Українська література » Наука, Освіта » Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов

Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов

Читаємо онлайн Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов
и имеют своим предметом преимущественно, приданое, встречное приданое, утренний дар, общность имуществ, управление и пользовладение собственным имуществом, порядок наследования или определенное на случай смерти пожизненное пользовладение имуществом и вдовье содержание.

1218. Под приданым разумеется то имущество, которое передается или обещается мужу женою, или за нее третьим лицом, для облегчения издержек, сопряженных с брачным союзом.

1229. По закону, приданое после смерти мужа переходит обратно к его жене, а если она умерла раньше его — к ея наследникам. Она или наследники ея тогда только могут быть лишены этого права, когда о сем прямо было постановлено. Кто назначает приданое добровольно, тот может выговорить обратное поступление; его к себе после смерти мужа.

1230. То, что жених или третье лицо назначает невесте для увеличения приданаго, называется встречным приданым. Хотя пользоваться им во время супружества жене не предоставлено, но она, если переживет мужа, получает, без особаго соглашения, неограниченное право собственности на него, хотя бы не было условия о переходе приданаго к мужу в случае, если он переживет жену.

1232. Дар, который муж обещает дать своей жене в первое утро, называется утренним даром. Если таковой был обещан, то при сомнении предполагается, что он был уже передан в течении первых трех лет супружества.

1234. Общность в имуществах между супругами считается, по общему правилу, установленною только на случай смерти. Эта общность дает одному супругу право на половину того, что останется после смерти другаго супруга из имуществ, обращенных в общия.

1242. То, что назначается жене на содержание на случай вдовства, называется вдовьим содержанием. Оно причитается вдове немедленно после смерти мужа и должно быть выдаваемо всегда за три месяца вперед.

1244. С выходом вдовы в замужество она теряет право на вдовье содержание.

ГЛАВА XXX

О праве на возмещение вреда и о праве удовлетворения

1293. Вредом называется всякий ущерб, причиненный кому-либо в имуществе, правах или лице его. От вреда отличается неполучение прибыли, которой кто-либо мог ожидать по обыкновенному порядку вещей.

1295. Каждый имеет право требовать возмещения вреда отпричинившаго ему таковой по вине, при чем безразлично, был ли вред причинен вследствие нарушения обязанности по договору, или же независимо от какого-либо договора.

ЧАСТЬ ТРЕТЬЯ

ОБ ОБЩИХ ПОСТАНОВЛЕНИЯХ, ОТНОСЯЩИХСЯ К ПРАВАМ ЛИЦ И ИМУЩЕСТВЕННЫМ ПРАВАМ

ГЛАВА I

Об обеспечении прав и обязательств

1342. Как права лиц, так и права имущественным и возникающия из этих прав обязательства могут быть одинаково обезпечиваемы, изменяемы и прекращаемы.

ГЛАВА IV

О давности исковой и приобретательной

1451. Исковая давность есть потеря какого-либо права, которое в продолжении определеннаго законом срока не было осуществляемо.

1453. Каждое лицо, которое способно вообще приобретать, может также приобрести право собственности или другия права силою давности.

1466. Право собственности, имеющее своим предметом движимую вещь, приобретается силою давности посредством трехлетняго законнаго владения.

Тема 10. Державний лад і право Української Народної Республіки періоду Центральної Ради

Утворення Центральної Ради. Державне будівництво УНР

Перемога Лютневої 1917 р. буржуазно-демократичної революції й повалення самодержавства в Росії привели до кардинальних змін у суспільно-політичному устрої. Найвищим органом влади до скликання Установчих зборів став Тимчасовий уряд у Петрограді, який проголосив демократичні свободи і розпочав реорганізацію органів управління.

На хвилі народного піднесення і згуртування національних сил у Києві 34 березня 1917 р. було створено Центральну Раду. До неї увійшли українські соціалісти, представники робітничих, солдатських, студентських організацій, профспілок, кооперативів, духовенства та ін. Головою Ради 7 березня було обрано видатного історика і громадського діяча М. Грушевського. На початку свого існування Рада, претендуючи на роль органу влади загальноукраїнського масштабу, фактично складалася з представників лише київських організацій. Виникало питання відносно її легітимності. На підтримку Центральної Ради 19 березня у Києві була проведена маніфестація, у якій взяли участь 100 тис. чоловік. Багатотисячний мітинг на Софійському майдані висловився за скликання Установчих зборів Росії й надання територіальної автономії Україні.

Важливе значення у становленні і зміцненні Центральної Ради мав Всеукраїнський національний з’їзд, що відбувся у Києві 6–8 квітня 1917 р. за участю 600 представників від різних українських політичних, культурних, військових, селянських, жіночих, студентських, кооперативних спілок і організацій. Окрім представників українських територій на з’їзді були делегати від українських громад Петербурга, Москви, Ростова-на-Дону, Кубані, Саратова, Кронштадта, Виборга. З’їзд висловився за національно-територіальну автономію України та інших регіонів у складі Російської федеративної демократичної республіки, визначення кордонів автономій, забезпечення прав національних меншин, які проживають в Україні. Було рекомендовано створювати місцеві органи самоврядування у формі сільських, повітових та губернських комітетів, які мали формуватися на основі рівного й загального виборчого права.

З’їзд обрав новий склад Центральної Ради із 115 чоловік, санкціонувавши її утворення як найвищого територіального органу влади в Україні. Головою Ради знову було обрано М. Грушевського. Рада обрала Комітет у складі 20 (пізніше 40) осіб, який до утворення уряду був, по суті, її виконавчим органом. З’їзд санкціонував майбутнє поповнення Центральної Ради делегатами від робітників, селян, солдатів, після їх обрання на відповідних з’їздах.

На підставі цього рішення у червні-липні 1917 р. до Ради увійшли: Всеукраїнська рада військових депутатів (близько 130 осіб), Всеукраїнська рада селянських депутатів (близько 210 осіб), Виконавчий комітет Всеукраїнської ради робітничих депутатів (близько 100 осіб) 52 представники губерній, 23 представники великих міст, по 5 представників від учительської спілки, кооператорів, студентів та ін. Рада здійснювала поповнення свого складу ще й представниками національних меншин (росіян, поляків, євреїв та ін.), які мали становити до 30 % депутатського корпусу. За даними мандатної комісії Шостих загальних зборів (сесії), на початок серпня чисельний склад Центральної Ради характеризувався таким чином: а) повинно бути усіх членів — 792; б) скільки обрано — 643; в) скільки присутніх — 447.

Порядок діяльності Ради визначався в Наказі Українській Центральній раді від 5 травня 1917 р., згідно з яким робота її мала проводитись через Загальні збори й Комітет. Чергові Загальні збори мали скликатися раз на місяць, надзвичайні — в разі необхідності. Комітет або, як його пізніше називали, Мала Рада, за постановою від 12 липня визначався як постійно діючий розпорядчий орган, який мав право кваліфікованою більшістю (не менш як 2/3 складу) здійснювати й законодавчі функції. Рішення Центральна Рада приймала у формі універсалів, постанов, ухвал, резолюцій.

Таким чином, Центральна Рада, що оформилась шляхом делегування, а не загальних демократичних виборів, за своїм представницьким складом, функціями, значенням і формами діяльності є прообразом парламенту України. До того ж і сама вона в

Відгуки про книгу Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: