошення російських військ до України ще раніше. І якби він не з Ростова до Путіна звернувся про введення військ, а з Києва, на Майдані було б криваве місиво».
Сергій Аксьонов для підтримання населення півострова «в тонусі» анонсував провокації: «У нас є інформація, що на засіданні [РНБО України. — Прим. ред.] було дано вказівку „Правому сектору“ підготувати групи бійців, переодягнених у форму військовослужбовців Російської Федерації, для організації збройних нападів на військові частини української армії, розташовані на території АР Крим. Їх мета — спровокувати збройний конфлікт у Криму».
Від лідерів кримських сепаратистів продовжували надходити вже, власне, фантастичні заяви про зміст їхніх переговорів. Співрозмовники, з якими я мав можливість спілкуватися під час написання цієї книги, говорили, що насправді жодних серйозних контактів між новим українським урядом, українськими спецслужбами й сепаратистами не було. Комунікація була відсутня, адже і Аксьонова і Константинова тримали під щільним ковпаком російські спецслужби, позбавивши їх можливості спілкування із зовнішнім світом. Але менше з тим.
Сергій Аксьонов цього дня сенсаційно заявив в інтерв’ю «Крымин-форму»: «Приїжджали парламентарі, які пропонували стати мені віце-прем’єром [України. — Прим. ред.], я їм кажу — та я взагалі нічого не хочу. Якщо Криму мої зусилля будуть не потрібні, то я виконаю історичну місію входження в Росію, доведу все до кінця та піду»580. Він також божився: «Відразу хочу заспокоїти бізнесменів — після референдуму 16 березня реприватизації не буде. Це ми гарантуємо. Приватний бізнес, що має власність на території півострова, продовжить працювати в нормальному режимі. Тим більше не буде ніяких загроз. Більше того, якщо ми ввійдемо до складу Росії, Криму можуть бути надані певні преференції, можливо, у вигляді вільної економічної зони. Зовсім інша справа державні підприємства — їх ми плануємо забрати у власність автономії. Це торкнеться, насамперед, підприємств енергетичної сфери та компаній, які пов’язані з видобутком корисних копалин»581.
Володимир Константинов повідомив, що міністерство юстиції Криму, новостворена служба безпеки Республіки Крим та прокуратура півострова отримали доручення припинити діяльність на території Криму низки українських націоналістичних партій відповідно до рішення ВРК від 11 березня. Це були додаткові кроки з недопущення до Криму українських і міжнародних спостерігачів.
Також представники сепаратистської влади в Криму озвучили кількість бойовиків у так званій кримській «самообороні». Якщо раніше Аксьонов говорив про 11 тисяч, то Константинов сказав про понад 3 тисячі бойовиків. Але разом із представниками кримського «Беркута» та іншими самоутвореними підрозділами, за словами Константинова, забезпечити проведення «загальнокримського референдуму» в будь-який момент можуть понад 7 тисяч підготовлених і озброєних людей.
Константинов повідомив, що кримське відділення Партії регіонів буде реорганізоване, але не уточнив, у що саме. На той час більшість пристосуванців, її членів, складали ВРК та Радмін. Та за кілька місяців абсолютна більшість кримських регіоналів успішно перереєструються членами правлячої російської партії «Единая Россия».
12 березня найбільше запам’ятається спробою Путіна порозумітися з Мустафою Джемілєвим та опублікуванням «Листа 511», який підписали зокрема Нікіта Міхалков, Ніколай Расторгуєв, Сєргєй Бєзруков, Юрій Соломін, Міхаіл Порєчєнков, Валєнтіна Тализіна, Зураб Церетелі, Олєг Табаков, Дмітрій Харатьян, Міхаіл Боярскій та інші. Це був день, коли для багатьох українців усі ці знайомі з юності імена перестали існувати назавжди.
13 березня. КРЕМЛІВСЬКІ ПОЛІТТЕХНОЛОГИ Й ОПЕРАЦІЯ «НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ»У ніч на 13 березня на сторінці Ігоря Тенюха у Facebook з’явилося його звернення до особового складу ЗСУ в Криму з моральною підтримкою. Він високо оцінив моральний дух українських військових і висловив переконання: «Своєю вірністю Військовій Присязі та витримкою ви вже перемогли у цьому протистоянні». Тенюх наголосив, що Збройні Сили України в Криму «зірвали плани агресора, стримуючи відверті провокації на межі можливого вибуху та забезпечуючи передумови для врегулювання конфлікту й збереження цілісності країни». Крім того, він пообіцяв зробити все, аби військові на півострові одержали статус учасників бойових дій.
На превеликий жаль, військове міністерство України нічим не могло, чи радше не хотіло, допомогти українським військовослужбовцям, заблокованим на території своїх частин у Криму. І така більш ніж дивна «підтримка» з боку в. о. міністра оборони дратувала й викликала неприйняття цих самих військових. Навряд чи вони мали доступ до Інтернету, а тим паче до Facebook-сторінки Тенюха, але якщо й мали, передбачити їхню реакцію на таке звернення не складно.
Адмірал ВМС України Ігор Кабаненко
